Частина V. Психологія судової діяльності

винна вирізнятися лаконічністю, чіткістю формулювань, юридичною грамотністю. У діяльності судді важливе значення мають письмова мова, вміння складати процесуальні документи.

Професійна діяльність судді передбачає чіткий добір осіб на ці посади, виробленнясвоєріднихкритеріїввідповідності. Упсихологічній літературі пропонувалося розробити професіограму судді (необхідний набір якостей залежно від виконуваної діяльності). Стосовно діяльності судді виділяють такі сторони (В. Васильєв): соціальну (висока відповідальність за свою діяльність, неупередженість тощо); реконструктивну (загальний і спеціальний інтелекти, пам’ять, уява, аналітичне мислення, інтуїція судді та ін.); комунікативну (чуйність, емоційна стійкість, уміння слухати і розмовляти та ін.); організаційну (воля, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість тощо); посвідчувальну(загальнаіспеціальнакультураписьмовоїмови, навичкивскладанні письмових документів та ін.).

§2. Психологічні особливості судового процесу

Основнаівинятковафункціясуду— вирішеннясправипосуті. Суд здійснює правосуддя у формі розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, господарських, адміністративнихтадеякихіншихкатегорій справ у встановленому законом процесуальному порядку.

Психологічніособливостіпроцесуальноїдіяльностісудупов’язані з такими обставинами: 1) чітким порядком розгляду справ у суді (точна правова регламентація процедури); 2) стадійністю здійснення діяльності (процес проходить декілька точно визначених етапів); 3) активністюрізнихучасниківпроцесу(прокурора, захисника, цивільного позивача, цивільноговідповідачатаін.); 4) зовнішнімиумовами, вяких відправляєтьсяправосуддя(залсудовогозасідання, технічнеоснащення процесу, наявність атрибутики тощо).

В юридичній літературі під правосуддям розуміється особливий вид державної діяльності, який полягає у розгляді і вирішенні певних категорій справ (розв’язанні різних соціальних конфліктів). Функція судуполягаєвтому, абирозв’язатиконфлікт, відновитисправедливість. Судді при відправленні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону. Підкорення закону означає додержання законодавчих розпоряджень, здійсненнядіяльностівідповіднодопроцедури, встановленої

174

Розділ 11. Психологічні основи судової діяльності

чиннимзаконодавством. Судовий процеспередбачає виникнення процесуальних правовідносин.

Діяльність учасників судочинства докладно регламентується законом, що встановлює певну процесуальну форму (структуру судового процесу, його стадій, порядку проведення процесуальних дій). Процесуальна форма є гарантією захисту прав і законних інтересів особи.

Судовадіяльністьхарактеризуєтьсяпевноюпослідовністю, стадійністю. Судовий процес складається зі стадій, що змінюють одна одну. На кожній стадії виносяться процесуальні рішення. Стадійність процесу перебуває у повній відповідності з науковою організацією праці. Стадії процесуобмеженічасовимиінтервалами, розташовуютьсяулогічнійпослідовності, даютьзмогууспішноздійснювати судовудіяльність.

Так, центральною стадією кримінального процесуєстадія судового розгляду. У плані психології важливе значення має така частина судового розгляду, як судове слідство, вякій суд за участю підсудного, захисника, потерпілого та обвинувача безпосередньо досліджує докази, зібрані на стадії досудового слідства і пред’явлені суду учасниками судового розгляду або повідомлені самим судом. Під час судового слідства головуючий, обвинувач, захисник, суддя допитують підсудних, свідків, заслуховують висновок експерта, оглядають речові докази, оголошують протоколи та інші документи1.

Виникаєзапитання: чиповиненсудзбиратидоказиаботількиперевіряти наявні? За існуючою в Україні процедурою суд не тільки «зважує» наявні докази і ухвалює відповідне рішення, а й виконує деякі функціїзбираннядоказів. Так, уст. 3151 КПКУкраїнипередбачено, що з метою перевірки і уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства, суд мотивованою ухвалою, а суддя — постановою вправі доручити органу, який проводив розслідування, виконати певні слідчі дії. В ухвалі (постанові) зазначається, для з’ясування яких обставиніякісамеслідчідіїнеобхіднопровести, тавстановлюєтьсястрок виконання доручення. Таке становище вимагає істотних змін.

Кримінально-процесуальна процедура впливає натактику судового слідства, тактико-психологічні прийоми судових дій. Тактична доцільність не повинна суперечити закону.

1 Слід зазначити, що чинний КПК України регламентує такі судові дії: допит підсудного(ст. 300), допитнеповнолітньогосвідка(ст. 307), допитпотерпілого(ст. 308), пред’явлення для впізнання (ст. 309), проведення експертизи в суді (ст. 310), допит експерта в суді (ст. 311), огляд речових доказів (ст. 313), огляд місця події (ст. 315).

175

Частина V. Психологія судової діяльності

Психологія взаємостосунків учасників судового розгляду передбачає поділ процесуальних функцій, змагальність сторін. Змагальний процесбудуєтьсяназасадахпроцесуальноїрівностісторін. Прицьому обвинувачнесе«тягардоказування» винностіобвинуваченого. Активна діяльність суду полягає у забезпеченні рівних прав сторін (обвинувачення і захисту). В змагальному процесі можна говорити про психологічні особливості діяльності обвинувача, захисту, суду.

Функція підтримання державного обвинувачення у суді покладається на органи прокуратури. Прокурор, підтримуючи перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів (ст. 264 КПК України). Він повинен сприяти встановленню об’єктивної істини у кримінальній справі.

Узмагальномупроцесіважливезначеннямаєобвинувальнапромова прокурора1. Кожна промова складається з трьох частин: вступу, головної частиниівисновку, длявиробленняякихіснуютьособливіправила, встановлені багаторічним досвідом. Необхідно, аби його доводи були не тількицікаві, айвтіленівкрасивуформуіпередавалисябслухачамупевній послідовності, інакше промова справить враження окремих уривків, що загороджують і затемнюють один одного. Аби усунути ці недоліки, оратор зобов’язаний попрацювати над планом, оскільки все вчення про красуічіткістьмовизводитьсядовмінняпобудуватиплан, розподіливши вньомувигідним чиномусідокази таусісвоївисновки2.

Промова обвинувача повинна мати наступальний характер, справлятипсихологічнийвпливівідповідатисоціальнимочікуванням. Прокурор має переконати суд у правильності пропонованої ним моделі

1Неможназабувати, щопрокурор– цеобвинувачзпритаманноюйомупсихологією. Мальовничу психологічну характеристику прокурора дав Віктор Гюго: «Не можна спокійно говорити про те, що таке королівський прокурор з кримінальних справ. Це людина, яка заробляє собі на життя тим, що відправляє інших людей на смерть. Це штатнийпостачальникешафоту. Іводночасцепан, якийпретендуєнаосвітуілітературний стиль, аголовне, наораторськекрасномовство, якийпрагнесправитивраженняіпотішити своє жалюгідне самолюбство там, де для інших вирішується питання життя; у нього свої класичні зразки, свої недосягнені ідеали, для нього Белар і Маржанші те саме, що для іншого поета Расин або Буало. Він схиляє судові дебати в бік гільйотини, саме така його роль, його посада. Обвинувальна промова для нього – літературна вправа, він розцвічує її метафорами, прикрашає цитатами, турбуючись про те, аби причарувати публіку, а головне дам. У нього в запасі є набір непристойностей, які сприймаються недосвідченими провінціалами як новина, він хизується вишуканими прийомами, манірністю і кривлянням» (Гюго В. Собрание сочинений: В 6 т. – Т. 1. – С. 71–72).

2Див.: Левенстим А. Речь государственного обвинителя в уголовном суде (Извлечения) // Судебное красноречие русских юристов прошлого. – М.: МГП

«Фемида», 1992. – С. 157.

176

Розділ 11. Психологічні основи судової діяльності

подіїзлочинутавстановленняосіб, щойоговчинили. Промоваповинна містити раціональне та емоційне.

Існують різні підходи до структури промови прокурора. Найбільш типова форма промови прокурора складається з таких частин (за М. Єнікєєвим): 1) вступ; 2) виклад фактичних обставин і фабули справи; 3) аналіз і оцінка зібраних у справі доказів; 4) обґрунтування кваліфікації злочину; 5) характеристика особи підсудного і особи потерпілого; 6) пропозиції проміру покарання; 7) питання відшкодування заподіяних злочином збитків; 8) аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, пропозиції щодо їхнього усунення; 9) висновок.

Судова трибуна — засіб виховання громадян. Виховний вплив адресується не тільки підсудному, а й іншим особам (має загальну і часткову превенції).

Природа захисної діяльності є належним чином дослідженою. Певні спроби у вивченні тактики захисту в кримінальному судочинстві було зробленоТ. Варфоломєєвою1. Тактиказахиступередбачаєобранняоптимальноїпозиції(лініїповедінки) захисника, доцільнихприйомівїїреалізаціїпідчассудовихтаіншихдій. І. Фойницькийзазначав, щозахист— це відповідьнаобвинуваченняістановитьсукупністьправтазаходів, спрямованихназахистневинуватостіпідсудногоійогоправтаінтересівперед кримінальним судом2. Заобразним висловлюванням Р. Бєлкіна, захисники— «санітари» кримінальногосудочинства. Їхнюрольнеможливопереоцінити. Самевіднихзаконодавецьчекаєсвоєчасногозапобіганнясудовим помилкам, коли до відповідальності притягається невинуватий, коли покаранняневідповідаєступенюсуспільноїнебезпечностівчиненого, коли слідчий і суд ігнорують обставини, що виключають можливість кримінальногопереслідування чипом’якшуютьпокарання3.

Захисник повинен організувати захист так, як вважає за доцільне, використовуючи різні тактико-психологічні прийоми. При цьому він має діяти у межах закону, не допускати порушень норм адвокатської етики. Захисникможевикористовувати«слабкімісця» обвинувачення. Однакнеприпустимимє«свавіллязахисту» недобросовіснихадвокатів, які використовують протиправні і аморальні засоби. Принцип «захистити клієнта будь-якими засобами» не можна підносити до рангу принципів діяльності адвоката.

1Див.: Варфоломеева Т. В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитника. – К.: Вища шк., 1987.

2Див.: Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства. – Т. 2. – С. 59.

3Див.: БелкинР. С. Криминалистика: проблемысегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики. – М.: Норма, 2001. – С. 201.

177

Частина V. Психологія судової діяльності

Л. Владимировписав, щокримінальнийзахисникповиненбутиvir bonus et aequus1, озброєнийзнанняміглибокоючесністю, поміркований

увисновках, безкорисливий уматеріальному відношенні, незалежний

усудженнях, стійкий у своїй солідарності з товаришами. Він має бути лише правозаступником обвинуваченого, а не його повіреним...2 Запропоновані Л. Владимировим прийоми захисту є актуальними й донині: 1) демонстрація доказів (демонстраційний спосіб надання і розробленнядоказівповиненнезміннододаватисязахистом, щомаєдокази; захистуж, щозовсімнемаєдоказів, залишаєтьсяшукатипорятункупоза сферою доказів, у сфері моральності чи права взагалі); 2) вагомий доказ (не нападайте на супротивника, якщо у вас немає у руці сильного знаряддя; неспроможні витівки проти обвинувачення підривають довіру до захисту; краще мовчати, ніж виявляти сердите безсилля); 3) найбільш зручний порядок надання доказів захистом3.

Важливе значення має промова адвоката у суді. Цицерон говорив: «Erit eloquens, qui in foro causisque civilibus ita dicet, ut probat, ut delectet, ut flectat. Probare necessitatis est, delectare suavitutis, flectere victoriae»4.

За рецептом риторики стародавніх промова адвоката поділялася на шість частин: 1) вступ (exordium); 2) розповідь (narratio); 3) визначен-

ня предмета промови (propositio et divisio); 4) доведення (confirmatio); 5) спростування(refutatio); 6) висновок(conclusio sive peroratio). Щось подібне ми знаходимо й у сучасних джерелах: 1) вступ; 2) аналіз фактичних обставин справи; 3) аналіз особистісних якостей; 4) аналіз мотивів учинення діяння підзахисним; 5) висновок (М. Єнікєєв). Ще Л. Владимиров слушно зазначав, що поділ промови на частини, як він викладаєтьсяустародавніх, насьогоднівтративсвоєзначення, оскільки промови виголошуються після судового слідства, на якому все злочинне діяння проходить перед судом у живій, драматичній формі5. Виокремлення певних частин у промові є надто умовним, ситуаційно визначеним наперед, залежним від конкретних обставин справи.

Упсихологічномуаспектіважливезначеннямаютьзовнішніумови,

вяких відправляється правосуддя. До таких умов можуть належати

1Муж добрий і справедливий (лат.).

2Див.: Владимиров Л. Е. Advocatus miles (Пособие для уголовной защиты) (Извлечение). – С. 58.

3Див.: Там само. – С. 67–70.

4Кожний, хто хоче бути промовистим у цивільній справі, має бути і доказовим,

іприємним, ізахопленим. Доказовість– необхідна, приємністьпороджуєзадоволення, захопленість приводить до перемоги (лат.).

5Див.: Владимиров Л. Е. Advocatus miles (Пособие для уголовной защиты) (Извлечение). – С. 81–82.

178