Розділ 13. Психологія злочинної діяльності

вчиненівекстремальнихситуаціях, деспонуканнязабарвленеемоційностресовими станами, зумовлені рішеннями, що приймаються в короткий час, у стані сильного збудження, де формування мотиву ґрунтується на імпульсивних проявах. Такі рішення характерні для вбивств у стані сильного душевного хвилювання, хуліганських проявів, зґвалтування, нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Від названих чинників залежить і остання стадія формування мотиву — визначення форм і засобів йогореалізації, які виявляються вобранні способів учинення злочину або пошуку засобів (знарядь), що сприяють його вчиненню.

Якщо мотиваційний етап злочинної поведінки закінчується прийняттям рішення, то етап практичного здійснення є перетворенням рішення на дію. Тут психічна енергія індивіда спрямована на активну діяльність з виконання прийнятого рішення, досягнення поставленої мети. У процесі досягнення мети психічна активність може бути різною: досить високою і цілеспрямованою; характеризуватися нерішучістю, що викликається сумнівами у необхідності прийнятих дій; цілкомугасатипідвпливомрізногородудій— зовнішніхівнутрішніх (усвідомлення непотрібності, протиправності вчинюваних дій). Психічний стан у процесі реалізації злочинного наміру включає елемент прогнозування його наслідків.

§ 2. Психологічні наслідки злочину

Здійснення будь-якої дії пов’язане зі змінами психічного стану особи, який певною мірою впливає на її психологічну структуру. Найбільшзначущимиуцьомуаспектієзміни, зумовленівчиненнямпротиправнихдіянь. Незвичністьвчинюваногопризводитьдосильногоперенапруженняпсихікиіндивіда, якеможебутикороткочаснимабодосить тривалимівцьомуразіпереростаєустійкізмінипсихологічноїструктури особистості.

Психічністани, викликанівиконанням будь-якоговидудіяльності, мають свої особливості, але загальним для всіх наслідків діяльності людини є спад психічного напруження, пов’язаний із задоволенням тихпотреб, щоєспонукальнимипричинамипривиконанніпевнихдій. Однак при вчиненні протиправних дій звичайний стан зняття напруження і психічне задоволення не набувають загальноприйнятого характеру. Якщо задоволення заздалегідь планованої чи ситуаційної потреби пов’язане з протиправною діяльністю, психічне напруження

195

Частина VІ. Кримінальна психологія

різко підсилюється, що зумовлено не тільки самою протиправністю дій, а й тими психічними перевантаженнями, що ними викликані (небезпечністю їхнього виконання, страхом викриття, стресовими станами, якіспричиняютьвчиненнядій, непритаманнихлюдинівзвичайній обстановці, та ін.). Отже, психічні перевантаження пов’язані з двома взаємовизначальними чинниками: оцінкою емоційного впливу вчиненого і встановленням протиправності вчинюваних дій, тобто соціальною значущістю злочину.

Ці чинники впливають на усвідомлення індивідом вчинених ним дій у плані їхньої невідповідності існуючим у суспільстві моральним

іправовим установкам і формують в особи почуття винності або інші почуття, викликанівикривленимуявленнямпрозначущістьвчиненого. Викривленеуявлення, щовиявляєтьсявбравадіабоувпевненостіщодо правильності і правомірності вчиненого, має своїм джерелом дефекти у соціалізації особистості, а в окремих випадках — і правову непоінформованість індивіда. Однак у всіх ситуаціях наслідком злочину є конфлікт із суспільством, його моральними і правовими установками, який спричиняє психічний стан розгубленості, страху, розпачу, ізоляції. Почуття вини посилюється можливістю викриття

іпов’язаноюзнимутратоюколишніхсуспільнихіособистихзв’язків. Сильний емоційний вплив цих почуттів та їхня тривалість створюють передумови для появи стійкого психічного стану (домінанти), в якому саме ці почуття переважають. Під їхнім впливом індивід позбавляється колишніх психічних якостей і здобуває нові, негативна спрямованість яких призводить до зниження активної психічної діяльності, втрати інтересів, депресивного стану. Іноді прагнення вийти з такого стануіндивідкомпенсуєдіями, щовиправдовуютьвчинененим, протиставляє себе як виняткову у власній інтерпретації персону іншим особам. Психічне напруження в особи, яка вчинила злочин, посилюється у період, що передує його виявленню і викриттю. Цепов’язанонасамперед з усвідомленням вини, страхом викриття і тією невизначеністю, вякійякийсьчасперебуваєзлочинець. Постійнаспрямованістьмислення індивіда стосовно злочинної події, що поступово домінує в його психіці, виражаєтьсяівзовнішніхпроявах: прагненніговоритипроподію, цікавитися будь-якою інформацією про цей злочин, оцінювати вчинене ним з позиції інших осіб, у тому числі тієї референтної групи, до якої злочинець тяжіє, тощо. Водночас подібні прояви помітні також в інших діях злочинця, зокрема в його намірі побувати на місці події, взятинаявнітаміпокищоневиявленіслідствомпредметичидокумен-

196

Розділ 13. Психологія злочинної діяльності

ти, вжитивсіхзаходів, абиуникнутивикриття, тощо. Удеякихвипадках поява індивіда на місці вчинення злочину викликана бажанням відновити в пам’яті минулі події, перевірити емоційний вплив на нього обстановки, а також ступінь своєї адаптації до вчиненого як подразника, що порушує нормальний психологічний режим суб’єкта. Це «тяжіння» до місця злочину пояснюється необхідністю зняти емоційне напруження і пов’язані з ним прояви психічної активності.

Коли злочин тривалий час залишається нерозкритим, у злочинця поступово формується установка набезкарність, авідтак, створюються умови для вчинення подібних дій у майбутньому. Зовнішні прояви такого стану можуть наростати, виражаючись у формі відвертого цинізму, хвастощів, жорстокості, нехтування нормами моралі і правовими заборонами (при вчиненні вбивства, розбійного нападу, хуліганських дій, зґвалтування). Усвідомлення злочинцем своєї безкарності спричиняє негативне ставлення до правових розпоряджень, формує відверто антисоціальну установку. Остання є передумовою, що підсилює мотиви злочинної діяльності і стимулює спроби індивіда задовольняти власні потреби способами, які суперечать нормам моралі. У психіці суб’єкта наростають процеси, що штовхають його на вчинення новихзлочинів, притупляється почуття відповідальності і страхупередпокаранням, створюєтьсявраженняординарностівчинюваних ним злочинних дій, що різко змінює його психологічний статус. Зовнішніпроявиантисоціальноїустановки, якасформуваласявіндивіда, виявляютьсявзневажливомуставленнідовласнихдій, необережності, нерозбірливості у засобах досягнення злочинних цілей, відсутності дій, спрямованих на приховування злочину. Зовнішня байдужість до наслідків учиненого відповідає внутрішній структурі особистості, що втрачає свою цілісність, вольові якості та інші характерологічні риси. Так, у разі такої поведінки при огляді місця події можна знайти численні сліди і речові докази, що свідчать про непродуманість дій злочинця, ігнорування ним можливостей, що у цей момент створюються для його виявлення. Сказане однаковою мірою стосується всіх злочинів, незалежно від їхнього характеру. Наприклад, при вчиненні вбивства злочинець залишає на місці ніж, пістолет; крадіжки — знаряддязлому; призаволодіннімайномшляхомзловживанняслужбовим становищем — документи, що відображають злочинний характер дії. Такі наслідки злочину на відміну від допущених промахів у підготовчих діях підтверджують відверту зневагу злочинця до тих обставин, що свідчать про його винуватість і характер злочинної діяльності.

197

Розділ14

Психологія особи злочинця

§ 1. Поняття особи злочинця

Вчинення злочинного діяння передбачає наявність суб’єкта діяльності (суб’єкта його вчинення)1. Для позначення його поняття в юридичній літературі вживаються різні терміни: «особа злочинця», «злочинна (чи криміногенна) особа», «особа винного», «особа, яка вчинила злочин». Незважаючи на певні відмінності, ці терміни використовуються як тотожні. Існує також думка, яка взагалі заперечує поняття особи злочинця і те, що вона має певні специфічні особливості та властивості.

Особа злочинця не лише існує, вона потребує дослідження. Слід погодитися з А. Зелінським у тому, що особа злочинця — альфа і омегакримінальноїпсихології, їїнаріжнийкамінь. Людина, якапорушила кримінальний закон, є автором злочину, а її «справа» перетворює громадянина на злочинця, який відхиляється суспільною свідомістю2. У злочинців під час зайняття злочинною діяльністю виробляються своєріднівмінняінавички, звичкиінахили, тобто«злочинний» почерк. Вчинення злочинів певним способом — передумова злочинної професіоналізації. Знання специфіки способів професійної злочинної діяльності — ключ до виявлення винних.

Про особу злочинця треба говорити у тому випадку, коли йдеться про певну систему злочинних дій. Це зумовлено тим, що особистість формується в процесі діяльності (у тому числі злочинної). Вчинення злочинних дій позначається на психологічній структурі особистості, виникненні у неї антисуспільної спрямованості (установки).

Особазлочинця— цесоціально-психологічнепоняття, якеохоплює сукупність типових психологічних і моральних якостей індивіда, що формуються врезультаті вчинення злочинів. Особа злочинця охоплює цілу систему психологічних властивостей: спонукання, установки, переконання, емоційнітавольовіособливостітощо. Дослідженняосо-

1Злочинець– целюдина, якаперейшламежузакону, порушникзакону, винуватець перед законом.

2Див.: ЗелинскийА. Ф. Криминальнаяпсихология: Науч.-практ. изд. – К.: Юринком Интер, 1999. – С. 9.

198

Розділ 14. Психологія особи злочинця

би злочинця передбачає вивчення психологічних механізмів протиправної поведінки, мотивацій різних видів злочинів, індивідуальнопсихологічних і соціальних чинників, ситуативних реакцій людини.

Заслуговують на увагу пропозиції деяких авторів (А. Сахаров) виділяти такі категорії ознак щодо структури особи злочинця: 1) соці- ально-демографічні: а) загальногромадянська сфера (соціальне походження, соціальний стан, освіта, участь у суспільно-політичних подіях та ін.); б) сімейна сфера (сімейний стан, склад сім’ї, взаємини членів сім’ї тощо); в) побутова сфера (місце проживання, житлові умови, матеріальне становище, найближче побутове оточення, знайомства та ін.); г) виробнича сфера (фах, спеціальність, рід занять, трудовий стаж, характеристика у колективі та ін.); 2) соціальнопсихологічні: а) моральнасфера(світогляднііморальнірисилюдини); б) інтелектуальна сфера (рівень розумового розвитку, обсяг знань, життєвий досвід та ін.); в) емоційна сфера (сила і швидкість реакцій наподразники, ступінь емоційного збудження тощо); г) вольовасфера (цілеспрямованість особи, самовитримка, рішучість та ін.).

Особа злочинця характеризується виникненням певних змін (пороків) в її психологічній структурі. Змінам піддаються ціннісні орієнтації, потреби, нахили, переконання. Виникаютьнегативнірисихарактеру: жорстокість, озлобленість, жадібність, боягузтво таін. Водночас слід говорити про формування особи злочинця стосовно типу злочинноїдіяльності(насильницькийтипзлочинця, корисливийтипчи«білокомірцевий» тип особи злочинця тощо). У цьому плані можна говорити про особу вбивці-маніяка, хулігана, шахрая, хабарника, кишенькового злодія та ін.

Упсихології особи злочинця розрізняють певного роду дефекти:

1)дефекти індивідуальної правосвідомості (соціально-правовий інфантилізм, правованепоінформованість, соціально-правовадезінфор- мованість, правовий нігілізм (негативізм), соціально-правовий цинізм, соціально-правове безкультур’я); 2) патологія сфери потреб особи; 3) дефекти в особистісних установках; 4) дефекти психічного розвитку (помічаються майже у 50 % засуджених)1.

Усучасній кримінальній психології (В. Пирожков) розглядають такожпевнийпричиннийкомплексособизлочинця, доякогоналежать:

1)соціальні чинники (нестабільність суспільства, несприятлива соціально-психологічна атмосфера у ньому, соціальна незахищеність

1 Докладніше про це див.: Пирожков В. Ф. Криминальная психология. – М.: Ось89, 2001. – С. 17–18.

199