Частина ІІІ. Психологічні основи процесуальної діяльності

жаних даних і правильність прийнятих рішень. Результати доказування, щомістятьсявпроцесуальнихдокументах, адресуютьсяширокому колу учасників, використовуються на різних стадіях кримінального процесу, оцінюються і перевіряються.

Посвідченіфактиможутьбутивикористанійутактичнихцілях, зметою переконання тих чи інших осіб у їхньому існуванні. У процесі проведенняслідчихдійпосвідченіфактиможутьвикористовуватисяякпсихологічнийвпливнаучасниківслідчоїдіїзметоюодержаннянеобхідної інформації (наприклад, оголошення показань свідків чи потерпілих, пред’явленнядоказівтаін.). Требазазначити, щодіяльністьукримінальному судочинстві має відповідати принципу верифікування (можливості перевірити), щовиникає лишеприпосвідчувальній діяльності.

Запитання для самоконтролю

1.Чи існують особливі умови процесуальної діяльності як професії?

2.Що таке професіограма?

3.У чому полягає роль людини у пізнанні злочину?

4.Які види розумових завдань вирішуються у судово-слідчій діяльності?

5.Які види слідчої (судової) діяльності Вам відомі?

6.Як співвідносяться логічне та інтуїтивне в судово-слідчому мисленні?

Рекомендована література

1.Васильев В. Л. Психология труда следователя: Метод. реко-

мендации. — Л., 1988. — 72 с.

2.Васильев В. Л. Юридическая психология: Учебник для ву-

зов. — М.: Юрид. лит., 1991. — 464 с.

3.ГрошевойЮ. М. Проблемыформированиясудейскогоубеждения в уголовном судопроизводстве. —Х.: Вища шк., 1975.

4.ДуловА. В. Судебнаяпсихология. — Мн.: Выш. шк., 1975. — 462 с.

5.Коновалова В. Е. Организационные и психологические основы деятельности следователя. — К.: РИО МВД УССР, 1973. — 122 с.

6.Коновалова В. Е. Правовая психология: Учеб. пособ. — Х.:

Основа, 1990. — 198 с.

7.Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология: Учебник. —

М.: Юристъ, 1995. — 256 с.

80

Частина ІV

Психологія слідчої діяльності

Розділ 8

Психологія учасників розслідування злочинів

§1. Психологічні особливості особи слідчого

Слідчий— цепосадоваособаорганівпрокуратури, внутрішніхсправ, податковоїміліції, службибезпеки, призначенаувстановленомузаконом порядку, завданням якої є провадження досудового слідства. Слідчий процесуально незалежний при прийнятті рішень. При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадженняслідчихдійвінприймаєсамостійно, завиняткомвипадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора,

інесе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення (ст. 114 КПК України).

Слідчий є тією особою, яка повинна мати необхідні знання (мати кваліфікацію юриста) іпрофесійний досвід. Цезумовленоскладністю

ібагатогранністю виконуваної діяльності.

Процесуальне становище слідчого, його соціально-рольова функція передбачають необхідність відповідності його особистості певним психологічнимякостям(організаторськіздібності, самоорганізація, гнучкість мислення, самостійність, спостережливість, відповідальність, акуратність, пунктуальність, тактовність, емоційна стійкість та ін.). У психології робилися спроби створити професіограму слідчого. Слід зазначити, що екстремальність умов роботи слідчого визначила високий ступінь значущості йогоінтелектуальних, вольовихтакомунікативних якостей.

81

Частина ІV. Психологія слідчої діяльності

Слідчий відчуває вплив негативних емоцій, тому його особистість має характеризуватися: а) толерантністю (від лат. tolerantia — терпіння) — стійкістю до впливів несприятливих чинників, зниженою чутливістюдоїхвпливів; б) зниженимрівнемтривожності; в) емоційною стійкістю та ін.

Діяльність слідчого характеризується значною емоційною насиченістю. Йдеться про те, що робота слідчого пов’язана з впливом негативних чинників (сприйняттям об’єктів, що викликають негативні емоції, наприклад, сприйняття трупачичастин розчленованого трупа, присутність у процесі судово-медичного розтину трупа тощо), наявністю перевантажень у перебігу діяльності, пов’язаної з великим обсягом роботи (невідповідність кількості кримінальних справ у провадженні і термінів виконання дій), протидією заінтересованих осіб.

У процесі пізнавальної діяльності слідчий повинен уміти з усього нагромадження речей і слідів зібрати саме ті, що стосуються кримінальної справи. У цьому аспекті важливого значення набуває вміння слідчого будувати і варіювати розумові моделі, моделювати події минулого. Слідчому необхідні творче мислення, уява, наявність слідчої інтуїції.

Слідчий — це та особа, яку має характеризувати не тільки самоорганізація, а й уміння організовувати інших людей, координувати їхню діяльність. Так, організація огляду місця події передбачає запрошення спеціалістів, понятих, у деяких випадках — потерпілого чи обвинуваченого. Слідчийповиненумітиорганізуватидіяльністьрізних осіб, бути керівником слідчої дії, керувати всіма учасниками процесу огляду.

Слідчий може працювати в слідчо-оперативній групі чи слідчій бригаді. При цьому треба враховувати психологічну сумісність учасників групичибригади, наявність організуючих засад, розподіл функціональних обов’язків.

Одержання інформації в перебігу слідчих дій передбачає вміння слідчого справляти психологічний вплив, обирати його необхідний рівень, спрямованість, способи. Слідчий повинен розумітися на психології інших людей, уміти діагностувати їхні психологічні особливості. Він має «перевтілюватися», не показувати явного, різко негативного ставлення до особи підозрюваного чи обвинуваченого (у цьому робота слідчого є близькою до роботи актора). Важливою комунікативною якістю слідчого є також уміння спілкуватися з людьми.

82

Розділ 8. Психологія учасників розслідування злочинів

§2. Психологія обвинуваченого. Поняття захисної домінанти

Обвинувачений — це особа, щодо якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого. Обвинувачений є особою, якій ставиться у вину вчинення злочину. Такепроцесуальнестановищевизначаєдеякіпсихологічніособливості обвинуваченого.

Існують такі типові форми поведінки (позиції) обвинуваченого: 1) каяття увчиненні злочину (явка зповинною, дії щодовідшкодування збитків та ін.); 2) протидія розслідуванню (приховування слідів злочину, схиляннятихчиіншихосібдодаваннянеправдивихпоказань, одержання інформації про перебіг розслідування, повідомлення неправдивої інформації тощо); 3) продовження злочинної діяльності, вчинення нових злочинів.

Уходівчиненнязлочинупотребилюдинизадовольняються протиправним шляхом, тому особі, яка вчинила злочин, відомо, що її дії порушують соціальні норми. У цьому випадку виникає конфлікт між нею і суспільством. Така особа фактично перебуває в ролі переслідуваного, якого супроводжують певні емоційні стани (страх і боязнь викриття та застосування заходів кримінального покарання, фрустрація, безвихідність та ін.).

Психологія обвинуваченого (особи, яка вчинила злочин) характеризуєтьсяпануваннямзахисної(оборонної) домінанти. Домінанта(від лат. dominans — панівний) упсихологіївизначена яктимчасово панівнарефлекторнасистема, щозумовлюєроботунервовихцентрівуданий момент і надає поведінці певної спрямованості. Розроблення вчення про домінанту належить О. О. Ухтомському. Як панівний центр збудження домінанта підсумовує і нагромаджує імпульси, що надходять до центральної нервової системи, одночасно стримуючи активність інших центрів.

Оборонна (захисна) домінанта, характерна для осіб, які вчинили злочин, викликає неупорядковану активність, «штовхає» винного на вчинення дій, що за розрахунками злочинця мають захистити його від викриття. Зцієюметоюзлочинецьстворюєінсценування, фабрикуєдокази своєї невинуватості, робить неправдиві заяви, поширює чутки.

Уповедінці особи, яка вчинила злочин, виявляються певні закономірності. Зокрема, злочинець прагне потрапити на місце вчинення злочину(цимпояснюютьсявипадки, колизлочинціставалипонятими,

83