3.3. Прагматизм

У 70-х pp. XIX ст. виникає ще один напрям західної філо­софії, який отримав назву прагматизм (від гр.: pragma - спра­ва, дія). Найбільшого поширення прагматизм набуває в США. Від самого початку прагматизм - цілком новий тип філо­софського мислення, що походить із своєрідного розуміння людської дії, яка стала тим центром, навколо якого обертають­ся і формуються усі філософські поняття і концепції. Оскіль­ки дія має свідомий і доцільний характер, то постає питання про механізми свідомості, розумові структури, що забезпечу­ють продуктивну дію.

Центральна проблема у прагматизмі - проблема цінності понять, суджень, що виявляється у практичних результатах дій, які на них базуються. Критерієм цінності та істинності знань у прагматизмі вважається практика, яка тлумачиться як діяльність індивіда, спрямована на задоволення його безпосе­редніх потреб, а не як взаємодія людини з об'єктивною приро­дою. Об'єктивну реальність прагматизм ототожнює з досвідом, суб'єктивізує її, розчиняє реальність у свідомості. Закони і фор­ми логіки прагматики вважають фікціями, корисними для пристосування людини до оточуючого світу. Прогрес у суспільстві полягає, на їх думку, не у досягненні суспільством певної мети, а в самому процесі руху.

Філософія, на думку представників прагматизму, повинна займатися людськими цілями, засобами їх досягнення, вона по­винна бути перетворена в інтересах того, що вигідне, корисне для нашого життя. Людина діє в ірраціональному і непізнаванному світі, а тому до наукових теорій, моральних принципів слід підхо­дити інструментально, з точки зору їхньої корисності, зручності. Особливою рисою поглядів Чарльза Пірса є відмова розглядати пізнавальну діяльність стосовно зовнішньої (об'єктивної) реальності і перенесення уваги на суто внутрішні, знач­ною мірою психологічні процеси. Насамперед Пірс став говорити не про знання, а про віру, розуміючи під нею готовність або звичку дія­ти у той чи інший спосіб.

Чарльз Пірс розробив дві теорії: сумніву-віри та значення. Згідно з концепцією сумніву-віри функцією мислення є подолан­ня сумніву та вироблення стійкої віри як звички діяти за певних обставинах. При цьому байдуже, чи відповідає віра реальності, чи ні. Таким чином, об'єктивне знання було зам­інене соціально прийнятним віруванням.

Істинною вважається така стійка віра, яка веде нас до по­ставленої мети. У межах теорії значення Пірс тлумачить мис­лення як досягнення суб'єктивного психологічного задоволення, істину - як те, що веде нас до мети, а речі ототожнює із сукуп­ністю їх чуттєвих або «практичних» наслідків.

Джордж Джеймс у своїх творах «Залежність віри від волі», «Різноманітність релігійного досвіду», «Прагматизм», «Всесвіт з плюралістичної точки зору» розробив доктрину прагматизму, згідно з якою значення ідей і теорій визначається їх практич­ними наслідками, а істина тлумачиться як успішність або ко­рисність їх застосування у досвіді. «Плюралістичний Всесвіт» являє собою «квітуче безладдя, що гуде, дзижчить»; він незамкнений, незакономірний. У ньому панує випадок і постійно виникає нове. Всесвіт еластичний, податливий до людських зусиль, але немає точки, з якої його можна охопити і виразити в одній системі. Світ за Джеймсом далекий від досконалості, але може бути прикрашеним (так звана позиція меліоризму).

Американський філософ закликав розраховувати не на на­уку і розум, а на волю і віру, бо ми маємо право на власний ризик вірити в будь-яку гіпотезу, якщо вона приносить задоволення. Оскільки ідеї релігії за Джеймсом вносять заспокоєння і надію, вони є істинними. Основою світу Джеймс вважає чистий досвід, бо все фігурує або як речі», або як ідеї. Зусиллям волі ми відділяємо з потоку свідомості згустки, які стають речами на­вколишнього світу. Згідно з концепцією «радикального емпі­ризму», реальність - «пластичною», ми можемо зусиллям волі надати їй будь-яку форму. Досвід охоплює і сни, і галюцинації, і релігійний екстаз, і спіритичні видовища. Таким чином, ці ідеї Джеймса можна характеризувати як суб'єктив­но-ідеалістичні, волюнтаристські.

У своїй версії прагматизму Джон Дьюї також спирається на досвід, що включає усі форми і вияви життя людини. Філософія за Дьюї виникла не від здивування перед світом, як вважали стародавні філософи, а із стресів та напруженості суспільного жит­тя, а отже, саме аналіз і вдосконалення соціального досвіду складають для нього основну мету філософії.

Американський мислитель вважає науку засобом, що забез­печує успішну поведінку людини у світі. Пізнання він тлума­чить не як пасивне, а як енергійне втручання у пізнавальне явище. Але насправді у Дьюї пізнається не реальність, а сама пізнавальна діяльність, зникає сам об'єкт пізнання і залишаєть­ся лише «процес дослідження». Таким чином, речі виникають у процесі пізнання. Вода не існує до пізнання, вона є продукт хімічних досліджень. Існувати за Дьюї - означає бути об'єктом наукового дослідження.

Дьюї вважає завданням науки «перетворення проблематич­ної ситуації у вирішену». Для цього вчений утворює категорії, поняття, що не відображують об'єкти реальності, а використо­вуються в міру корисності і зручності. Наука, таким чином, тлумачиться як «скринька з інструментами» (ідеями, законами), з яких вибираються корисні, необхідні. У суспільному житті з накопиченням фактів (політика, торгівля, виховання і т. п.) «логіка ситуації» дозволяє методом проб та помилок експери­ментально обрати будь-який фактор для поліпшення суспіль­ства. При цьому не враховуються засади суспільного розвитку (спосіб виробництва).

Моральність вчинку теж оцінюється з погляду успішності вирішення моральної «проблематичної ситуації». Прагматиз­мові притаманний своєрідний етичний релятивізм, згідно з яким моральне є те, що корисне.