55. Провідні ідеї філософських поглядів Піфагора.

Введення терміну «філософ» приписують Піфагору, який назвав себе не мудрецем, а «тим, хто любить мудрість». У своєму прагненні осягнути вічну Істину Піфагор звертався до математики, вважаючи цю священну науку найкращим методом для осягнення й висловлення першопринципів, об'єднуючої сили космосу. З цієї точки зору, усе створене прив'язане до числових правил і пропорцій, які синтезовані числі десять — досконалому числі. Піфагор був першим, хто назвав Всесвіт «Космосом» через ту впорядкованість, яка йому притаманна. За його вченням основоположні принципи світобудови можна висловити мовою математики. За вченням Піфагора, «Бог — це число чисел», це єдиний Бог, що містить в собі все. Бог виявляється як закон і сам є закон. А прийняття цього Закону — Клятва слухняності закону. За Піфагором, гармонія присутня скрізь у Всесвіті: і в комбінації ритмів астрономічних тіл, за якими вони обертаються в просторі, відомій як «музика сфер», і в мистецтві музики, яка очищує душу. Гармонія встановлена не лише на фізичному рівні, але також і в зв'язках між космічним і моральним порядком. Важливе місце у філософських поглядах Піфагора посідає вчення про безсмертя душі і метемпсихоз — можливість душі втілюватися у будь-яке тіло. Згідно з цим ученням для оживлення, переселення душі треба пройти через очищення — катарсис, вищою формою якого є опанування музично-числової структури Космосу.

56. Специфіка філософських поглядів софістів.

Софіст(*мудрець*)- мандруючі вчителі красномовства. Це давньогрецькі мудреці 5-4 століть до н. е., які були мандрівними експертами з різних предметів, включаючи ораторське мистецтво, граматику, етику,літературу, математику, та елементарну фізику. Вони не формували якусь певну школу, але мали певні спільні інтереси. У філософії вони атакували тлумачення реальності елейців і намагалися пояснити феноменальний світ. Їхня освітня програма базувалася на віруванні, що чесноту можна навчити. Софісти були суб'єктивістами, скептиками, раціоналістами, сенсуалістами, індивідуалістами. Основою їхнього світогляду був вислів Протагора «Людина є міра всіх речей». Їхній суб'єктивізм проявлявся в тому, що істина не мислилася ними як щось єдине для всіх. Софісти вважали, якщо всі думають по-різному, то й істина в кожного своя, і уявлення про прекрасне й потворне в кожного своє, і взагалі всі поняття як філософії, так і моральності відносні. Добро є те, вважали софісти, що корисно людям. Душа є почуття і більше нічого. Але, попри цей свій сенсуалізм, софісти віддавали пріоритет внутрішньої моральності перед законом, передбачивши в цьому філософію Сократа. Через їхнього противникаПлатона, вони набули поганої слави — філософських шахраїв, зацікавленіших в грошах і престижі аніж у правді. У римський період термін софіст означав просто вчителя риторики.

57. Дайте загальну характеристику та визначте специфічні риси первісних релігійних вірувань.

Перші релігійні вірування виникли ще бл. 40000 р. тому. Головні риси: 1)синкретизм(поєднання різних видів вірування) 2) наявність космологічних уявлень 3)ритуалізм.Одним із найбільш розповсюджених вірувань первісної людини був анімізм (від лат.— душа), що виявлявся у вірі в різноманітних духів, душу як двійника тіла, носія життя людини, а також тварин і рослин. Ще одним розповсюдженим віруванням первісної людини є фетишизм ( чарівний, чудодійний), що полягає у мисленно-фантазійному наділенні деяких предметів і явищ неживої природи надчуттєвими якостями. На нижчих ступенях культури часто зустрічається соціальний інститут, відомий під ім’ям тотемізму (означає — його рід) — віра в існування родинного зв’язку між групою людей і визначеним видом тварин чи рослин. Тотемізм тісно пов’язаний з господарською діяльністю первісної людини: збиранням плодів, полюванням. Поряд з тотемізмом значне місце в життєдіяльності первісної людини посідала магія (від грецьк. чаклунство, чарівництво) — сукупність уявлень і обрядів, в основі яких лежить віра в можливість впливу на людей, предмети і явища об’єктивного світу за допомогою визначених дій. Магія — єдність релігійної свідомості і дії, в ній немов би в концентрованому вигляді проявляється загальна характеристика релігії як специфічного практично-духовного способу входження людини в світ. Тоді ж, у ранньородовому суспільстві, виникає й інша форма чуттєво-надчуттєвого типу вірувань, що дістала назву шаманізму (шаман означає несамовитий) — це віра в особливо могутні надпри¬родні можливості стародавніх професійних служителів культу (шаманів). Найбільш типова особливість шаманізму — застосування методів екстатичного спілкування з надприродним світом і у зв’язку з цим виділення особливих осіб, яким приписується здатність такого спілкування.