17.В чому полягає сутність трьох стадій життя за вченням с.К’єркегора?

Вчення про стадії вибору становить етику Кєркегора, яку він виклав у роботах Або — Або 1843 і Стадії на життєвому шляху 1845. Головних стадій етапів існування, за Кєркегора, три: естетична, етична та релігійна. Естетична стадія характеризується тим, що людина живе швидкоплинними мирськими насолодами. Естетичне в людині — це те, за допомогою чого він є, то, що зараз він є. На цій стадії, за Кєркегора, немає ще вибору. Вчинки людини визначаються його потягами. Дівчина, що послідувала вибору серця, не вибирає, а лише слід безпосереднього потягу своєї природи. Більш правильний, хоча й не справжній вибір, людина робить етичної стадії. На цій стадії людина живе турботою про своє майбутнє. Етичне — це те, за допомогою чого людина хоче стати тим, ким він стає. Індивід може розділити страх тільки з християнським богом. Тільки ідея бога, надія на краще життя в найкращому зі світів, дає людині можливість пережити страх перед своєю кінцівкою і зберегти свою особистість від деградації. Але щоб ці надії справдилися, людина повинна за життя бути тим і жити так, як це вчить християнство. Тому не всяка релігія, за Кєркегора, а лише християнство дає основу для правил поведінки.

18.Поняття “екзистенція” в філософії С.К’єркегора.

Екзистенція— існування як філософський термін уживається ще з часів середньовіччя для позначення існу-вання в розумінні наявного дійсного перебування чогось у певних сталих межах простору й часу. Кєркегор стверджує, що екзистенція є те, що завжди випадає з розуміння за допомогою абстракцій. Звідси випливає теза про непридатність наукового метода в самопізнанні людини

19.Сутність поняття “відчуження” в філософії марксизму.

Основною категорією, якою користувався для пояснення релігії Карл Маркс, була категорія відчуження. Релігію він пов’язував з тим етапом розвитку суспільства, коли з’являлося привласнення результатів чужої праці та соціальна нерівність. Релігія робить людину невільним , оскільки вона відчужує людину від її власної природи , суть якої Маркс бачить у праці і в можливості повною мірою користуватися результатами своєї праці. 20.Вчення про “вроджені ідеї” Р.Декарта.

Вчення Декарта про вроджені ідеї являє собою своєрідний розвиток платонівського положення про справжній знання як пригадувати те, що закарбувалося в душі, коли вона перебувала у світі ідей. Під вродженими ідеями Декарт розумів всього лише «ембріональні», для прояснення яких необхідна діяльність «природного світла» розуму, можлива тільки у дорослих людей. Сама по собі ідея Декарта про природженість знань була помилковою в будь-якому її варіанті, До вроджених ідей Декарт відносив: а) поняття (буття, Бог, число, тривалість, тілесність, структурність, воля та інші); б) судження-аксіоми («у ніщо не буває властивостей», «з нічого не буває нічого», «не можна одночасно бути і не бути »,« у кожної речі причина »,« ціле більше своєї частини »і т. д.).

21.Пантеїстичні погляди б.Спінози.

Світ – нескінченна природа, матеріальна субстанція (Бог). Субстанція – те, що не потребує для свого існування чогось іншого, є причиною самої себе. Водночас Бог ототожнюється з природою тобто з буттям. Спінозівський Бог не має нічого спільного з Богом християнської, іудейської чи будь-якої іншої релігії, де він постає як жива особистість, що має власний розум, волю і стоїть поза створеним нею світом. Бог Спінози — це внутрішня щодо природних речей причина, що не діє на них іззовні й практично нічим не відрізняється від них. Його могутність — це закони і необхідність самої природи. Він і є ця природа, взята в її необхідності та безконечності..Зводячи Бога до природи, Спіноза, однак, не ототожнював природу з матерією.. Можна зробити висновок, що під Богом Спіноза розуміє субстанцію з її нескінченними атрибутами; світ, навпаки, складається з модусів - нескінченних ікінцевих. Однак, одні без інших існувати не можуть, все неминуче має причинно-наслідковий зв'язок з природою Бога, нічого не існує випадково і світ є необхідним наслідком Бога.

22.Основні ідеї суб’єктивного ідеалізму Дж.Берклі.

Субєктивний ідеалізм — філ. напрям 2 пол. 17 — поч. 18 ст. , представники якого або заперечують існування обєктивного світу, або розглядають його як щось повністю визначається активністю субєкта. Родоначальник — Берклі, боровся з безбожниками матеріалістами, атеїстами. Ідеї Берклі визнають існування лише людської свідомості, у якому Берклі розрізняє «ідеї» і «душі» («уми»). Для нього характерне суб'єктивно-ідеалістичне тлумачення природи відчуттів. Критикуючи філософську позицію Дж. Локка, Берклі стверджував, що не лише "вторинні", а й "первинні" якості речей мають суб'єктивний статус. У цьому аспекті всі якості речей "вторинні", тому що їх сприймає людина. Таким чином, філософ ототожнив властивості речей з відчуттями цих властивостей, видав відчуття за єдину реальність, а речі трактував як комбінування відчуттів та ідей. "Існувати - означає сприйматися почуттями". Він визначив існування світу у трьох випадках: коли цей світ сприймає "я"; коли світ сприймає "хтось"; коли світ існує у розумі Бога як сукупність "ідей", що становлять єдино можливу основу людських відчуттів. Найкращі його праці, у яких він говорить про суб’єктивний ідеалізм, було написано їм у молодості, це «Досвід нову теорію зору», «Трактат про принципи людського знання», «Три діалогу між Гиласом і Филонусом».