1.Специфіка нового погляду на людину в епоху Відродження.

Епоха Відродження - це переворот в першу чергу в системі цінностей, в оцінці усього сущого і відношенні до нього. Середньовічна філософія глибоко і послідовно продумала принцип абсолютної особи, коли скрізь і в усьому бачили примат не природи, не людини, а Бога. У міру переходу до міського способу життя і розвитку промисловості виявляється особлива значущість людини, його своєрідності, його творчої активності. Стала відчуватися гостра потреба в нових переконаннях.Основні ідеї філософії епохи Відродження : Антропоцентризм: увага філософів спрямована в основному на людину;Гуманізм, визнання людини особою, його права на творчість, свободу і щастя. Малося на увазі, що цього можна досягти передусім за рахунок відродження характерного для античності інтересу до людини і знання його природи, а не тільки завдяки знанню про зовнішню природу або теологічним спекуляціями; Постулювало творчої суті людини : він нікого не наслідує, ні Богові, ні природі, він сам по собі діяльний, він творить, в основному рукотворно, ремісничий;Особово матеріальне розуміння світу : усе існуюче розуміється в проекції на людину при максимальному інтересі до тілесного початку;Ідея домінування естетичного розуміння дійсності над моральними і науковими представленнями; Антисхоластика: прагнення розвінчати уявні авторитети і пропаговані ними догми; Геометрично структурне розуміння світу, доповнене діалектикою переходу, характерного для нескінченно малого і нескінченно великого і їх співвідношення між собою; Пантеическое світогляд, що розглядає світ, що оточує людину, природу як причетну вищим абсолютним цінностям. 2.Основні принципи філософії Миколи Кузанського

Микола Кузанський орієнтувався на традицію неоплатонізму, переосмисливши основні його поняття: заперечував античний дуалізм, стояв на позиціях християнського монізму – Єдиному ніщо не протилежне – Єдине є все, Єдине тотожне нескінченності(нескінченність – максимум, єдине - мінімум) – Єдність протилежностей є найважливішим методологічним принципом філософіх Кузанського.

3.Охарактеризуйте нову “картину світу” в епоху Відродження.

Нова картина світу починає складатися з нового розуміння людини. Картину світу можна уявити як одну з форм світоглядного відображення обєктивної реальності в суспільній свідомості, що є образом засвоєної на практиці дійсності. Нова картина світу: «на зміну арістотельско-біьлійському світогляду(геоцентризм – земля є центром всесвіту) приходить геліоцентризм(Сонце є в центрі, Земля лише зовнішня планета, автор М.Коперник)»

4.Основні засади філософії ф.Прокоповича.

Ф.Прокопович: пантеїзм, «під природною розумію Бога». Єтична концепція: людина – вершина макрокосму(всесвіту), реабілітував і звеличував у людині те, що пригнічувалось середньовічним мисленням – красу тіла і почуттів, адже від природи людини тіло добре і прекрасне. Він виділяв 3 властивості живого: 1.Вегетативність — людина,тварини,рослини. 2.Чуттєвість — людина,тварини. 3.Розумність — людина. Людина — вершина макрокосму. Заперечував,що тіло є лише джерелом 5.“Філософія серця” Г.Сковороди.

Багатьом національним культурам притаманна філософська система або вчення, що найбільше характеризує її своєрідність та унікальність у світі. Таким філософським вченням, яке виражає специфіку української національної культури і філософії, є філософія серця. У Г.Сковороди філософія серця розглядає людину як центр Всесвіту. Поняття серця тлумачиться ним не лише як емоційна сфера, а й як символ духовного життя людини. Взагалі, духовний світ людини є основним обєктом дослідження мислителя. У понятті серця філософ розмежовує матеріальне і духовне начало, підкреслюючи, що тільки духовне, внутрішнє, моральне вдосконалення приведе людину до щастя. З вченням про серце повязана етична концепція філософа, за якою серце є найважливішою моральною цінністю і основою щастя людини, яке можливе, коли серце чисте і світле. Життя людини — це процес безперервного духовного розвитку, засобом якого є самопізнання. Лише вдивляючись усередину себе, в своє серце, людина стає здатною до такого самопізнання. Саме з цією спроможнісюдини пов’язана ідея “сродної праці” Сковороди. “Сродною” є та праця, яка “лягає нам на серце”.