1.Формування та розвиток філософської думки Стародавньої Індії. У 2 – 1 тис. до н.е. в Стародавній Індії з’явилися перші філософські традиції та школи. Підтвердження цьому знаходиться в текстах – «Ведах», у цих міфологічній та релігійній формі сконцентровано всі існуючі на той час знання.«Веди» складаються з 4 збірників: Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа.В іншій частині Вед –Упанішади, містяться засадові ідеї давньоіндійської філософії. До таких ідей насамперед належать ідеї, які віддзеркалювали взаємовідносини світу й людини, існування вищої об’єктивної реальності (Брахма),Є єдність цілісної духовної субстанції ( Брахман ), існування індивідуальної душі ( Атман ), безсмертя душі, закон відплати.Ці ідеї продовжували досягнення ведичних релігій та склали основу брахманізму, та спонукали появу перших філософських систем, які досліджували проблеми людського існування. Вони допомагали знайти відповіді на одвічні питання про добро і зло, сенс людського життя, загалом відповіді на них мали песимістичний характер. Головною причиною страждання вважали залежність людини від впливу на неї Всесвітнього закону. Карма віддзеркалює ідею про те, що результати повсякденної діяльності людини впливають на майбутню форму її переродження. Сенсом людського життя стає прагнення управляти своєю кармою або подолати зло.Головна причина зла – незнання істини. Істина необхідна для того, щоб звільнити людину від матеріальних кайданів світу.Приблизно з 500 р. до н. е. починається епоха становлення ортодоксальних ( визнавали авторитет Вед) і неортодоксальних ( не визнавали авторитет Вед) філософських систем.Добу після 1000 р. н. е. визначають як період пост класичної індійської філософії.Давньоіндійська філософії пройшла кілька етапів розвитку: Ведичний , Епічний, Ера сутр.

2. Ортодоксальні філософські системи Стародавньої Індії. Визнавали авторитет Вед.Школа Санкх’я – філософська система, що розвивала вчення Вед й була відома своїм дуалістичним світобаченням. Вважали, що існує два вічних джерела світу – пуруша, чистий дух і пракриті, матерія.Еволюція світу розпочинається з миті поєднання поруші і пракриті.Школа пропонує шлях до звільнення від страждань, де першим кроком є необхідність усвідомлення, що «Я» й тіло – це різні субстанції.Школа йоги - одна з 6 даршан давньоіндійської філософії.Загалом головним об’єктом, на який спрямовано йогівську практику є Бог – Абсолют. Вважається, що логічна техніка робить людину подібною до Бога.Школа вайшешика – основне вчення блаженство не є кінцевою метою життя людини, а лише способом звільнення від матеріальної залежності. Шдях до звільнення це результат власного волевиявлення, яке дарує людям Бог.Школа ньяя – у її філософських концепціях стали визначальними ідеї про дюдину, її долю, ставлення до Бога головним предметом філософських роздумів були логічні методи пізнання світу та доведення їх істинності.Школа веданти - згідно з ученням, основним обов’язком людини є вивчення веданти з метою стати брахманом. Світ – це ілюзія. Під час отримання істини про остаточну мудрість світу людська душа втрачає ілюзію, що є результатом чуттєвого пізнання світу, піднімається до Бога й стає вільною.Школа міманси – згідно з ученням міманси, душа людини є об’єктивною реальністю. Верховної душі у вигляді Бога немає. Кармі підпорядкована не лише людина, а все живе на землі. Ритуал і добрі вчинки допомагають людині адаптуватися до карми, полегшити її вплив з метою якнайшвидшого звільнення від неї.

3.Неортодоксальні філософські системи Стародавньої Індії. Офіційно не визнавали авторитету Вед.Буддизм у ньому відокремлюють три площини, релігійне вчення, психотехнічну практику та оригінальний філософський дискурс.Релігійно-філософська концепція основа в буддизмі, складалася з 4 істин: Життя є страждання; Людське страждання – результат незнання істини; Страждання можна позбутися; Є спосіб звільнення, який дає змогу подолати страждання в матеріальному світіф. Буддизм став основою розвитку всієї духовної культари Індії.Джайнізм загалом його релігійно-філософські засади ґрунтуються на визнанні існування двох вічних ніким не створенних субстанцій: дживи, та аджики.Джейни не вірили в існування Бога.Школа чарвака-локаята загалом ця школа заперечувала всю систему релігійно-філософських уявлень про існування надприродного світу ( єдності душі та Бога) , а отже й переселення душі, учення про карму.

4. Філософія конфуціанства у Стародавньому Китаї.

Найвплививішим ідеалістичним напрямком, що виникає в 6 – 5 столітті до нашої ери і зберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатного мислителя Конфуція (551 – 479 р.р. до н.е.), яке дістало назву Конфуціанства. Першим етапом установлення Конфуціанства була діяльність самого Конфуція. У його особі конфуціанство становило етико – політичне вчення, в якому цетральне місце посідали питання природи людини, її етики і моралі, життя сімьї та управління державою. Проблеми космогонії, онтології, гносеології, логіки були в стадії започаткування. Характерною рисою вчення Конфуія є антропоцентризм. У центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття «жень» – гуманість.

5. Філософія даосизму у Стародавньому Китаї.

Першою філософією матеріалістичного напряму був Даосизм. Засновником Даосизму вважається Лао – цзи (6 – 5 століття до н.е.). Але, бажаючи звеличити престиж Даосизму в боротьбі з Конфуціанством, послідовники Даосизму оголосили своїм засновником легендарного героя Хуанді (697 – 598 р.р. до н.е.) Даосизм наголошує на діалетичній ідеї, загальної рухомості і мінливості світу. Дао – це шлях надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне. невичерпне і безкінечне у русі; воно – основа всього сущого.

Життя природи і людини підпорядковане не волі неба, як було принято вважати в конфуцістві, а всезагальному закону «дао». Згідно з цим законом будь-яка річ досягши певного ступеня розвитку перетворюється на свою протилежність.

6. Основні риси й етапи розвитку античної філософії.

Становлення філософі Стародавньої Греці відбувалося в VІ – V ст. до н.е. Саме в цей період мудреці-філософи протиставляють міфологічно-релігійним уявленням наївно-стихійний філософський світогляд. Філософія в Елладі виникає як світогляд промислово-торговельної частини населення, що почала боротися за владу, відбираючи її в аристократів-землевласників. Зв’язок з виробництвом, бурхливий розвиток якого був пов’язаний насамперед з застосуванням заліза, розвиток товарно-грошових відносин, зростання культури, соціальне протистояння і перехід від авторитарних аристократичних форм державного управління до тиранічних, а через них до демократичних – все це сприяло становленню і розвитку особливої філософії.

Історія античної філософії охоплює понад тисячу років. У її розвитку виділяють три основні періоди.

Перший — період ранньогрецької філософії — охоплює епоху від виникнення філософського мислення на початку VI ст. до н.е. до часів Сократа (кінець V ст. до н.е.). Філософів цього періоду називають досократиками. До них належать такі філософи, як Фалес, Анаксимен, Анаксимандр, Геракліт, Піфагор, Парменід, Зенон Елейський.

Другий період має назву класичного. З філософів цього періоду першим слід назвати Сократа. До них належать також софісти Протагор, Горгій. Суть другого періоду полягає в переорієнтації філософської свідомості з космогонічної проблематики на тему людини. Крім названих мислителів, представниками цього періоду є Платон, Аристотель, Демокріт, а також послідовники Сократа— кіренаїки, мегарики і кіники.

Третій період історії античної філософії пов'язаний з епохою еллінізму і Римської імперії. Він починається приблизно з кінця IV ст. до н. є. і закінчується V—VI ст. н. є. Філософія елліністично-римської епохи існує у вигляді кількох основних філософських напрямів. Це епікурейці( засновник Епіку), скептики (Піррон), стоїки( Цицерон, Сенека, Епітет).