- •4. Філософія конфуціанства у Стародавньому Китаї.
- •5. Філософія даосизму у Стародавньому Китаї.
- •6. Основні риси й етапи розвитку античної філософії.
- •7. Мілетська школа філософії та її основні представники.
- •8. Елейська школа в античній філософії.
- •9. Філософія Демокріта.
- •10.Філософія Геракліта Ефеського.
- •12.Філософське вчення Платона.
- •13.Ідеальна держава Платона.
- •14. Філософське вчення Аристотеля.
- •15. Стоїцизм в античній філософії.
- •16. Скептицизм в античній філософії.
- •17. Епікуреїзм в античній філософії.
- •19. Неоплатонізм в античній філософії.
- •20. Основні риси й етапи розвитку філософії середніх віків.
- •21. Апологетика: примат віри у пізнанні істини.
- •22. Патристика: віра для розуміння.
- •23. Схоластика: проблема універсалій(номіналізм та реалізм)
- •24.Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •25. Основні риси філософії Відродження.
- •26. Натурфілософія доби Відродження (м. Копернік, д. Бруно).
- •27. Діалектика доби Відродження (Микола Кузанський).
- •28. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження.
- •29. Філософія Реформації (м. Лютер, ж. Кальвін).
- •30. Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •31. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта.
- •32. Емпірична філософія ф.Бекона.
- •33. Натуралістичний пантеїзм б.Спінози.
- •35. Етичні погляди і. Канта. "Категоричний імператив".
- •36. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха.
- •37. Метод і система філософії г. Гегеля.
- •38. Теорія пізнання і. Канта.
- •39.Філософія історії г.Гегеля.
- •40.Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм)
- •41. Формаційна теорія суспільного розвитку(к.Маркс)
- •42.Філософська думка Київської Русі.
- •43.Українська філософська думка доби Відродження (хіv-хvi ст.).
- •44. Філософія г.Сковороди
- •45. Філософія у Києво-Могилянській академії.
- •46.Університетська філософія в Україні хviii-хiх ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •47. ”Філософія серця” п.Юркевича.
- •48. Українська філософія хх ст..
- •49.Філософські погляди і.Франка,
- •50.Філософські погляди л.Українки,
- •51.Філософські погляди в.І.Вернадського
- •52. Філософія життя (Ніцше, Шопенгауер)
- •53. Історія позитивізму має три періоди розвитку.
- •54. Прагматизм
- •55. Фрейдизм.
- •56. Неофрейдизм.
- •57.Філософія екзистенціалізму (е) – історія та проблеми.
- •58. Неотомізм
- •59.Філософія постмодернізму.
24.Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
Відомим систематизатором середньовічної схоластики був Фома Аквінський (1225-1274 рр.), який пристосував вчення Арістотеля до католицизму. Його філософські погляди отримали назву томізм. Найвідомішим його твором є “Сума теології”.
За часів Аквінського значно зросла роль наукового і філософського пізнання. Тому було вже неможливо ігнорувати і не помічати досягнення розуму і науки. Аквінський намагався створити таку доктрину, яка б дала можливість контролювати філософське і наукове пізнання церквою.
Фома Аквінський чітко визначає сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Але хоч наукове знання об'єктивне та істинне, воно не може бути всеосяжним. Є така сфера дійсності, яка недоступна розумовому пізнанню, а тільки вірі. Отже, предметом філософії є “істини розуму”, предметом теології — “істини Одкровення”.
Але між наукою і вірою, філософією і теологією немає суперечності. Християнська істина стоїть вище розуму, але вона не суперечить йому. Істина може бути одна, бо походить від Бога. Оскільки кінцевим об'єктом теології та філософії і джерелом всякої істини є Бог, то не може бути принципової суперечності між Одкровенням і розумом, між теорією і вірою. Водночас не всі “істини Одкровення” можна довести раціонально. Та це не ознака, що вони не правдиві чи суперечать розуму. Богословські істини "надрозумні", але не "протирозумні".
Наскільки обмежений людський розум стоїть нижче божественної мудрості, настільки філософія нижче теології. А тому філософія і є “служниця теології”. Функції філософії як “служниці релігії” полягають у тому, що вона повинна за допомогою логічних аргументів обґрунтовувати християнські догми. Логічні доведення допомагають краще зрозуміти ці догми і зміцнити віру людини.
Ф.Аквінський вважав, що можна довести буття Бога і запропонував п'ять доведень, які стали класичними у західноєвропейській теології:
1. Оскільки все в світі рухається, то має бути “першодвигун”, або “першопоштовх” руху — Бог.
2. Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричиною усього є Бог.
3. Все в світі існує не випадково, а з необхідністю. Ця необхідність — Бог.
4. Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості — Бог.
25. Основні риси філософії Відродження.
Філософія Відродження ./15-16 ст. н.е../ - це посередня ланка між середньовічною схоластикою і науково-філософським мисленням нового часу. За своїм змістом вона є подвійною і супереч-ливою. На відміну від офіційної (так .званої університетської) священної науки середньовіччя виникають і поширюються не священні, а світські, людські (для всіх людей, а не тільки для вибраних) знання. Для багатьох країн Західної Європи XV століття було переломним у їх розвитку. Наступала нова епоха – епоха краху феодальної системи і виникнення буржуазних суспільних відносин, котрі руйнували феодальну замкненість господарських стосунків, їхню обмеженість і вимагали простору для подальшого розвитку продуктивних сил. Ці зміни були пов'язані насамперед з процесом секуляризації (звільнення світського життя від релігії та церковних інститутів) і відбувалися спочатку досить повільно і по-різному протікали у різних країнах Європи. Першою країною, в якій почав розвиватися капіталізм на рубежі XV – XVI століть, була Італія. Пріоритет останньої в цьому відношенні і обумовив її видатну роль в подальшому розвитку культури, науки, мистецтва, філософії в епоху, котра отримала в історії назву – Відродження. У філософії відбувається зміна у її предметності. Поряд з вивченням природи, природних явищ, в центр вивчення ставиться людина, особистість, її творчість, гідність, свобода. Цей новий напрямок одержав назву гуманізму (від лат. humanus – людяний). У філософії відроджується античний матеріалізм і стихійна діалектика; відбувається гостра критика схоластики, софістики, релігії; створюється нова картина світу на основі геліоцентризму – заперечення геоцентричної системи Птоломея. Хоч Відродження протиставляє себе середньовічному християнству, але воно виникає як інтеграція розвитку середньовічної культури, а тому несе в собі ще й такі риси, які не були притаманні античності. Найважливішою характерною рисою світогляду епохи Відродження була його орієнтація на мистецтво, на свободу індивідуальних здібностей. Якщо Середньовіччя було зорієнтоване на релігію, то Відродження – це епоха художньо-естетична. Коли у центрі уваги античності було природно-космічне життя, а в середні віки – Бог і священна ідея спасіння, то в епоху Відродження – людина. Тому філософське мислення цього періоду називають антропоцентристським. На розвиток філософії в цей період значний вплив мав відомий італійський філософ, теолог, географ, механік, астроном і математик, кардинал римської церкви – Микола Кузанський (1401 – 1464). Основні риси філософії епохи Відродження. На завершення розгляду проблем філософії епохи Відродження, як підсумок, слід з’ясувати її основні риси. Ними є: 1. Гуманізм; 2. Геліоцентризм; 3. Критика схоластики; 4. Відродження античної діалектики; 5. Пантеїзм; 6. Повернення до матеріалізму; 7. Дослідження проблем формування держави на переломному етапі переходу до буржуазних суспільних відносин.