Розрахункові потреби у кількості хірургічних втручань при цереброваскулярній патології

Вид цереброваскулярної патології	Розрахункова щорічна потреба хірургічних втручань, виходячи з рівня захворюваності	Реальна кількість операцій на рік (перелік центрів)
Інсульт-гематома гіпертонічного генезу	5200	до 200
Крововилив внаслідок розриву аневризм головного мозку	4 500-7 000	до 300 (Київ, Дніпропетровськ, Одеса, Ужгород, Харків)
Артеріовенозні мальформації головного мозку	500-800 (інтракраніальні геморагії)	до 150 (Київ, Дніпропетровськ, Одеса, Ужгород, Харків)
Стенотичні ураження магістральних церебральних артерій (що потребують хірургічного лікування)	10 000-15 000	до 250 (Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Ужгород, Львів, Запоріжжя)

Зазначені розрахункові кількісні показники свідчать про те, що на теперішній час спеціалізована нейрохірургічна допомога при цереброваскулярних захворюваннях надається менше ніж у 5% випадків від мінімально розрахованих необхідних потреб, у той час, як за даними провідних спеціалістів світу близько 30% хворих з мозковим інсультом потребують хірургічної допомоги.

Надання своєчасної, кваліфікованої і ефективної допомоги при ГПМК можливе лише за умов своєчасної діагностики, спеціалізованого лікування у ранні терміни захворювання і активного впровадження системи профілактичних заходів.

Для досягнення ефективних результатів лікування необхідна продуктивна співпраця лікарів невідкладної медичної допомоги, неврологічної і нейрохірургічної служб, організація ургентного поетапного інструментального обстеження і лікування за загальноприйнятими стандартами.

Загалом в Україні незадовільно впроваджуються сучасні підходи стосовно організації надання допомоги хворим з гострою судинною патологією.

Не в усіх областях України є адекватно обладнані спеціалізовані відділення для лікування хворих з цереброваскулярними захворюваннями. Через економічні складності певною мірою обмежена діагностична база (КТ/МРТ, УЗ-діагностика, церебральна ангіографія) і можливість надання кваліфікованої інтенсивної терапії. Тільки 13-15% хворих на інсульти госпіталізується в межах “терапевтичного вікна”, частина хворих взагалі не госпіталізується в стаціонари (в окремих випадках через несвоєчасність або помилковість діагностики, матеріальну незабезпеченість) і не одержує адекватної допомоги. Не в останню чергу це обумовлено недостатньою професійною обізнаністю лікарів про клінічні прояви, етіологію і патогенез порушень мозкового кровообігу, про сучасні можливості їх інструментальної діагностики, лікування (медикаментозного, нейрохірургічного) і профілактики. Також недостатнім є штат кваліфікованих фахівців (неврологів, нейрохірургів, анестезіологів), які здатні надавати відповідну спеціалізовану допомогу хворим з цереброваскулярними захворюваннями. До теперішнього часу в Україні відсутні уніфіковані протоколи діагностики і лікування хворих з гострими порушеннями мозкового кровообігу на окремих етапах надання медичної допомоги.

Поряд з тим, що вирішальне значення у зниженні смертності і інвалідизації внаслідок інсульту належить первинній профілактиці, суттєвий ефект дає оптимізація системи надання допомоги хворим з ГПМК, введення стандартів діагностики та лікування хворих з цією патологією, включаючи реабілітаційні заходи і профілактику повторних інсультів.

Згідно висновків європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) створення сучасної системи допомоги хворим з інсультом дозволить знизити летальність протягом першого місяця захворювання до рівня 20% і забезпечити повернення до активного способу життя через 3 місяці після початку захворювання не менше 70% пацієнтів серед тих, що вижили.

Розробка і запровадження єдиних принципів ведення хворих з ГПМК повинні оптимізувати діагностику та вибір лікувальних заходів для забезпечення кращого результату лікування.

У даних методичних рекомендаціях викладені сучасні принципи діагностики та лікування хворих з ГПМК, які ґрунтуються на сучасних уявленнях щодо етіології, патофізіології ГПМК, а також даних доказової медицини. При цьому вважаємо за доцільне розмежувати стандарти¹ організації допомоги при ГПМК і лікувально-діагностичні рекомендації, або клінічні протоколи².

У рекомендаціях використані основні положення наказу МОЗ України № 297 від 30.07.2002 р. “Про вдосконалення медичної допомоги хворим з церебральною патологією”, наказу МОЗ України від 01.03.2004 р. № 108 “Про удосконалення організації невідкладної нейрохірургічної допомоги” (додаток 1), матеріали Науково-практичної конференції неврологів, нейрохірургів, психіатрів та наркологів України “Питання етапності у діагностиці та лікуванні цереброваскулярних захворювань, епілепсії та болю” (листопад 2003 р.), рекомендації Європейської ініціативи з профілактики та лікування інсульту, Американської серцевої асоціації, а також Російської національної асоціації боротьби з інсультом.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

До ГПМК відносять мозкові інсульти (МІ) та транзиторні ішемічні атаки (ТІА).

Інсульт – це клінічний синдром, який характеризується раптовою появою вогнищевої неврологічної симптоматики і/або загальномозкових порушень, які зберігаються більше 24 годин або призводять до смерті хворого у коротший проміжок часу внаслідок причини цереброваскулярного походження.

Інсульти поділяються на:

• ішемічні;

• геморагічні (внутрішньомозкові, внутрішньошлуночкові, оболонкові, включно з субарахноїдальними крововиливами).

Транзиторна ішемічна атака – це короткий (менше 24 годин) епізод вогнищевого неврологічного дефіциту з подальшим повним його відновленням. ТІА розглядається як підтип ГПМК з нетяжким перебігом, що вказує на високий ризик повторних і, як правило, більш тяжких ГПМК і вимагає проведення лікувальних та профілактичних заходів.

Класифікація мозкових інсультів та транзиторних ішемічних атак, а також шкали оцінок стану хворих з мозковими інсультами та прогнозування подальшого перебігу захворювання винесені у додатки 2 і 3.