1. Спеціалізація практичних психологів

У "Положенні про психологічну службу освіти" зафіксовано двоступеневий підхід до організації служби: перший ступінь — спеціаліст, що працює у навчально-виховному закладі; другий — спеціаліст регіонального науково-методичного центру.

Для першої групи спеціалістів передбачаються такі спеціалізації: дошкільна психологія та психологія початкової школи; шкільна психологія та психологія середньої освіти; психологія спеціалізованих та вищих навчальних закладів. Ці спеціальності будуть масовими.

Друга група спеціалізацій буде, мабуть, різноманітнішою, кількість випускників — меншою, а підготовка — більш ґрунтовною (обов'язково п'ятирічний курс навчання). Назвемо лише декілька спеціалізацій: психологія учіння і навчальної діяльності; психологія девіантної поведінки та відхилень у розвитку; психодіагностика та психологічний відбір; психологія індивідуального і соціального розвитку особистості; психологія сім'ї та соціального оточення.

2. Обсяг знань практичного психолога

Рівні професійних знань:

Перший рівень — загальнопсихологічна теоретична підготовка: історія психології, загальна психологія, психофізіологія, психологія особистості та окремі галузі психологічної науки (соціальна, інженерна, вікова та ін.). Основу першого рівня — загальнонаукового — мають складати ті відомості, що накопичила наукова психологія у вигляді наукових фактів, законів, теорій. Результат — сума (система) знань, відомостей і фактів із психології. Навчання проводиться у формі лекцій, семінарських та лабораторних занять.

Другий рівень — спеціальна психологічна підготовка: загальні відомості про прийоми роботи у певному напрямі практичної психології: шкільній, військовій, економіки та бізнесу, сім'ї та соціальної допомоги населенню тощо. Іншими словами, це знання основ практичної психології. Основним результатом на цьому щаблі навчання має стати сформований "психологічний світогляд" майбутнього спеціаліста.

Другий рівень передбачає практичні (семінарські) заняття й проходження практики, написання звітів та довідок, колоквіуми та ін.; вивчення структури обраного напряму, спеціалізацій, що існують у його межах. Одним із методів проведення практичних занять тут може бути групове обговорення і розв'язання конкретних ситуацій.

Третій рівень — знання зі спеціалізації: прийоми та досвід роботи у конкретній техніці (техніках), а саме: сімейне консультування у школі; діагностика і корекція взаємин у підрозділі (військова психологія); конфліктологія (управління) та ін. Третій рівень можна назвати індивідуально-типологічним. Тут знання організуються довкола певної типології життєвих ситуацій особистості з урахуванням сфери її активності та вікових особливостей. Основою навчання тут є життєва ситуація, а результатом — навички і вміння практичної роботи, володіння набором технік, технологій та професійних дій.

Третій рівень — це рівень практичної роботи (ординатури), час оволодіння основними технологіями у межах обраної спеціалізації. Основною формою навчання тут має стати аналітично-практична: семінари, аналіз досвіду роботи, тренінги, обмін досвідом.

Особливою умовою успішної підготовки спеціалістів у педагогічних закладах є самостійна і практична робота студентів. Не практичні заняття як елемент навчання, а практика як основа навчання, як головна умова підготовки спеціалістів. Очевидно, тут доцільно організувати монологічну практику, ввести стажування, а можливо й ординатуру, інші форми.

Чим більш ерудований психолог, тим краще. Тому він має здобути широку гуманітарну освіту: історія, культура, філософія, народознавство, релігія, етика, логіка і т. ін., — на основі якої стають можливими і формування професійно необхідних рис особистості, і прищеплення професійних знань, умінь та навичок. Практикуючий психолог має володіти двома-трьома мовами, а точніше — культурами. Цей критерій має стати одним із головних в оцінці професійної придатності спеціаліста.