4. Підготовка до виступу.

Підготовка до виступу передбачає такі основні етапи:

1) обдумування теми;

2) складання попереднього (робочого) плану;

3) добір теоретичного й фактичного матеріалу, його обґрунтування;

4) складання остаточного плану

5) написання тексту виступу або конспект ключових слів;

6) критичний розбір готового виступу;

7) репетиція.

На початковому етапі підготовки до виступу важливо конкретизувати його тему, встановити коло питань, які вона мусить охоплювати. Важливо врахувати інтереси аудиторії, рівень її вимогливості, критерії оцінок, ступінь обізнаності з цього питання.

На наступній стадії доцільно дібрати літературу, зробити виписки, які обов’язково потрібно документувати (тобто вказувати, звідки взято цитату, дату виходу газети, автора і назву твору, рік, місце видання, сторінку). Варто також законспектувати найнеобхіднішу літературу. Конспект - це короткий виклад теми, найсуттєвіші факти, положення й висновки книг. Розрізняють текстуальний конспект (набір цитат) і вільний конспект (стислий виклад тексту із вкрапленими цитатами).

Писемне оформлення теми може мати вигляд плану, стислого або розгорнутого, тез або повного тексту виступу.

План складають після обдумування порядку розміщення частин. Стислий план, звичайно, є основою складання тез чи повного тексту. Із розгорнутим планом доповіді можна виступати. Такий виступ має свої переваги: лектор краще бачить аудиторію, її реакцію, а отже, має можливість коригувати заплановане - робити зміни у викладі, скорочувати чи збільшувати кількість ілюстрацій тощо. Розгорнутий план складають таким чином: аркуш ділять на дві частини, зліва пишуть назву розділу плану, справа — основні формулювання, факти, цитати.

Тези доповіді — це короткі змістовні формулювання основних положень виступу. На полях проти кожного положення - заголовок. Тези складно писати, але виступ з опорою на них, коли за основним положенням відновлюється зміст, є найчастіше цікавим, справляє враження спонтанного виступу. Однак у такому випадку важко уникнути мовленнєвих помилок, неточностей. Відшліфувати можна лише повний текст.

Повний текст виступу пишуть тоді, коли він потрібен не для одного виступу або коли він будується на великому і складному матеріалі, висвітлює серйозні теоретичні проблеми. Обов’язково писати повний текст для офіційної доповіді. Однак наявність тексту не зобов’язує читати його. Читають, коли захід має суворий регламент (з’їзд, конференція), а також відповідальні офіційні документи (заяви, доповіді).

Щоб орієнтуватися в часі, який ви повинні затратити на виступ, пам’ятайте, що читання вголос однієї сторінки (29-30 рядків на сторінці стандартного аркуша) триває приблизно 2 хвилини.

Уже готовий виступ треба обов’язково проаналізувати з погляду його композиції (зачин, виклад, кінцівка, мовне оформлення яких залежить від жанру), логічності викладу, зрозумілості термінів, чіткості визначень, добору фактів. Варто передбачити в тексті також відповіді на запитання слухачів, зробити поправки на виголошення (тобто, якщо є довгі й складні речення, скоротити їх; спростити текст, якщо забагато складних слів, особливо іншомовних; дієприкметникові та дієприслівникові звороти замінити дієсловами; увести звертання до слухачів, вставні конструкції: як кажуть у таких випадках, можна сказати та інші, риторичні питання, слова-зв’язки: отже, таким чином, потім, далі; прослідкувати, щоб предмет думки називався частіше; продумати паузи). Доцільно включити до виступу приклади, порівняння й висновки, а часом і афоризми, прислів’я та влучний дотеп. Зайві подробиці заступають головне в розповіді, тому не можна ними зловживати, хоча надмірна стислість також вадить (якщо висловити якусь важливу думку лише кількома реченнями і не обґрунтувати її, то вона залишиться без уваги слухачів, а приклад або порівняння легше запам’ятати, ніж просто назване твердження, засаду чи думку). Не перевантажуйте свою мову абстрактними поняттями і цифровим матеріалом.

У давніх книгах з риторики доповідачеві дається порада: «Коли виступаєш, чітко називай тему виступу. Якнайшвидше починай говорити по суті! По можливості одразу повідом, про що ти збираєшся говорити. Не церемонься, говори без образ, не гаси інтерес порожніми фразами!»

Ще оратори давнього Риму рекомендували вже у вступі привертати увагу слухачів приємними для них речами. Вступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим, надто довгим.

Щоб упорядкувати окремі думки, тези, найкраще йти від простого до складного або ж дотримуватися хронологічної послідовності. Іноді інформацію упорядковують на основі локального принципу, який полягає в переліку всіх пунктів, характеристик, прикладів застосування, переваг тощо.

Перед виступом текст доцільно кілька разів прочитати вголос (це допомагає ще щось уточнити або, навпаки, викинути).

Оратор усе своє життя збирає необхідний матеріал із різних джерел, систематизує, запам’ятовує факти. Розширювати коло наукових знань, тренувати свою пам’ять, збагачувати новим матеріалом – це й означає готувати себе до виступів. А постійне підвищення професійного рівня стане основою успіху ваших публічних виступів.