4.7. Опіка та піклування

Опіка та піклування є однією з форм правового захисту особистих і майнових прав громадян, які в силу об'єктивних причин не можуть самостійно здійснювати та захищати свої законні права та інтереси.

Водночас інститут опіки та піклування покликаний захища­ти й інтереси тих осіб, яким була заподіяна шкода діями не­дієздатної, малолітньої чи неповнолітньої особи, оскільки саме на опікунів та піклувальників за певних обставин може бути покладена солідарна чи субсидіарна відповідальність за шкоду, яка заподіяна їх підопічними.

Опіка може встановлюватися над:

• малолітніми особами віком до 14 років;

• особами, визнаними в судовому порядку недієздатними. Піклування може встановлюватися над:

• неповнолітніми особами віком від 14 до 18 років;

• особами, визнаними в судовому порядку обмежено діє­ здатними.

Опіка та піклування встановлюються судом. Опікун та піклу­вальник призначаються органами опіки та піклування. Такими органами є органи місцевого самоврядування. Як правило, опіку­нами та піклувальниками призначаються близькі до підопічних особи.

Опікун повністю замінює свого підопічного в усіх право­відносинах, оскільки його функція полягає в тому, щоб за­мінити відсутню дієздатність підопічного. Діючи в інтересах підопічного, він має право укладати практично будь-які пра-вочини, які міг би укласти сам підопічний. Крім того, опікун зобов'язаний піклуватися про підопічного, створювати йому необхідні побутові умови, забезпечувати його необхідним доглядом та лікуванням, а опікун малолітнього до того ж зо­бов'язаний дбати про його виховання, навчання та розвиток.

38

На відміну від опікуна, піклувальник не є законним пред­ставником підопічного, не укладає замість нього правочинів, але здійснює контроль над укладанням тих правочинів, які підопічні самостійно укладати не можуть. Тобто піклувальник діє разом з підопічним, а не замінює його.

З метою недопущення зловживань з боку опікунів та піклу­вальників, законодавець встановлює і певні обмеження щодо вчинення окремих дій.

Так, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклу­вання:

• відмовитися від майнових прав підопічного;

• видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

• укладати договори, які потребують нотаріального посвід­ чення або державної реєстрації (наприклад, продаж будинку, квартири);

• укладати договори щодо іншого цінного майна. Опікун (від імені підопічного) не може укладати договори

(за винятком дарування майна підопічному чи передачі майна в безоплатне користування підопічному) із своїми близькими родичами (батьками, дітьми, братами, сестрами) та подружжям, оскільки, наприклад, при продажу квартири підопічного дружині опікуна виникає колізія інтересів: як опікун він заін­тересований продати майно підопічного якомога дорожче, як чоловік — в тому, щоб дружина придбала його якомога дешевше. Відповідно піклувальник також не має права давати згоду на укладення підопічним правочинів із своїми близькими.

Глава 5 Юридичні особи

5.1. Поняття та ознаки юридичної особи

Природним суб'єктом права є фізична особа. Водночас в цивільних відносинах беруть участь і організації, учасниками яких виступають фізичні особи.

Для того, щоб та чи інша організація могла бути учасником цивільного обігу, тобто могла набувати цивільних прав та обов'язків, захищати свої права, вона повинна бути визнана суб'єктом цивільного права — юридичною особою.

Інститут юридичної особи — це сукупність правових норм, які визначають правоздатність юридичної особи, її організа-

39

ційно-правові форми, порядок здійснення діяльності, процедуру утворення та порядок реорганізації та припинення.

Інститут юридичної особи з'явився як форма задоволення громадських потреб в централізації капіталу для реалізації знач­них господарських проектів, а також з метою захисту різних корпоративних інтересів.

Організація, яка не відповідає певним, встановленим озна­кам, прав юридичної особи не набуває, а отже, не є суб'єктом цивільного права.

Цивілістична наука традиційно виокремлює такі ознаки юридичної особи:

• організаційна єдність. Для того, щоб бути юридичною особою, організація повинна виступати як єдине ціле з визначе­ ною структурою. Завдяки цьому воля окремих її членів пере­ творюється на єдину волю юридичної особи, яка і виступає як єдиний суб'єкт права, що уособлює наміри осіб, які належать до її складу;

• майнова відокремленість (економічна ознака), тобто наяв­ ність відокремленого майна, яке є необхідною передумовою участі в цивільному обігу. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати їй на праві власності (наприклад, господарські товариства) або на праві господарського відання чи оперативного управління (наприклад, державні унітарні під­ приємства) і відокремлене від майна її членів та не залежить від їх долі;

• можливість виступати в цивільному обігу від свого імені (матеріально-правова ознака). Кожна юридична особа повинна мати індивідуальне найменування, яке б містило вказівку на її організаційно-правову форму та характер її діяльності. Юридична особа може діяти лише від свого імені, набувати та здійснювати майнові й особисті немайнові права, виконувати обов'язки та нести самостійно майнову відповідальність за своїми зобов'язан­ нями. Конкретне місцезнаходження юридичної особи полегшує застосування до неї актів органів місцевого самоврядування, звернення з позовом до суду, виконання зобов'язань тощо;

• здатність бути позивачем або відповідачем у суді, госпо­ дарському чи третейському суді (процесуально-правова ознака). Порядок розгляду цивільно-правових спорів за участю юридич­ них осіб регулюється цивільним процесуальним правом.

Всі перелічені ознаки юридичної особи тісно пов'язані між собою.

Отже, юридична особа — це організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та немайнових

40

прав, нести цивільну відповідальність і виступати позивачем та відповідачем в суді.

Цивільна правосуб'єктність юридичної особи складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності. В доктрині радянського цивільного права традиційно вважалося, що юри­дична особа має спеціальну правоздатність, тобто кожна юридич­на особа може здійснювати лише таку діяльність, яка передбачена її статутом чи відповідним положенням. У вітчизняному цивіль­ному законодавстві відповідно до сучасної тенденції розвитку концепції цивільного права України як права приватного декла­рується принцип універсальної правоздатності юридичної особи, тобто юридична особа може мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст. 91 ЦК). Водночас окремі види діяльності юридична особа може здійснювати лише за наявності спеціального дозволу (ліцензії) — займатися медичною практикою, капітальним будівництвом, наданням охоронних послуг та ін.

Дієздатність юридичної особи виникає одночасно з право­здатністю і здійснюється її органами.

Залежно від підстав класифікації розрізняють такі органи юридичної особи:

1. одноособові (директор, ректор, начальник) та колегіальні (правління, рада, колегія);

2. ті, що обираються, та ті, що призначаються;

3. керівні та структурні, залежно від повноважень.