124

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИАЗОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Гончаренко І. М.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з курсу історії України

для студентів усіх спеціальностей

денної та заочної форми навчання

Маріуполь – 2009

УДК 93(477)

Конспект лекцій з курсу історії України для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми навчання / Укладач: Гончаренко І. М. – Маріуполь: ПДТУ, 2009. – 121 с.

Конспект лекцій охоплює всі періоди історії України від найдавніших часів до наших днів, висвітлює головні проблеми вітчизняної історії. Конспект складається з 11 тем, кожна тема супроводжується списком рекомендованої літератури та питаннями для самоперевірки. Конспект розрахований на студентів усіх спеціальностей ПДТУ, створений для успішного засвоєння студентами лекційного матеріалу, може використовуватися для самостійної роботи.

Укладач: І. М. Гончаренко, ст. викладач кафедри українознавства

Рецензент: Г. А. Анохіна, к. іст. н., доцент кафедри соціології і соціальної роботи

Відповідальний за випуск: Н. І. Крилова, к. іст. н., доцент, завідувач кафедри українознавства.

Затверджено на засіданні кафедри українознавства:

протокол № 5, від 11.11.2009 р.

Затверджено на засіданні методичної комісії гуманітарного факультету: протокол № 4, від 04.12.2009 р.

ЗМІСТ

ТЕМА 1.	ВСТУП. НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ. ДАВНІ СЛОВ’ЯНИ. КИЇВСЬКА РУСЬ........................	4
ТЕМА 2.	УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ ЛИТВИ ТА ПОЛЬЩІ.........	17
ТЕМА 3.	УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО............................................	27
ТЕМА 4.	НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ ПІД ПРОВОДОМ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО........................................................	39
ТЕМА 5.	СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII – XVIII СТ. ......................................	52
ТЕМА 6.	УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЇ....................................	62
ТЕМА 8.	УКРАЇНА У 20 – 30-ті РОКИ.........................................	70
ТЕМА 7.	УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917 – 1920 РР. ............	80
ТЕМА 9.	УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ..........	98
ТЕМА 10.	УКРАЇНА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 40-х – 80-ті рр. ХХ ст. ..............................................................................	108
ТЕМА 11.	УКРАЇНА В РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ..........................	115

Тема 1. Вступ. Найдавніше населення україни. Давні слов’яни. Київська русь

План

1. Найдавніше населення України.

2. Східні слов’яни не території України.

3. Київська держава.

4. Галицько-Волинське князівство.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999.

2. Історія України: нове бачення / під ред. В.А. Смолія. – К., 2000.

3. Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд. – Х., 2007.

4. Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1999.

Інтерес до свого минулого з’явився в людства здавна. Перші спроби дослідження історії України можна знайти в давньоруських літописах. Перший літописний звід було складено у Києво-Печерському монастирі в 1037-1039 рр. Найвідоміший літопис – „Повість минулих літ” монаха Нестора (зак. 1113 р.) Протягом XVII ст. були написані козацькі літописи. У ХІХ ст. з’являються перші наукові праці з історії України. Яскраві представники тогочасної історичної науки – М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський.

1. Найдавнішим періодом в історії людства був стародавній кам’яний вік – палеоліт. Первісна людина на території України з’явилася близько 1млн. років тому. 40 тис. років тому сформувався новий тип людини – Homo sapiens („людина розумна”). Чисельність населення в пізньому палеоліті на території сучасної України не перевищувала 6 тис. осіб.

В епоху неоліту (VI – III ст. до н.е.) відбувся перехід племен від привласнювальних форм господарства (мисливство, рибальство, збиральництво) до відтворюючих (землеробство і скотарство). Цей процес називають неолітичною революцією.

Епоха енеоліту – час подальшого розвитку землеробства і скотарства. Господарський прогрес виявився також в оволодінні першим металом – міддю. Провідну роль серед енеолітичних племен регіону відігравали племена трипільської культури. Назва походить від с. Трипілля під Києвом, де у 1893 р. вперше були знайдені рештки цієї культури. Вона існувала протягом ІV – III тис. до н.е., поширювалася на тер. від Прикарпаття до Дніпра.

Основою життєдіяльності трипільців були землеробство та скотарство. Високий рівень розвитку мали ремесла, особливо гончарне та металообробка. Поселення були різних розмірів, найбільші були в міжріччі Дніпра і Південного Бугу. Тут відомо більше 30 пам’яток площею більше ніж 50 га.

Раніше історики вважали трипільців найдавнішими предками сучасних українців. На користь цієї гіпотези свідчать такі факти:

• Високий рівень розвитку землеробської культури

• Розміщення трипільських поселень на місці сучасних українських сіл

• Наявність великої печі як обов’язкового елементу житла

• Звичай розмальовувати печі і стіни помешкання

• Схожість геометричного орнаменту

Нині більшість вчених, спираючись на аналіз скелетних решток, відносять трипільців до середземноморської раси, можливо вірменоїдного типу.

Причини зникнення трипільської культури:

• Порушення екологічного балансу внаслідок екстенсивного ведення господарства

• Певне похолодання

• Внутрішнє протистояння трипільських племен

• Експансія кочовиків

Трипільці у своєму розвитку досить близько підійшли до рівня перших світових цивілізацій, але не змогли зрівнятися з ними.

У І тис. до н.е. на території України з’являються нові народи, про які вже є згадки у письмових джерелах. Ці народи вели кочовий спосіб життя, вміли обробляти залізо.

Про перший з таких народів – „людей кіммерійських” ми дізнаємося з „Одіссеї” Гомера. Земля кіммерійців у X – VII ст. до н.е. простягалася від передгір’я Карпат до Кубані. Від нападів Кіммерійців потерпали Ассирія і Урарту. Культурі їх були притаманні табунне скотарство, високий рівень обробки бронзи і заліза.

У першій половині VII ст. до н.е. на землі України мігрували скіфи. Про скіфів ми дізнаємося від грецького історика Геродота (V ст. до н.е.). Геродот називає такі скіфські народи: скіфи-кочовики, скіфи-орачі, царські скіфи та ін. Наприкінці VI ст. до н.е. вони об’єдналися в єдину державу – Велику Скіфію.

Скіфи кочовики та царські скіфи займалися кочовим скотарством, переважно конярством, були дуже войовничим народом, мали воєнну організацію життя. У кочовиків досить виразним було розшарування суспільства. Про це красномовно свідчать кургани скіфських царів.

У скіфів існувала патріархальна система влади з чіткою соціальною диференціацією. Кожен дорослий скіф був вояком, навченим блискавично нападати, володіти різними видами зброї. Полонених вони осліпляли або приносили в жертву богам. У скіфів існував культ меча, стріли, випущені ними, летіли на 100-200 метрів. Протягом хвилини скіфський воїн випускав до 10 стріл. Із черепів ворогів скіфи часто робили чаші для пиття, із шкіри правих рук – сагайдаки для стріл. Усе їхнє життя пронизували військові традиції та звичаї, а війна була для них джерелом збагачення та слави.

На думку деяких вчених, скіфи-землероби були праслов’янами, вели осілий спосіб життя.

У ІІІ ст. до н.е. у володіння „царських” скіфів вдерлися сармати – іраномовні, схожі на скіфів племена кочовиків. Назва їх походить від „саоромант” (іранське „підперезаний мечем”). Головним предметом їхнього культу був меч – уособлення бога війни. Сарматська кіннота, яка наступала клином, вважалася непереможною. Жінки та дівчата теж вправно володіли зброєю, їздили верхи, брали участь у походах. За легендою сармати з’явилися від шлюбу скіфів з амазонками. Відомі такі сарматські племена, як роксолани, аорси та алани. Панування сарматів у Північному Причорномор’ї тривало до ІІІ ст. н.е.

У VII – V ст. до н.е., коли причорноморські степи займали скіфи, вихідці з Греції заснували на узбережжі Чорного та Азовського морів свої поселення, що стали рабовласницькими містами-державами – полісами. Найбільш відомими з них є Ольвія, Пантікапей, Херсонес, Тіра, Феодосія. Основною галуззю господарства була зовнішня торгівля. Значну роль відігравало виробництво зернових. У ІІІ ст. н.е. колонії практично припинили своє існування.

2. Східні слов’яни.

У І тис. нашої ери на історичну арену виходять слов’яни. Про їхнє походження існує кілька версій:

1. Дунайська, висловлена ще Нестором-літописцем.

2. Вісло-одерська.

3. Вісло-дніпровська.

4. Дніпро-одерська.

Вперше про слов’ян – венедів (венетів) згадують римські автори І‑ІІ ст. н.е. Пліній Старший, Тацит, Птоломей, з середини І тис. (з VI ст.) про них говорять візантійські історики Йордан, Прокопій Кесарійський. Йордан повідомляє, що вони походять від одного кореня й відомі під трьома назвами: венеди, анти і склавини.

В часи великого переселення народів – у середині І тис. н.е. – почалося розселення слов’ян. Друга половини І тис. – це час, коли загальнослов’янська спільнота розпадається на три гілки: східну, західну й південну. В нових умовах старі назви поступово зникають, натомість з’являються нові найменування.

Племена полян заселяли сучасні Київщину і Канівщину, древлян – Східну Волинь, сіверян – Дніпровське Лівобережжя. Уличі проживали у Південному Подніпров’ї і Побужжі, тиверці заселяли Нижньодунайське Лівобережжя, Дністровсько-Прутське межиріччя до Чорного моря. Хорвати поселилися У Прикарпатті й Закарпатті, а волиняни (бужани) у Західній Волині. Поряд з ними оселилися дуліби.

У слов’янському господарстві переважало землеробство. Сіяли жито, ячмінь, пшеницю. Вирощували велику рогату худобу та свиней.

Високого рівня досягла металообробка. Виготовляли знаряддя праці із заліза, прикраси – з кольорових металів. Інші ремесла розвивалися в межах хатнього господарства (гончарство, ткацтво, обробка каменю та дерева).

Економічною основою східнослов’янського суспільства була родова власність на землю. В деяких поселеннях вже виникала „сусідська громада”.

Східнослов’янських поселень існувало досить багато, хоча за розмірами вони були невеликими (4-70 дерев’яних жител) Утворювалися міста – невеликі обнесені частоколом населені пункти – гради. Деякі з них перетворювалися на політичні центри племінних союзів.

Досить швидко серед них став виділятися Київ. У басейні Бугу в VI‑VIІ ст. був розташований центр дулібського племені – Зимно. Столицею деревлян був Іскоростень (Коростень). Політичним центром тиверців був Бєлгород-Дністровський.

Додатковим стимулом генезису державності у східних слов’ян була потреба організації захисту від зовнішньої загрози – з боку хозар, варягів, Візантії, Польщі.

Першим етапом утворення держави у східних слов’ян було утворення протягом VIІ - перш. пол. ІХ ст. переддержавних утворень – полянського князівства Кия, Дулібо-Волинського союзу.

За свідченням арабських джерел, існувало три осередки східнослов’янської державності: Куявія (Київ), Славія (можливо, Новгород), Артанія (можливо, Причорноморська та Приазовська Русь).

3. Вирішальний крок на шляху до створення слов’янської державності було зроблено наприкінці ІХ ст. Близько 882 р. новгородський князь Олег разом із дружиною спустився Дніпром, взяв Смоленськ, Любеч, потім хитрістю взяв Київ, убив Київських князів Аскольда і Діра й проголосив Київ столицею своєї держави. „Повість минулих літ” впровадження державності в східнослов’янський світ приписує норманам. Це так звана легенда про призвання варягів. Близько 862 р. слов’янські та фінські племена Псковсько-Новгородської землі закликали на князювання Рюрика (Регрика) – представника скандинавської аристократії. Посланці слов’ян сказали: „Земля наша велика і обильна, а порядку в ній нема”. Фактично був укладений договір між Рюриком і елітою слов’янсько-фінських племен. Поява на слов’янських землях перших князів скандинавського походження стала підґрунтям для „норманської теорії” походження державності на Слов’янській землі. Її авторами стали німецькі вчені XVIII ст., які вважали, що засновниками державності у східних слов’ян були варяги. Російські вчені (Татищев та Ломоносов) заперечували їх роль у заснуванні держави, навіть заперечували саму легенду. Сучасні вчені вважають цю легенду вірогідною, але роль варягів у побудові державності не була значною, вона склалася на основі місцевих економічних та політичних умов, створених власне слов’янами.

Після смерті Рюрика в Києві князював Олег (882-912?), який об’єднав Київську землю з Новгородською. Він приєднав до Києва (примучив) сіверян, древлян, уличів, тиверців, кривичів, радимичів, здійснив успішні походи на Візантію в 907 і 911 рр. Русько-візантійський договір 911 р. складався з 15 статей і передбачав сплачення Візантією значної контрибуції (48 тис. гривень золота), безмитну торгівлю, надання пільгових умов руським купцям у Константинополі та ін.

Створене Олегом державне формування було несталим, аморфним, племінні союзи зберігали широку самостійність, а їхня верхівка – багатство і владу. Тільки боротьба з кочовиками та походи на Візантію примушували племена тимчасово об’єднуватись.

Після гучних перемог над Візантією Олег здійснив кілька походів проти Арабського халіфату на південно-західне узбережжя Каспійського моря.

Після смерті Олега князем став син Рюрика Ігор (912-945). Він змусив непокірних древлян знову сплачувати данину Києву, потім підкорив уличів. Воював він також і з печенігами. Ворожими були відносини з Хозарським каганатом. Здійснював Ігор і походи на Візантію. Похід 941 року був невдалим. Візантійці спалили руський флот „грецьким вогнем”. У 944 р. військо Ігоря знову рушило на Візантію. На цей раз імператор вирішив відкупитися від русичів. Одначе умови договору 944 року виявилися для Русі менш вигідними, ніж попередні.

Постійні війни змушували князя збільшувати данину. Одне з таких повторних збирань призвело до повстання древлян у 945 р., під час якого було вбито Ігоря.

Син Ігоря Святослав був ще малий, тому за нього стала правити його дружина Ольга. Вона жорстоко помстилася древлянам за смерть чоловіка, убивши кількох древлянських князів і спаливши Іскоростень.

Разом з тим вона встановила чіткий лад у кількості та періодичності збирання данини. Вела активну дипломатичну діяльність, здійснила два візити до Константинополя, прийняла християнство. Але її християнська позиція викликала незадоволення населення, і разом із язичницькою опозицією до влади прийшов її син Святослав (964-972).

У Святослава був дуже войовничий характер. Спочатку його войовнича активність була зосереджена на сході. Він підкорив в’ятичів на р. Оці, підкорив волзьких булгар, завдав поразки могутньому Хозарському каганату. Одначе занепад Хозарського каганату відкрив шлях на Русь кочовим народам Сходу, насамперед печенігам.

У 968 році Святослав втрутився у війну між Візантією і Болгарським царством. Він оволодів багатими придунайськими містами, вибравши собі для життя місто Переяславець. Візантія була занепокоєна посиленням позиції Русі на Балканах, тому підштовхнула печенігів до агресії проти руської держави. Плани Святослава побудувати потужне Дунайсько-Дніпровське державне об’єднання зазнали краху. У 972 р., пробиваючись на Русь, Святослав загинув у сутичці з печенігами. З його черепа печенізький хан Куря наказав зробити чашу.

У 977 р. між синами Святослава – Ярополком, Олегом і Володимиром розпочалася боротьба за владу. Першою жертвою братовбивчої війни став Олег. Щоб не повторити трагічної долі брата, Володимир утік до Скандинавії, де зібрав сильну варязьку дружину, за допомогою якої у 980 році оволодів Києвом.

Князювання Володимира (980-1015) стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту. Військовими походами 981-993 рр. на ятвягів, в’ятичів та хорватів, він завершив тривалий процес формування території Київської держави. Русь стала найбільшою країною Європи.

Велика територія змінює воєнну стратегію Русі: від загарбницьких походів вона переходить до оборони. За наказом Володимира будують систему воєнно-феодальних замків на південноруському порубіжжі та могутні земляні вали.

Володимир провів ряд реформ. Він усунув від влади племінних вождів і віддав управління уділами своїм дітям. Князь роздавав наділи на порубіжних територіях воїнам, які їх мали охороняти. Релігійна реформа почалася спробою модернізувати язичництво. У 988 р. Володимир приймає християнство. У наступному році бере шлюб з візантійською принцесою Анною. У 989 відбулося охрещення киян.

Значення християнства:

• Сприяло зміцненню феодальних відносин. Ієрархія феодального суспільства була віддзеркаленням небесної ієрархії.

• Стало гарантом для створення могутньої централізованої держави. Християнське єдинобожжя стало ідеологічним підґрунтям утвердження одноосібної влади князя.

• Сприяло зростанню міжнародного авторитету держави. Хрещення Русі та шлюб із сестрою візантійського імператора ввели Володимира у коло монархів-християн. Русь перестала вважатися варварською, стала суб’єктом міжнародного права.

• Змінило світобачення та моральні устої русичів. Звичаї стають більш гуманними, засуджується родова помста, поліпшується ставлення до бідних, формуються нові шлюбні норми, забороняється полігамія.

• Були закладені підвалини для якісно нового розвитку культурної сфери. Розвивається писемність, література, архітектура та мистецтво.

Смерть Володимира призвела до нової братовбивчої війни. У 1019 р. до влади прийшов його син Ярослав, одначе його влада була неповною, до 1036 року він правив разом із своїм братом Тьмутараканьським князем Мстиславом. Вони утворили дуумвірат, правили з двох центрів – Києва та Чернігова.

Роки князювання Ярослава (1019-1054) – час найвищого розквіту давньоруської державності. Володіння Ярослава простягнулися від Балтійського до Чорного моря, від р. Оки до Карпат.

У 1043 році дружина Ярослава здійснила останній похід на Константинополь, який закінчився поразкою. Зовнішньополітична діяльність Ярослава спиралася насамперед на дипломатію. Сам він одружився на шведській принцесі Інгігерді, його син Всеволод – з дочкою візантійського імператора Константина ІХ Мономаха, Ізяслав – з сестрою польського князя Казимира, Святослав – з онукою німецького цісаря Генріха ІІ. Три доньки Ярослава вийшли заміж за європейських королів: Анна – за французького Генріха І, Анастасія – за угорського Андрія, Єлизавета – за норвезького Гаральда Сміливого. Тому Ярослава історики часто називають „тестем Європи”.

З ініціативи Ярослава з’явився перший писаний звід законів „Руська правда” („Правда Ярослава”) у 1016 р. У ній існуючі закони не тільки систематизувалися, але й пом’якшувались. Так, кровна помста замінювалась грошовою компенсацією.

Прославився Ярослав і будівництвом церков. За часів його князювання у Києві було 400 церков, у 1037 році була побудована Свята Софія.

Ярослав вніс зміни у порядок спадкування влади. За цим порядком князівства поділялися між братами за принципом старшинства. Щойно в якомусь з князівств звільнявся престол, кожний брат сходив на щабель вище. Серйозним недоліком цієї системи було те, що ідея ротації влади суперечила іншому глибоко вкоріненому принципу – спадкоємства від батька до сина. Характерною рисою поярославової доби стали сутички між племінниками і дядьками. Після смерті Ярослава у 1054 р. Київська держава все більше роздрібнюється і ослаблюється.

У 1113 р. великокнязівський стіл зайняв Володимир Мономах. Він зумів відновити політичну єдність більшості руських земель. Гучну славу дали Мономаху його походи на половців. Його „Устав” доповнив кодекс законів „Руська Правда”, суттєво обмежував сваволю лихварів і феодалів.

Централістську політику продовжував його син Мстислав (1125-1132). Але йому випало бути останнім з київських князів, при якому Київська держава зберігала свою єдність.

Історичне значення Київської Русі. Київська Русь була могутньою державою середньовічної Європи, яка відіграла велику роль як в історії східнослов’янських народів, так і в світовій історії. Утворення великої і сильної давньоруської держави сприяло суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку східних слов’ян, значно посилювало їх у боротьбі з зовнішніми ворогами. Україна – пряма спадкоємиця державності і культури Київської Русі. Одночасно Київська Русь стала витоком державності і цивілізації для російського і білоруського народів.

Причини феодальної роздрібненості:

• Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.

• Зростання великого феодального землеволодіння. Натуральне господарство.

• Відсутність чіткого механізму спадкоємності князівської влади.

• Занепад Києва як торговельного центру, поява поліцентрії у зовнішній торгівлі.

• Експансія кочовиків (печенігів, половців та ін.)

Нищівного удару Русі завдали монголо-татари. У 1223 р. об’єднані русько-половецькі війська зустрілися з монголо-татарами біля р. Калки і зазнали жорстокої поразки. У 1240 р. монголо-татари зруйнували Київ.

Через добу феодальної роздрібненості пройшли й інші європейські держави. Це закономірне явище у розвитку середньовічної державності.

4. Процеси становлення державності продовжували розвиватися в межах окремих князівств. Досить вдало цей процес проходив у західних землях Русі, Галицькому і Волинському князівствах. У 1199 р. волинський князь Роман Мстиславич об’єднав їх в одне князівство. Після смерті Романа галицькі бояри вигнали його малолітніх синів Данила (4 роки) та Василька (2 роки) за межі князівства. Протягом тривалого часу влада у Галичині переходила з рук у руки при постійному втручанні Польщі та Угорщини. Сини Романа, як тільки підросли розпочали боротьбу за Волинь, а згодом і Галичину. У 1237-1238 рр. Данило закріпився в Галичі, а у 1245 р. остаточно відвоював батькову спадщину. Сам Данило правив у Галичині, а Василькові віддав Волинь. Посилення Галицько-Волинського князя занепокоїло хана Батия. Данило був змушений їхати до Орди та визнати себе васалом монголів.

Данила такий стан речей не влаштовував, і він розробляв плани звільнення від монгольської залежності. Він звертався за підтримкою до європейських королів, до папи римського Інокентія ІV. Данило обіцяв визнати владу папи над православною церквою в обмін на організацію хрестового походу проти монголів. Міжнародному авторитетові Данила сприяло вінчання його у 1253 р. королівською короною. Але підтримки від папи Данило не дочекався й анулював унію.

Данило укріпив багато існуючих міст, заснував нові. У 1256 р. він заснував місто Львів на честь свого сина.

У 1264 році Данило помер. Він став зачинателем цілої династії галицько-волинських князів Романовичів, які гідно продовжували його справу: Лев І (1264-1301), Юрій І (1301-1308), сини Юрія Лев ІІ і Андрій (1308-1323) Після смерті цих братів, які ймовірно загинули у воєнному поході, Галицько-Волинське князівство переживає кризу. У 1340 році отруїли останнього Галицько-Волинського князя Юрія-Болеслава, після чого Волинь відійшла до Литви, а Галичина – до Польщі.

Протягом ста років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство було опорою державності на Русі. Це князівство перейняло значну частину київської спадщини, запобігало захопленню західноукраїнських земель Польщею, зберігало в населення почуття культурної та політичної ідентичності.

Хронологічна таблиця

Дата	Подія
1	2
1 млн. років тому	На території України з’явилася перша людина.
40 тис. років тому	Сформувався новий тип людини – Homo sapiens („людина розумна”).
VI – III тис. до н.е.	Існувала Трипільська культура
X – VII ст. до н.е.	Північне Причорномор’я заселяли кіммерійці.
VII – ІІІ ст. до н.е.	На українських землях панували скіфи.
ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.	Північне Причорномор’я заселили сармати
І-ІІ ст. н.е.	Перші згадки про слов’ян у письмових джерелах.
VIІ - перш. пол. ІХ ст.	Утворення східнослов’янських переддержавних утворень
882 р.	Олег захопив Київ та проголосив його столицею своєї держави.
882 – 912? рр.	Князювання Олега.
912 – 945 рр.	Князювання Ігоря.
945 – 964 рр.	Князювання Ольги

1	2
964 – 972 рр.	Князювання Святослава.
980 – 1015 рр.	Князювання Володимира Великого.
988 р.	Хрещення Русі
1019 – 1054 рр.	Князювання Ярослава Мудрого
1113 – 1125 рр.	Князювання Володимира Мономаха
1199 р.	Волинський князь Роман Мстиславич об’єднав Галичину та Волинь в єдине князівство.
1223 р.	Русько-половецькі війська зустрілися з монголо-татарами біля р. Калки і зазнали жорстокої поразки.
1240 р.	Монголо-татари захопили та зруйнували Київ.
1237 – 1264 рр.	Князювання Данила Галицького.
1340 р.	Галицько-Волинське князівство було поділено між Польщею та Литвою.

Питання для самоперевірки

1. Назвіть представників української історичної науки.

2. Коли на території України з’явилася перша людина?

3. Чому трипільців вважали предками українців?

4. Який спосіб життя вели народи раннього залізного віку на території України? Назвіть ці народи.

5. Які античні та візантійські автори залишили згадки про перших слов’ян? Які слов’янські народи вони називають?

6. Назвіть слов’янські племена, що населяли територію України у другій половині І тис. н.е.

7. Розкрийте сутність норманської та антинорманської теорій.

8. Охарактеризуйте внутрішню та зовнішню політику перших київських князів.

9. Розкрийте причини та наслідки прийняття християнства Київською Руссю.

10. Назвіть причини феодальної роздрібненості.

11. В якому році русько-половецькі війська зазнали поразки у битві на Калці від монголо-татар?

12. Які наслідки для Русі мав похід Батия?

13. Охарактеризуйте політику Данила Галицького.