Тема 9. Україна в роки другої світової війни

План

1. Україна на першому етапі війни.

2. Напад фашистської Німеччини та оборонні бої 1941 – 1942 рр.

3. Окупаційний режим та рух опору.

4. Визволення України від фашистів.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999.

2. Історія України: нове бачення / під ред. В.А. Смолія. – К., 2000.

3. Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд. – Х., 2007.

1. Протягом 30-х років ХХ ст. промисловий потенціал України як складової частини СРСР неухильно зростав. Основна база важкої промисловості країни, розташована в Донбасі та Подніпров’ї досягла на кінець 30-х років найбільшої потужності. В 1940 р. продукція всієї промисловості України зросла в 7,3 рази проти 1913 р., а великої – майже у 10 разів. За промисловим розвитком республіка посідала друге місце в СРСР після Росії й випереджала ряд західноєвропейських країн.

У 1940 р. Україна виробляла 65 % загальносоюзного чавуну, 49 % сталі, 68 % залізної руди, 50,5 % вугілля, 26 % електроенергії. У сільському виробництві теж спостерігалося зростання виробництва. Цьому сприяло збільшення техніки на ланах та інтенсифікація праці колгоспників.

Соціально-політичне й культурне життя українського суспільства розвивалося на основі тоталітарної ідеології і моралі. З наймолодшого віку людина опинялася в сфері комуністичного виховання, яке супроводжувало її все життя. Його забезпечувала як система народної освіти, так і засоби масової інформації, державні установи, політичні громадські та суспільні організації, література та мистецтво. Це була послідовна державна політика „культурної революції”. Але об’єктивно ліквідація неписемності, розвиток народної творчості, розширення мережі освітніх закладів сприяли поступальній ході суспільства та прогресу. Попри згортання українізації продовжувалося поширення української мови.

„Велика криза” 1929-1933 рр. призвела до різкого загострення суперечностей у світі. Вихід з цього становища шукали у новому переділі світу. Найбільш агресивні держави – Німеччина, Італія та Японія – створили воєнний блок – ось Берлин – Рим – Токіо. Країни так званих „західних демократій” – Великобританія, Франція та США намагалися спрямувати агресію цих країн проти СРСР. Сталінський стратегічний план передбачав провокування війни між західними країнами з можливістю подальшого втручання в конфлікт для перемоги „світової комуністичної революції”.

Вже весною 1938 р. при потуранні західноєвропейських держав та США фашистська Німеччина захопила Австрію. Влітку того ж року японські війська спробували захопити частину далекосхідної території СРСР біля озера Хасан, але були відкинуті. У травні-серпні 1939 р. радянсько-монгольські війська завдали нищівної поразки японським військам у районі річки Халхін-Гол в Монголії. В результаті Японія так і не наважилася напасти на СРСР у роки Другої світової війни, незважаючи на свої зобов’язання перед союзниками „антикомінтернівського пакту” 1936 р. При потуранні Франції та Англії Німеччина у березні 1939 р. розчленувала та захопила більшу частину Чехословаччини. Радянсько-англо-французькі переговори про укладення воєнно-політичного союзу проти агресора, що точилися протягом весни-літа 1939 р., закінчилися повним провалом. Радянська дипломатія наважилася на неймовірний крок: 23 серпня 1939 р. було підписано радянсько-німецький договір про ненапад або „пакт Молотова-Ріббентропа” терміном на 10 років. До договору додавався таємний протокол про розподіл сфер впливу, існування якого у Радянському Союзі довго приховувалося. Цей пакт перетворив СРСР у фактичного союзника Німеччини і розв’язав Гітлеру руки.

1 вересня 1939 р. Гітлер розпочав війну проти Польщі. Англія і Франція, виконуючи свої договірні зобов’язання перед Польщею, оголосили Німеччині війну. Почалася Друга світова війна.

Радянський Союз під гаслом захисту інтересів західних українців та білорусів також розпочав воєнні акції проти Польщі. 17 вересня 1939 року радянські війська без оголошення війни перешли польський кордон і за 12 днів майже без опору зайняли Галичину та Західну Волинь. Польща не чекала наступу від СРСР, тому що у 1932 р. підписала з СРСР договір про ненапад.

Західні українці під час цих подій дивилися на Червону армію як на визволительку і зустрічали її хлібом і сіллю.

28 вересня 1939 р. був підписаний новий радянсько-німецький договір про дружбу і кордони. Кордон пройшов по лінії Керзона.

У жовтні 1939 року на західноукраїнських землях відбулися вибори у Народні Збори. Наприкінці жовтня Народні Збори звернулися з проханням прийняти західноукраїнський регіон до складу УРСР та СРСР. П’ята сесія Верховної Ради СРСР 1 листопада 1939 р. задовольнила це прохання.

Північна Буковина, яка перебувала у складі Румунії, увійшла до складу Радянської України у червні 1940 р. після задоволення радянського ультиматуму Румунією. Тільки Закарпаття залишилося у складі Угорщини.

У 1939-1941 рр. у Західній Україні розпочалися „соціалістичні перетворення” з метою запровадження загальносоюзних порядків. Ці заходи населення спочатку сприйняло позитивно, але дуже швидко розчарувалося в новій Владі. Насильницькі методи колективізації, суцільна націоналізація засобів виробництва, депортація класово-ворожого населення, репресії, русифікація та бюрократизація влади затьмарювали всі позитивні заходи більшовиків – „українізацію, ліквідацію неписемності і безробіття, охорону здоров’я. До 1 червня 1941 р. в Західній Україні було створено 38 МТС, 529 колгоспів, які об’єднали 15 % усіх господарств. Було відкрито 6900 початкових шкіл, філіал Академії наук УРСР, Львівський університет став українським ім. І. Франка. Але одночасно йшла й „совєтізація”: були заборонені усі політичні партії, кооперативні, молодіжні, жіночі організації, „Просвіти”, осередки організації українських націоналістів, зазнала утисків греко-католицька церква. Весною 1940 р. почалися масові репресії: арешти й депортація. До Сибіру було депортовано близько 400 тис. українців та 1,2 поляків. Смертність серед депортованих сягала 16%. Тисячі громадян були знищені органами НКВС.

У 1939-1940 рр. СРСР проводив агресивну політику і проти інших держав. У листопаді 1939 р. Сталін напав на Фінляндію і після короткочасної, але кривавої війни приєднав до СРСР Карелію. За це СРСР був виключений з Ліги Націй, але продовжував свою загарбницьку політику. Влітку 1940 року були окуповані та увійшли до складу СРСР країни Прибалтики. Радянський Союз готувався до продовження війни в Європі. Стан обороноздатності СРСР у цей час посилився: були збільшені державні асигнування збройних сил і військової промисловості, продовжено термін служби рядового та молодшого командного складу Червоної армії, вік призову до армії зменшено з 18 до 21 року. До червня 1941 р. чисельність Червоної армії досягла 5,3 млн. бійців і командирів. У 1940 р. розпочато виробництво нової досконалої військової техніки: літаків Як-1, Міг-3, Пе-2, танків КВ, Т-34, реактивної артилерії – БМ-13 („катюш”), військових кораблів, підводних човнів та ін. Одначе більшість техніки випускалася застарілою.

Помилковою була воєнна доктрина, спрямована на наступальну війну і перемогу „малою кров’ю” на чужій території. Величезна кількість військ знаходилася дуже близько від кордону. Внаслідок репресій постраждало багато офіцерів. Стан Червоної армії охарактеризував С. Тимошенко. За його словами, значна частина озброєння застаріла, оперативні та мобілізаційні плани не розроблено, статути та інструкції непридатні, бойова підготовка командного складу слабка. Навесні 1941 р. водії танків мали лише 8–10 годин водіння бойових машин, пілоти – по 12–15 годин льотного часу. С. Тимошенко зазначав, що „такої розпущеності та низького рівня дисципліни, як у нас, немає в жодній армії”.

На початку 1941 р. Німеччина закінчила підготовку до нападу на СРСР. Була призначена дата наступу. Про це неодноразово попереджали Сталіна, але той вірив у непохитність радянсько-німецького союзу.

2. 22 червня 1941 р. вранці без оголошення війни фашисти вдерлися на територію СРСР. Армія вторгнення налічувала 5,5 млн. солдат та офіцерів, була озброєна найновішою технікою: 4,3 тис. танків, 4,9 тис. літаків, 47,2 тис. гармат і важких мінометів. План „Барбаросса” передбачав „бліцкриг” – „блискавичну війну”, яка повинна була закінчитися оточенням і знищенням Червоної армії впродовж двох – двох з половиною місяців і виходом „Вермахту” на оперативну лінію „Архангельськ – Астрахань” ще до зими 1941 р. Згідно із планом німецька армія наступала у трьох головних напрямках – на Ленінград, Москву і Київ. На територію України наступали 57 дивізій і 13 корпусів групи армій „Південь”, яким протистояли 80 дивізій Київського та Одеського військових округів, перетворених напередодні війни на Південно-Західний та Південний фронти.

Періодизацію участі України у Другій світовій війні можна подати так:

1 період – 1 вересня 1939 р. – 22 червня 1941 р.

2 період – 22 червня 1941 р. – 19 листопада 1942 – початок розгрому німців під Сталінградом

3 період – 19 листопада 1942 – 28 жовтня 1944 р. – визволення України від окупантів

4 період – 28 жовтня 1944 р.– 9 травня 1945 р. – розгром фашистської Німеччини, до 2 вересня 1945 р. – розгром Японії.

Вже на початку війни виявилися стратегічні прорахунки радянського командування, і Червона армія зазнала страшних поразок і втрат. У перший день війни було втрачено 1200 літаків.

Німецькі танкові з’єднання просувалися із швидкістю 50-60 км за добу за підтримки мотопіхоти, створюючи небувалі в історії воєн оточення – котли. Під Уманню (серпень 1941 р.) в полон потрапили 103 тис. радянських бійців, під Києвом – вересень 1941 р. – 665 тис.

За перші три тижні війни німецькі війська просунулися територією Союзу місцями на 300 – 600 км. Головний удар був націлений на Москву, тоді як Сталін вважав, що саме з півдня німці поведуть вирішальний наступ.

Тут були зосереджені великі сили Червоної армії, які і потрапили в оточення в районі Києва. Оборона Києва тривала від 11 липня по 26 серпня 1941 р. Перед відступом Червоної армії місто було заміновано, зруйновані усі комунальні системи. На два роки місто залишилося без електрики, тепла, води, газу. Були знищені запаси продовольства.

З 24 вересня за радіосигналом з Воронежа у Києві почалася серія вибухів мін, які не знайшли німецькі сапери. Протягом п’яти днів у руїни перетворилися 20 центральних районів Києва, майже весь Хрещатик перетворився на руїни. Загинуло 300 німців. Були жертви серед киян. Хрещатик палав два тижні. 55 тис. киян залишилися без житла. У листопаді 1941 р. радянські спецслужби підірвали Успенський собор у Києво-Печерській Лаврі, марно сподіваючись, що туди на екскурсію приїде Гітлер.

Велике стратегічне значення мала оборона Одеси, яка тривала 73 дні – з 5 серпня до 16 жовтня 1941 р. Сковуючи 18 дивізій противника, вона дала змогу відійти Південному фронту за Дніпро і організувати оборону. Наприкінці 1941 року німці окупували майже всю Україну. Але розгром німців під Москвою у грудні 1941 р. призупинив наступ фашистів. Але у 1942 році наступ розпочався з новою силою. На початку липня 1942 р. радянські війська залишили Севастополь після оборони, яка тривала 250 днів. Із залишенням 22 липня 1942 р. радянськими військами м. Свердловськ Ворошиловградської області оборонні бої на території України закінчилися. Вся територія України була окупована.

3. Німці встановили на окупованій території „новий порядок”. Українська територія була поділена на 4 частини: західні землі були включені до Польського генерал-губернаторства, південно-західні під назвою Трансністрія передавалися Румунії, Донбас, Чернігівську, Сумську і Харківську області виділяли у „воєнну зону” під керівництвом військового командування, на решті території було створено рейхскомісаріат Україна із столицею в місті Рівне. Його очолив Е. Кох. З метою пограбування України були створені різного роду акціонерні товариства, головне управління вугільної промисловості Сходу, металургійне об’єднання „Схід”. Тисячі ешелонів з награбованим добром відправлялися до Німеччини. Окупанти вдалися до ганебної для цивілізованого світу практики – вивозу невільників з України. На каторжні роботи було вивезено майже 2 млн. 300 тис. людей. У лютому 1942 р. було видано закон про запровадження „нового аграрного ладу”, який фактично зберігав колгоспну систему як оптимальну форму експлуатації селянства.

Жорстокість нацистської влади проявлялася також у ставленні до українців як до неповноцінної раси. В Україні було замордовано близько мільйона євреїв і 1,3 млн. військовополонених. Під час окупації населення України скоротилося на 13, 6 млн. осіб (за іншими даними – на 14,5 млн.). У 1942 р. в українських селах проживало 45 тис. німецьких колоністів.

Жорстокий режим фашистів викликав рух опору. Радянська влада намагалася організувати підпілля ще у перші місяці війни, але через погану організацію та конспірацію підпільні групи були розкриті. Перші спроби створити партизанські загони також були невдалими. 30 травня 1942 р. було створено Центральний штаб партизанського руху. Через місяць – Український штаб партизанського руху, який очолив Т. Строкач. На території України діяли загони О. Федорова, С. Ковпака, О. Сабурова, М. Наумова. До вересня 1942 р. вони переважно дислокувалися в північних і північно-східних районах Чернігівщини, Сумщини, у Брянських лісах. Якщо у 1941 році партизани висадили у повітря 23 ворожих ешелони, то у 1942 – 232. У 1943 р. партизани в окупаційній зоні підірвали 3688 ешелонів, 1469 залізничних мостів „Рейкова війна” стає однією з основних форм партизанської активності. Діяльність партизан виявилася більш ефективною, ніж бомбардувальна авіація.

Радянські партизани воювали також із загонами УПА, іншими представниками руху опору в Україні.

Організація українських націоналістів у пошуках союзника для боротьби за незалежну державу вдалася до співпраці з Німеччиною. Хоч у 1940 році ОУН розділилася на ОУН(М) і ОУН(Б), обидві орієнтувалися на Німеччину. Перед нападом на СРСР було створено „Легіон українських націоналістів”, яке складалося з двох підрозділів – „Нахтігаль” і „Роланд” (600 солдат та офіцерів). ОУН(Б) сподівалася, що ці війська стануть основою збройних сил України. Разом із німецькою армією вони увійшли до Львова, де 30 червня 1941р. проголосили про створення Української держави. Уряд очолив Ярослав Стецько. Але ці дії не були узгоджені з німцями. Вони розцінили цей крок як зухвальство і припинили діяльність націоналістів. Гестапо заарештувало С. Бандеру. 40 провідних діячів ОУН розстріляли. Її діяльність було заборонено. Саме тому ОУН розпочала боротьбу проти окупантів.

Історія формування Української повстанської армії досить складна і недостатньо вивчена. Ще у серпні 1941 року Тарас Бульба-Боровець оголосив себе головним отаманом України й організував нерегулярне формування української міліції. Формування називалося „Поліська Січ”. Діяло на території Волині і Полісся. Спочатку боролися з рештками Червоної армії. Згодом перейменувалися в Українську повстанську армію і вели бойові дії проти радянських партизан та проти фашистів.

З середини 1942 року почалося становлення ОУНівського партизанського руху. Спочатку військові формування називалися УВА, згодом взяли більш популярну назву УПА. Очолив її Роман Шухевич (Тарас Чупринка). УПА вела війну проти всіх: німців, радянських партизан, поляків. Діяльність УПА радянська влада не могла припинити до 50-х років ХХ ст.

4. Звільнення України. 19 листопада 1942 року розпочався наступ радянських військ під Сталінградом. Внаслідок наступу 18 грудня 1942 року було визволено українське село Півнівка Міловського району Ворошиловградської області. Успішний наступ тривав, і у лютому 1943 р. радянські війська звільнили Харків. Але раптовий контрудар німців у березні 1943 р. змусив віддати місто. До літа 1943 р. фронт стабілізувався. 5 липня 1943 р. розпочалася одна з найбільших битв Другої світової – Курська, перемога в якій забезпечила звільнення України. Після розгрому німецьких військ в районі Бєлгорода Радянська армія 23 серпня визволила Харків.

У середині вересня було звільнено Донбас. 8 вересня 1943 року звільнили Сталіно, 10 вересня – Маріуполь. На кінець вересня радянські війська вийшли до Дніпра.

Сталін вимагав визволити Київ до річниці Жовтневої революції. 6 листопада 1943 року ціною неймовірних втрат Київ було звільнено. Битва за Дніпро стала завершенням корінного перелому в Другій світовій війні.

24 грудня 1943 р. розпочався загальний наступ на Правобережжі. В ньому взяли участь Білоруський та усі чотири Українські фронти. Бойові дії розгорнулися на 1400 смузі – від Полісся до Чорного моря. 25 січня – 17 лютого 1944 р. була проведена дуже важлива Корсунь-Шевченківська операція. Були створені умови для вигнання німців з Правобережної України. 25 березня 1944 р. радянські війська вийшли на державний кордон з Румунією. 8 квітня ворога вибили з Одеси, 9 травня 1944 р. – з Севастополя. 27 липня було звільнено Львів.

Восени 1944 р. було завершено визволення України. 14 жовтня 1944 р. вся Радянська Україна була звільнена, а 28 жовтня після звільнення Закарпаття завершилося визволення України.

Питання для самоперевірки

1. Проаналізуйте причини Другої світової війни.

2. Дайте характеристику міжнародної обстановки напередодні Другої світової війни.

3. Коли було підписано пакт Молотова-Ріббентропа? Чому СРСР пішов на союз із Німеччиною.

4. Наведіть періодизацію участі України у Другій світовій війні.

5. Коли Радянський Союз вступив у Другу світову війну?

6. Як проходила політика радянізації Західної України?

7. Проаналізуйте причини поразки Червоної Армії на початку Великої Вітчизняної війни.

8. Які оборонні бої велися на території України?

9. Який режим встановили фашисти на загарбаній території?

10. Дайте характеристику етапів радянського партизанського руху та оцінку діяльності радянських партизан.

11. Проаналізуйте діяльність ОУН(М) та ОУН(Б). Якими методами вони діяли?

12. Як проходило звільнення України? Пригадайте дати визволення українських міст від загарбників.

13. Складіть хронологічну таблицю за цією темою.