Тема 11. Україна в роки незалежності

План

1. Державотворчий процес.

2. Соціально-економічний розвиток

3. Створення політичних партій

4. Помаранчева революція

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999.

2. Історія України: нове бачення / під ред. В.А. Смолія. – К., 2000.

3. Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд. – Х., 2007.

1. Протягом 1991 – лютого 1992 р. Україна здобула основні атрибути державності, насамперед символіку: 15 січня 1992 р. було затверджено мелодію Гімну композитора М. Вербицького, написаного 1863 р. на слова П. Чубинського. Але через незгоду частини лівих сил у повному обсязі (разом із словами) його було прийнято в повному обсязі лише 6 березня 2003 р. 19 лютого 1992 р. затверджено тризуб як Малий герб України. 8 жовтня 1991 р. набув чинності Закон „Про громадянство України”. Формувалася прикордонна та митна служба, 6 грудня 1991 р. прийнято „Закон про збройні сили України”.

Паралельно зі скороченням особового складу, озброєнь та бойової техніки тривала розбудова Збройних сил, визначалася їх структура. У жовтні 1993 р. Верховна Рада прийняла „Воєнну доктрину України”.

Пріоритетним напрямом державотворчого процесу є формування трьох основних гілок влади – законодавчої, виконавчої та судової. Вищий законодавчий орган України – Верховна Рада – дістався у спадок від УРСР. Її було обрано ще навесні 1990 р.

З метою забезпечення сильної виконавчої влади Верховна Рада Законом від 5 липня 1991 р. запровадила Інститут Президентства.

Судова влада здійснювалася судовими органами. Складовими частинами судової системи є: Верховний суд республіки, загальні, арбітражні та військові суди. Нагляд за точним виконанням законів повинна здійснювати Генеральна прокуратура України відповідно до Закону „Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р.

В основу відносин між Президентом та Верховною радою лягло жорстке протистояння. В умовах великого незадоволення населення, викликаного різким погіршенням життя, Верховна Рада вирішила провести дострокові вибори Президента у червні 1994 р., а також провести вибори до Верховної Ради у березні 1994 р.

У другому турі президентських виборів у липні 1994 р. перемогу одержав Л. Кучма.

Затягувалася робота над Конституцією України, яка тривала з жовтня 1991 до 28 червня 1996 р. Конституційна ніч з 27 на 28 червня поклала процес невизначеності, але конституційний процес триває і понині.

2. Для України 1990-х рр. стали характерними прорахунки в розробці та реалізації економічної стратегії і тактики, не спрацьовувала політика трансформаційної доби, разом з утопічною ідеєю комунізму було частково проігноровано важливий чинник соціальних досягнень. Абсолютно безконтрольно руйнувався державний сектор економіки, система стратегічного планування. Країна надто довго не мала продуманої податкової, грошово-кредитної, соціальної, житлово-комунальної, судово-процесуальної політики, відповідних кодексів. Величезної шкоди сільськогосподарському виробництву завдало неконтрольоване припинення дотацій, адже наприкінці 80-х рр. понад 60% його витрат компенсувалося з бюджету. У другій половині 1990-х Україна за темпами зростання роздрібних цін, падінням обсягів виробництва, зниженням життєвого рівня народу утримувала першість серед посткомуністичних країн, які не зазнали воєнних конфліктів.

Спад виробництва в Україні набув спонтанного, вкрай небезпечного для держави характеру. Через надмірний податковий тягар до 60% економіки перебувало в „тіньовому секторі”, за межами державної інкасації оберталася майже половина грошової маси, корупція перетворилася на звичайну соціальну норму. До оголошення незалежності України понад 72 % її господарських зв’язків замикалися на Росію. Спостерігалася нерівність у соціально-економічному розвиткові регіонів. Істотно відставали в індустріальному розвиткові Волинська, Закарпатська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька області. Територія України була перевантажена гірничо-металургійними та хімічними комплексами, які самі по собі є джерелом періодичних економіко-екологічних криз.

Розподіл сільськогосподарських земель на паї не забезпечив умови для появи реальних господарств в більшості КСП (колективних сільськогосподарських підприємствах), оскільки влада на селі фактично залишалась в руках „колгоспних баронів”.

Великої шкоди військово-промисловому комплексу (близько двох тисяч підприємств) завдав процес „обвальної конверсії”, внаслідок якої з 1,3 млн. працівників залишилося 57 тис. осіб, було втрачено багато ринків зброї.

З позитивних моментів проведення реформ можна згадати грошову реформу, проведену у вересні 1996 р. тодішнім головою Національного банку України В. Ющенко.

3. У 90-ті тривав процес утворення політичних партій. Якщо на початок 1993 р. було зареєстровано 18 партій, у 1998 – вже 54, на кінець 1999 – 74. Більшість партій являли собою штучні утворення, які частіше діяли не як політичні організації, а як групи підтримки того чи іншого лідера, частина їх мала регіональний чи корпоративно-клановий характер. Партійну думку визначали, як правило, не глибокі соціально-економічні інтереси, а воля й міркування лідерів.

Наприкінці 90-х – початку ХХІ ст. продовжувалося формування партій, які відіграли вирішальну роль у подіях середини першого десятиліття ХХІ століття. Ще 12 грудня 1993 р. у Дніпропетровську відбувся установчий з’їзд партії „Громада”, яку очолив доцент місцевого університету О. Турчинов. У вересні 1997 р. лідером партії став П. Лазаренко. Завдяки діяльності Ю. Тимошенко та О. Турчинова партія швидко збільшувала свої лави. 16 вересня 1999 р. була зареєстрована партія „Батьківщина”, до якої увійшла Ю. Тимошенко. На другому з’їзді партії її обрали керівником організації. У Верховній Раді 22 грудня 2001 р. було створено „Блок Юлії Тимошенко”.

У листопаді 2000 р. було створено партію „регіони України”. Головою партії було обрано академіка В. Семиноженко, якого пізніше змінив В. Янукович.

У листопаді 2001 р. на базі десяти партій було створено виборчий блок „Наша Україна” на чолі з В. Ющенком.

Соціалістична партія України (оформилась у жовтні 1991 р.) завдячувала своїм успіхом її голові – О. Морозу.

4. За 1992 – 2002 рр. республіка втратила 75% свого господарського потенціалу, вісім індустріальних галузей, обсяг продукції машинобудування скоротився в три рази, рівень легкої промисловості – у вісім, електронної – у сто разів тощо.

Природу подій листопада – грудня 2004 р. пояснюють по-різному, але не можна не помітити, що майже всі дорослі жителі України були незадоволені (хоча з різних причин і різною мірою) кланово-корпоративною й олігархо-бюрократичною системами з домінуванням неформальних стосунків. Новітня українська революція, що дістала назву „Помаранчевої”, починалася з „революції на граніті” 1990 р., акцій „Україна без Кучми”, „Повстань, Україно!” У масових акціях на території України брали участь до 7 мільйонів громадян, але рушієм „Помаранчевої” революції став київський Майдан. Народ відкинув адміністративно-клановий „ринок”, основними суб’єктами якого стали наближені до „президентського крісла” особи, в руках яких були економічні ресурси і політичні важелі. Люди не хотіли такої влади в майбутньому.

Соціальне напруження залишалося небезпечно високим, протистояння влади й народу після 1991 р. ніколи ще не сягало такого тривожного рівня. Оскільки стара влада не використовувала сучасні методи об’єктивної оцінки своєї роботи, а недовіра до неї перевищила поріг традиційно великого терпіння українців, не виключалися силові дії з обох боків.

Найгостріші події тривали в Києві 17 діб (з 22 листопада по 8 грудня 2004 р.).

Ще на початку листопада Ющенко продемонстрував фальшиві протоколи ЦВК, підготовлені до другого туру, призначеного на 21 листопада. На виборах спостерігалося активне використання працівниками штабів та прихильниками кандидатів у президенти політико-технологічного „бруду”. Обидві сторони використовували недостовірну „соціологію”. Виборча кампанія виявилася занадто „міфологізованою”: команди кандидатів малювали ідеалістичну картину майбутнього життя в разі свого виграшу. З іншого боку, пророкували невідворотну катастрофу для держави у разі програшу.

19 листопада В. Ющенко закликав своїх прихильників вийти в день другого туру виборів на Майдан, щоб запобігти можливій фальсифікації результатів. ЦВК після обробки 98,23 % протоколів заявив, що Янукович набрав 49,57 % голосів, а Ющенко 46,57%.

Перші намети з’явилися на Майдані близько четвертої години ранку 22 листопада. Потім активісти „Пори” швидко встановили 136 наметів, через кілька днів їх стало в Києві вже 1546. Члени „Пори” керували фінансовими й матеріальними потоками, виконували обов’язки комендантів та їхніх заступників.

Події у Києві вирізнялися бездоганною організованістю, про свідчили величезні плазмові екрани, біотуалети, ліки, надзвичайна оперативність дій.

Порушення виборчого законодавства спостерігалося з обох боків, хоча супротивники цього довго не визнавали.

Близько 800 спонсорів – представників бізнесу України перерахували кошти на „Помаранчеву” революцію.

Події осені – зими 2004 р. показали перевагу політичних ілюзій над реальністю. Не можна сказати, що головною опорою В. Ющенка були найбідніші області України. Рівень зарплатні в усій Україні був мізерний: він складав 0,58 євро за годину, у той час як у Білорусі – 0,78, у Росії – 1,12, Естонії – 2,51, Туреччині – 3,75, Німеччині – 17,57 євро за годину. Утім в самому Києві середня місячна платня становила 1019 грн. Ці люди хотіли жити вільно, без плазування перед владою. До таких людей належала й група журналістів центрального телебачення (41 особа), які наприкінці жовтня заявили протест проти „темникової” цензури діючої влади. Водночас ніхто не може заперечити, що ї в першому, і в другому турі виборів чимало виборців проголосували за Януковича. Важливою рисою жителів шахтарського краю здавна була біетнічність (відчуття себе почасти українцями, почасти росіянами), втрата або послаблення національної ідентичності. Для багатьох виборців Януковича першорядне значення мало економічне виживання, а ситий Київ вважався ледь не паразитом, який живе за рахунок нелюдської шахтарської праці.

Слід зазначити, що в сучасному суспільстві України мовне питання не є визначальним чинником консолідації суспільства. Головними для більшості залишаються такі проблеми, як бідність, низькі зарплати й пенсії, неефективна система соціальної допомоги, безробіття.

Другого грудня 2004 року Верховна Рада відправила у відставку уряд Януковича, хоча це рішення не мало юридичної сили. Спроби місцевої номенклатури утворити Південно-Східну Українську автономну республіку зі столицею в Харкові (хтось назвав її абревіатурою ПіСУАР) швидко згасли, не підтримані масами. Після анулювання Верховним судом України 3 грудня 2004 р. результатів другого туру виборів, у якому нібито переміг Янукович, на 26 грудня було призначено переголосування.

26 грудня 2004 року на 33 059 виборчих дільницях України і 123 розташованих за кордоном пройшло голосування, яке контролювали 12 300 спостерігачів. За Ющенка було подано 15 115 712 голосів, за Януковича – 12 848 528 голосів виборців. Проти обох проголосували 682 239 виборців, недійсними визнано 422 492 бюлетені.

Штаб Януковича оскаржив результати голосування в суді, але Верховний суд не задовольнив цього позову. Нарешті, 23 січня 2005 р. в стінах Верховної Ради відбулася інавгурація В. Ющенка. Четвертого лютого 2005 р. голосами 375 депутатів прем’єр-міністром України була затверджена Ю. Тимошенко.

Питання для самоперевірки

1. Коли була затверджена державна символіка України?

2. Як йшов процес формування державних структур?

3. Проаналізуйте складнощі соціально-економічного розвитку України в добу незалежності.

4. Охарактеризуйте процес становлення багатопартійної системи.

5. Назвіть причини помаранчевої революції.

6. Складіть хронологічну таблицю за цією темою.

1 Фільварк – багатогалузеве господарство, що вироблєє продукцію на продаж.