Тема 7. Українська революція 1917 – 1920 рр.

1. Доба Центральної ради.

2. Гетьманат П. Скоропадського.

3. Директорія УНР.

4. Створення ЗУНР.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999.

2. Історія України: нове бачення / під ред. В.А. Смолія. – К., 2000.

3. Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд. – Х., 2007.

1. Хвиля демонстрацій у Петрограді в кінці лютого 1917 р. (за старим стилем), пов’язана із відсутністю в місті хліба, призвела до падіння самодержавства. 27 лютого влада зосередилась в руках Тимчасового комітету Державної думи. 2 березня члени цього комітету прийняли акт зречення від Миколи ІІ і сформували Тимчасовий уряд.

Кияни дізналися про це з газет 3 березня. У населених пунктах України, як і в Росії, почали створюватися суспільні комітети, які разом із міськими думами стали органами Тимчасового уряду. Як і в Петрограді, в Україні створюються ради робітничих і солдатських депутатів. У радах домінували загальноросійські партії есерів і соціал-демократів. Найвпливовішими вони були у Донбасі, у великих містах – Харкові, києві, Катеринославі, Луганську, Полтаві.

Після Лютневої революції питання про самовизначення України опинилося в центрі політичної боротьби. Кадети, які домінували у Тимчасовому уряді, та есери з меншовиками, які становили переважну більшість членів рад, визнавали за Україною лише право на національно-культурну автономію. Це не відповідало настроям представників українського національного руху, тому в Україні з’явився ще один альтернативний центр влади – Центральна рада, яка утворилася 3-4 березня 1917 р. Головою Центральної ради було обрано М. Грушевського, лідера ТУП, який на той час був у Москві. Центральна рада звернулася з відозвою „До українського народу”, в якій закликала зберігати спокій, обирати нових людей в органи самоврядування, творити вільне життя.

Для підтвердження повноважень Центральної ради 6 – 8 квітня було скликано Український національний конгрес. Він ухвалив Центральну раду як крайову владу. Було висунуто вимогу автономії України у демократичній федеративній Росії. Було обрано Комітет Центральної ради, який згодом дістав назву Малої ради.

18 травня було скликано І Всеукраїнський військовий з’їзд. Його очолив С. Петлюра. З’їзд ухвалив резолюцію про бажаність створення українських військових частин. Делегати виступили за автономізацію України в межах Росії.

Після цих резолюцій делегати від Центральної ради виїхали до Петрограда з вимогою визнати автономію України. Тимчасовий уряд відхилив цю вимогу.

У відповідь на це Центральна рада видає свій перший універсал від 10 (23) червня 1917 р. В ньому проголошується автономія України і підкреслюється: „Однині самі будемо творити наше життя”.

15 червня 1917 р. було створено Генеральний секретаріат як уряд автономної України, головою якого став В. Винниченко.

Оголошення Універсалу занепокоїло Тимчасовий уряд, який опублікував „Звернення до українського народу”, де закликалося не відриватися від Росії. 29 червня до Києва прибули міністри Тимчасового уряду О. Керенський, М. Терещенко та І. Церетелі, щоб досягти компромісу. За результатами переговорів Петроград визнавав Центральну раду, погоджувався її фінансувати, а представники Центральної ради не заперечували проти вирішення автономії українських губерній на Всеросійських Установчих Зборах.

У ІІ Універсалі від 3 (16) липня УЦР проголосила себе найвищим органом революційної демократії України, підпорядкованим Тимчасовому уряду, та повідомила про поповнення свого складу представниками національних меншин, як того вимагала російська влада.

Тим часом в Петрограді виникла урядова криза, що призвела до зміни складу уряду. Попередні домовленості з УЦР було скасовано. Натомість було видано „Тимчасову інструкцію Генеральному Секретаріату Тимчасового уряду на Україні”, де проголошувалося, що генеральний секретаріат є вищим органом Тимчасового уряду, а не Центральної ради. УЦР позбавлялася ролі законодавчого органу. Українська територія зменшувалася до 5 губерній. До Генерального секретаріату входило не 14, а 7 секретарів.

Центральна рада зустріла цю інструкцію з обуренням. Була прийнята резолюція, яка не відкидала, але й не ухвалювала „Інструкцію”, а „брала її до відома”

Виснажлива війна, поширення анархії, грабежі, безладдя призвели до глибокої кризи усього життя країни. Зупинялися заводи, фабрики, шахти, зупинялася робота залізниць, завмирала торгівля. УЦР не змогла забезпечити сильну владу як в центрі, так і на місцях. Центральна рада взяла курс на утвердження в Україні соціалістичного ладу, тому недовірливо ставилася до представників експлуататорського класу і не змогла укомплектувати апарат управління фахівцями високого рівня. Фактично влада Центральної ради не виходила за межі Києва. Провінція її майже не знала.

У жовтні 1917 р. ситуація в українсько-російських відносинах погіршилась. 25 жовтня (7 листопада) в Петрограді більшовики захопили владу. Тимчасовий уряд було усунено. ІІ всеросійський з’їзд рад проголосив Росію республікою рад робітничих, селянських та солдатських депутатів. Були прийняті декрети про мир, землю, сформовано уряд – Раднарком. Цей переворот охопив усю Росію. Серйозний опір він зустрів лише на Дону, Кубані, в Україні. В Україні фактично встановилося тривладдя. У Києві діяли три сили: Центральна рада, ради робітничих та солдатських депутатів, очолені більшовиками, штаб Київського військового округу, що відстоював позиції неіснуючого Тимчасового уряду. 28 жовтня більшовики організували в Києві повстання. Між військами штабу та більшовиками розпочалася збройна боротьба. Проти російських військ виступила і Центральна рада. Керівництво округу капітулювало, штаб виїхав з Києва. Владу зберегла Центральна рада. Авторитет УЦР у цей період зростає.

Тривала державотворча робота. Щоб прискорити конституційне оформлення держави, вирішено було її основні положення викласти в формі універсалу. 7 (20) листопада УЦР ухвалила свій ІІІ Універсал. В ньому проголошувалося: „Віднині Україна стає Українською Народною Республікою”. Її територією ставали землі, заселені переважно українцями. Скасовувалося поміщицьке землеволодіння, запроваджувався 8-годинний робочий день, встановлювався державний контроль над виробництвом. Скасовувалася смертна кара. Передбачалося забезпечення демократичних свобод: слова, друку, віросповідання, зібрань, спілок, страйків, недоторканість особи, житла. Національним меншинам надавалася національно-персональна автономія.

У цей час ситуація в Україні ставала все більш напруженою. По всій країні розгорнулися погроми конфіскованих поміщицьких маєтків. Руйнувалися заводи, фабрики, винищувалися ліси, сади. Україну заповнили дезертири з фронту, які грабували села. Зростала популярність більшовиків, які вели пропаганду. Зміцнилася їх влада в Росії. У той самий час солдати з українських полків розбігалися по домівках. Цьому сприяла пацифістська позиція УЦР, яка вважала зайвим створення армії.

Своєрідним каталізатором подій став так званий Маніфест Раднаркому з ультимативними вимогами до УЦР, який надійшов до Києва 3 грудня 1917 р. телеграфом. Ультиматум РНК містив чотири вимоги до УЦР: відмовитися від організації Українського фронту, не пропускати через територію України козачі формування з фронту на Дон, пропустити більшовиків на Південний фронт, припинити роззброєння радянських військ. На роздуми відводилося 48 годин, в разі відхилення цих вимог РНК оголошував УЦР війну.

Іншим заходом, спрямованим на повалення влади УЦР, стала спроба захопити владу на Всеукраїнському з’їзді рад. Серед делегатів, переважну більшість яких становили селяни, більшовиків було небагато. На з’їзді, який відкрився 4 грудня 1917 р., було понад 2,5 тис. делегатів, а прибічників більшовиків становили лише 124 особи. Тому 5 грудня вони залишили зал засідань у Києві і переїхали до Харкова. Там 11-12 грудня 1917 р. відбувся альтернативний київському з’їзд рад. На ньому 200 делегатів проголосили про встановлення радянської влади в Україні. Було створено радянський уряд України – Народний секретаріат.

9 грудня радянські війська захопили Харків. В кінці грудня захопили Катеринослав, Полтаву, Чернігів. Розгортався наступ на Київ, Донбас, Південну Україну. На початку січня 1918 р. ситуація склалася катастрофічно для УЦР. На території України більшовики проголосили про створення трьох державних утворень: УНР з центром у Харкові, Донецько-Криворізьку та Одеську республіки.

11 січня 1918 р. УЦР ухвалила четвертий Універсал, який проголосив: „Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, не від кого не залежною державою”. В Універсалі оголошувалася земельна реформа, запроваджувалася державна монополія, контроль над банками. Підтверджувалися демократичні свободи, право національно-персональної автономії для всіх народів. Знову проголошувався намір розпустити армію. Було проведено календарну реформу: день 16 лютого було оголошено 1 березня. Було схвалено грошову систему, державний герб – тризуб, синьо-жовтий прапор. Водночас тривав наступ більшовиків.

У складній ситуації УЦР була змушена розпочати переговори з представниками Четверного союзу. 28 грудня 1917 р. розпочалося перше пленарне засідання мирної конференції у Брест-Литовську. 27 січня 1918 р. представники Четверного союзу і УНР підписали мирний договір. Наступ більшовиків тривав, тому Центральна рада звернулася до Австро-Угорщини та Німеччини з проханням про військову допомогу. Після трьох тижнів перебування у Києві Народний секретаріат 27 лютого перебрався до Полтави, потім – до Катеринослава, а 21 березня – до Таганрога, де й був розпущений.

1 березня 1918 р. УЦР повернулася до Києва. Вона намагалася продовжити політику, проголошену в Третьому та Четвертому Універсалах, але німців така політика не влаштовувала. Вони виступали за відновлення приватної власності. Крім того, Центральна рада так і не змогла забезпечити постачання продовольства та сировини до Німеччини й Австро-Угорщини, тому окупаційні власті були дуже незадоволені Центральною радою.

29 квітня1918 р. Центральна рада ухвалила Конституцію УНР. Того ж дня Центральна рада була розігнана.

2. 29 квітня 1918 року Всеукраїнський хліборобський з’їзд за підтримки окупаційних військ проголосив П. Скоропадського гетьманом України.

Очоливши гетьманат, П. Скоропадський зосередив у своїх руках всю повноту влади. Він призначав голову Ради міністрів, мав право затверджувати та розпускати уряд, контролював зовнішньополітичну діяльність, міг оголошувати воєнний чи надзвичайний стан, проводити амністію.

Сучасники П. Скоропадського констатують факт певного економічного піднесення України періоду гетьманату. Гетьман поновив приватну власність, вільне підприємництво, зміг налагодити збут продукції до Німеччини та Австро-Угорщини. Було вдосконалено грошову систему, відновлено залізничний рух, створювалася українська армія. Одначе передача землі поміщикам, скасування 8-годинного робочого дня налаштували проти Скоропадського значну частину населення. Почалися масові страйки.

Помітними були зрушення в галузі культури та освіти: було створено понад 150 українських гімназій, відкрито два державних університети (у Києві та Кам’янці-Подільському), засновані Державний архів, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Українська національна бібліотека тощо. У листопаді 1918 р. було відкрито Національну Академію Наук. Влітку 1918 р. було утворено Українську автокефальну православну церкву.

Розвивалися зовнішньополітичні зв’язки. Були встановлені дипломатичні стосунки з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Болгарією, Польщею, Фінляндією, Російською федерацією. Під час гетьманату до України відійшов Маріуполь, було оформлено включення до України Криму.

Але у листопаді 1918 р. внаслідок революцій в Австро-Угорщині та Німеччині змінилася влада. Війна завершилася поразкою Четверного союзу, який був опорою гетьманського режиму. 14 листопада П. Скоропадський у грамоті „До всіх українських громадян” він заявив про федерацію України з небільшовицькою Росією і про відновлення „великої Росії”.

Це зробило політику гетьмана вкрай непопулярною і посилило опозиційну боротьбу.

3. На таємних зборах Українського національного союзу за участю представників селянської спілки, профспілки залізничників і комісарів загону січових стрільців 13 листопада 1918 р. було вирішено розпочати боротьбу проти гетьмана. Для керівництва повстанням було створено Директорію УНР. До неї увійшли 5 директорів: В. Винниченко (голова), С. Петлюра, головний отаман республіканського війська, професор геології Київського університету Ф. Швець, адвокат О. Андрієвський, голова профспілки залізничників А. Макаренко. Збройне повстання почалося 16 листопада виступом січових стрільців у Білій Церкві. У ході повстання було зайнято Фастів. На бік повстанці переходили військові частини гетьмана. Збройні сили Директорії поповнювалися селянськими загонами. 14 грудня 1918 р. гетьман зрікся влади.

18 грудня 1918 р. Директорія прибула до Києва. Ситуація була дуже складною. Армія повстанців складалася переважно з селян, які після повалення гетьманату поспішили додому щоб взяти участь у перерозподілі поміщицької землі. Україна була оточена ворогами. На заході зосереджувалися польські війська. Після краху Четверного союзу посилився наступ більшовиків. З південного сходу активізувався натиск військ Денікіна. На півдні висадилися французькі та англійські інтервенти, які за умовою перемир’я мали зайняти Україну, щоб її не захопили більшовики.

Директорія з перших днів свого існування дебатувала питання про пріоритети державотворення: що важливіше – соціально-економічні реформи або національно-духовне відродження? Лідери Директорії постійно демонстрували соціалістичний світогляд, відновивши 8-годинний робочий день, колективні договори, право робітників на організацію профспілок і проведення страйків.

Директорія відновила попередню назву держави – УНР з республіканською формою правління. Центральним органом влади визначався Трудовий конгрес. Була відновлена чинність законів УНР, встановлено новий закон про передачу поміщицької землі селянам.

Ще 12 -14 грудня 1918 р. у Вінниці члени Директорії дискутували з приводу того, яку модель державності – європейського чи радянського типу – слід обрати для України. Формально було досягнуто компромісу (в губерніях і повітах створювалися трудові ради, а в Києві – Конгрес трудового народу), але суперечності, особливо між Винниченком і Петлюрою, залишились. Колишній прем’єр-міністр Центральної ради зберігав віру в порозуміння з Радянською Росією. С. Петлюра мав наміри разом з українською Галицькою армією вдарити на Польщу, оскільки більшовики протягом декількох місяців будуть нездатні воювати з Україною Згодом їх можна буде перемогти.

Але більшовики розпочали новий наступ на Україну. Директорія була змушена 16 січня 1919 р. оголосити стан війни з Росією. Опинившись у критичній ситуації, Директорія намагалася шляхом встановлення контактів з Антантою та проголошення Акту возз’єднання УНР і ЗУНР (22 січня 1919р.) вивести державу з кризи. Проте ці кроки були безуспішними.

У ході протистояння очевидною ставала слабкість армії Директорії, яка „танула на очах”. Під час падіння гетьманату Директорія мала майже 100-тисячну армію. Наприкінці січня 1919 р., перед здачею Києва, – лише 21 тисячу бійців. Ця армія була погано організована, недосвідчена, мала погане постачання. 5 лютого війська Директорії залишають Київ, а навесні 1919 р. радянська влада була встановлена майже на території усієї України, окрім її західного регіону.

4. Восени 1918 р. хвиля національно-визвольних виступів прокотилася в українських землях Австро-Угорщини. Українці вимагали повалення влади Габсбургів. 31 жовтня у Львові зібралася нарада членів Національної ради й військового комітету, на якій було вирішено захопити місто. На ранок 1 листопада місто повністю контролювалося Національною радою. На міській ратуші майорів синьо-жовтий прапор. Але активізувалися і польські сили, які 3 листопада захопили вокзал.

5 листопада 1918 р. Українська національна рада видала Маніфест, в якому оголошувалося загальне виборче право, рівність громадян, 8-годинний робочий день, соціальний захист, охорона праці і громадського спокою, проведення аграрної реформи. 9 листопада було сформовано уряд – Тимчасовий державний секретаріат Його очолив К. Левицький. Президентом став Є. Петрушевич. 13 листопада було проголошено закон про державну самостійність українських земель Австро-Угорщини. Створено Західноукраїнську Народну Республіку.

Українська мова була оголошена державною. Школи вважалися державною власністю, а вчителі – держслужбовцями.

Становленню ЗУНР перешкоджали польські війська, а також наступ румунських загарбників на Буковину. Щоб заручитися підтримкою, ЗУНР вела переговори з УНР. 22 січня 1919 р. в Києві відбувся Акт злуки між УНР і ЗУНР. УНР надала ЗУНР матеріальну, грошову і воєнну допомогу, алеї було недостатньо. Але переговори Петлюри з поляками призвели до денонсування акта злуки наприкінці 1919р.

Для боротьби з польськими окупантами була сформована Українська галицька армія. Наприкінці 1919 р. УГА припинила існування, паралізована епідемією тифу.

У квітні 1920 р. Петлюра підписав Варшавський договір з Ю. Пілсудським для боротьби з більшовизмом. Польські війська окупували Правобережжя, що викликало незадоволення населення. 5 червня радянські війська розпочали контрнаступ. З вересня 1920 до березня 1921 р. тривали радянсько-польські переговори у Ризі. 18 березня 1921 р. Росія та Польща підписали мирний договір, за яким Західна Україна відійшла до Польщі, а решта української території – до складу радянської Росії.

Питання для самоперевірки

1. Який універсал Центральної Ради проголошував автономію України?

2. Який універсал став компромісом між Центральною Радою та Тимчасовим урядом?

3. Коли була утворена УНР?

4. Коли відбувся І Всеукраїнський з’їзд Рад? Якими були його результати?

5. Коли була проголошена самостійність України?

6. Як розвивалися відносини між Центральною Радою та більшовиками, Центральною Радою та країнами Четверного союзу?

7. Коли була прийнята Конституція УНР?

8. Коли і завдяки яким силам П. Скоропадський прийшов до влади?

9. Назвіть досягнення та прорахунки П. Скоропадського?

10. Коли до влади прийшла Директорія?

11. Проаналізуйте зовнішню та внутрішню політику Директорії.

12. Коли було створено ЗУНР?

13. Коли відбувся акт Злуки між ЗУНР та УНР?

14. Чому визвольні змагання українців зазнали поразки?

15. Складіть хронологічну таблицю за цією темою.