- •4. Етноніми "Русь" і "Україна".
- •5. Роль християнства в соціально-політичній еволюції Русі.
- •6. Проблеми походження, суспільного устрою і розпаду Русі в історичній науці.
- •7. Проблема руської народності. Русь в етнополітичній історії України та інших східнослов'янських народів
- •8. Галицько-Волинське князівство – державна організація "Малої Русі".
- •9. Литовсько-Руське князівство в історії України.
- •10. Польсько-католицький фактор в українській соціально-політичній історії хvі–xvіі ст.
- •11. Козацтво й Запорізька Січ – осередки формування українського народу, його державності.
- •13. Проблема походження козацтва і Запорізької Січі в історичній науці.
- •14. Політика полонізації в xvі – першій половині xvіі ст. Братства і сеймова боротьба проти неї.
- •15. Політика п.Сагайдачного та її історичне значення
- •16. Велика Руїна і поділ України в другій половині xvіі ст.
- •17. Гетьман і.Мазепа в історії України.
- •20. Кирило-Мефодіївське товариство 1846–1847 рр. І його роль в українському національно-визвольному русі.
- •21. Малоросійська політика російського царизму та формування укр. Нації.
- •22. Поділ Польщі, специфіка розвитку укр.. В складі двох імперій
- •24. Міхновський
- •25. Національні та соціальні завдання визвольної боротьби українського народу в програмах і діяльності політичних партій 1905–1916 рр. Розкол в українському національно-визвольному русі.
- •26. Україна в період першої російської революції 1905-1907рр.
- •27. Формування партії ессерів і анархістських організацій
- •28. Створення соціал-демократичних організацій в Україні та їх роль в організації з»їздів рсдрп.
- •29. Створення руп. Кадети.
- •31. Державна дума Росії 1906–1916 рр. І українці в ній.
- •32. Лютнева загальноросійська революція 1917 р.
- •33. Жовтнева революція
- •34. Історичні обставини утворення укр і усрр, початку громадянської війни та падіння обох укр..Загальноросійських партій та Рад.
- •36. Гетьманство п.Скоропадського і проблема демократії, диктатури, анархії та монархії в політичній боротьбі.
- •37. Зунр, унр, усрр на рубежі 1918-1919: втрачені можливості громадянського миру та національного возз’єднання.
- •38. Отаманщина і єврейські погроми, махновщина, націонал-комунізм.
- •40. Історична роль Грушевського, Махна, Петлюри, Винниченка.
31. Державна дума Росії 1906–1916 рр. І українці в ній.
Весною 1906 р. зібралася в Петербурзі перша Державна Дума. З послів українського походження утворилася Українська Парлямен-тарна Громада. Всіх її членів було поверх сорок; були між ними видатні громадські діячі з інтелігентів, як барон Ф. Штайнгель, Микола Біляшівський, О. Свєчин, Максим Ковальський, Андрій Вязлов, але були селяне, що згодом сталися світочами українського громадського політичного руху (Зубченко, Онацький, Тарасенко, Грабовецький). Петербурська Українська Громада зразу перемінилася на своєрідний політичний центр України, що почав видавати репрезентативно-ідеольогічний журнал для інформації чужинців («Українскій Вєстнік»), та працював з усіх сил над деклярацією про українську автономію, що її мали скласти в Думі.
Та вік першої Думи протривав усього 72 дні. Українські посли, разом з усею парляментарною опозицією, приняли участь у протиурядовій маніфестації, якою був грімкий протест-відозва, підписана у Вибурзі в Фінляндії.
В ході судових репресій вони втратили право вибору до чергової Думи, куди попали люде нові. Й тим разом українська Парляментарна Громада мала понад 40 членів, вона взялася за видавання власного органу «Рідна Справа» та праці над законопроєктом про українську автономію, але по 103 днях нарад і цю Думу розігнали. Друга й третя Дума, обрана вже під натиском уряду й по тяжких репресіях озлобленої реакції, не мала вже в собі осібної української громади послів, хоч тут і там на посольських лавах попадали посли-українці.
Тимчасом московський уряд охолонувши з переляку, що його виявив у перших днях революції, приступив до ліквідації свого «лібералізму». На перший огонь пішли здобутки, що їх у гарячий час революції досягли українці. Закрито багато українських товариств і видань, багато діячів опинилося на Сибірі, а багато виемігрувало за кордон. Широка еміграційна хвиля вдарила тепер на Галичину. На місці залишилися всетаки кадри нової української інтелігенції, що працювали вже не тільки в культурно-освітніх ділянках («Просвіта» та «Українське Наукове Товариство» в Києві) але у сформованому в 1908 р. політичному «Товаристві Українських Поступовців». В порузумінню з партією «трудовиків» та конституційних демократів («кадетів») вони раз ураз видвигали в пресі й на парляментарній арені чергові українські домагання. Прикидаючись щирими автономістами, вони не тратили з ока остаточної ціли, якою була раз уже кинута й поширена в масах ідея — Самостійної України.
32. Лютнева загальноросійська революція 1917 р.
На початку 1917 р. історія імператорської Росії завершилася. Під натиском масового страйкового руху 27 лютого (за старим стилем) цар Микола ІІ зрікся трону, самодержавство впало, Лютнева революція перемогла. Влада зосередилася в руках ліберальних кіл Державної Думи, члени якої сформувалиТимчасовий уряд. Фактично в країні встановився республіканський лад.
Після Лютневої революції в Україні виникли можливості для легалізації діяльності політичних партій, створення громадських організацій. В першій декаді березня були створені ради робітничих і солдатських депутатів. Майже одразу після Лютневої революції в епіцентрі політичної боротьби опинилося питання про самовизначення України. Якщо в Росії відбувалося протистояння паралельних владних структур Тимчасового уряду і Рад, у діяльності яких домінував соціальний акцент, то в Україні виразником національних прагнень українського народу стала Центральна Рада