- •4. Етноніми "Русь" і "Україна".
- •5. Роль християнства в соціально-політичній еволюції Русі.
- •6. Проблеми походження, суспільного устрою і розпаду Русі в історичній науці.
- •7. Проблема руської народності. Русь в етнополітичній історії України та інших східнослов'янських народів
- •8. Галицько-Волинське князівство – державна організація "Малої Русі".
- •9. Литовсько-Руське князівство в історії України.
- •10. Польсько-католицький фактор в українській соціально-політичній історії хvі–xvіі ст.
- •11. Козацтво й Запорізька Січ – осередки формування українського народу, його державності.
- •13. Проблема походження козацтва і Запорізької Січі в історичній науці.
- •14. Політика полонізації в xvі – першій половині xvіі ст. Братства і сеймова боротьба проти неї.
- •15. Політика п.Сагайдачного та її історичне значення
- •16. Велика Руїна і поділ України в другій половині xvіі ст.
- •17. Гетьман і.Мазепа в історії України.
- •20. Кирило-Мефодіївське товариство 1846–1847 рр. І його роль в українському національно-визвольному русі.
- •21. Малоросійська політика російського царизму та формування укр. Нації.
- •22. Поділ Польщі, специфіка розвитку укр.. В складі двох імперій
- •24. Міхновський
- •25. Національні та соціальні завдання визвольної боротьби українського народу в програмах і діяльності політичних партій 1905–1916 рр. Розкол в українському національно-визвольному русі.
- •26. Україна в період першої російської революції 1905-1907рр.
- •27. Формування партії ессерів і анархістських організацій
- •28. Створення соціал-демократичних організацій в Україні та їх роль в організації з»їздів рсдрп.
- •29. Створення руп. Кадети.
- •31. Державна дума Росії 1906–1916 рр. І українці в ній.
- •32. Лютнева загальноросійська революція 1917 р.
- •33. Жовтнева революція
- •34. Історичні обставини утворення укр і усрр, початку громадянської війни та падіння обох укр..Загальноросійських партій та Рад.
- •36. Гетьманство п.Скоропадського і проблема демократії, диктатури, анархії та монархії в політичній боротьбі.
- •37. Зунр, унр, усрр на рубежі 1918-1919: втрачені можливості громадянського миру та національного возз’єднання.
- •38. Отаманщина і єврейські погроми, махновщина, націонал-комунізм.
- •40. Історична роль Грушевського, Махна, Петлюри, Винниченка.
24. Міхновський
Мико́ла Іва́нович Міхно́вський (* 31 березня 1873, Турівка, Полтавська губернія — † 3 травня 1924, Київ) — українськийполітичний та громадський діяч, правник, публіцист, основоположник, ідеолог і лідер самостійницької течії українського руху кінця XIX — початку ХХ ст., автор славнозвісної брошури «Самостійна Україна», один з організаторів українського війська, борець за незалежність. Співзасновник першої політичної партії у Наддніпрянській Україні — Революційної Української Партії(РУП). Лідер Української Народної Партії, співорганізатор Української Демократично-Хліборобської Партії, член Братства самостійників. Ідеолог державної самостійності України.
Міхновський, хоч і не був серед засновників, невдовзі став ідеологом і провідником Братства. Саме він, студент-правник, займався розробкою ідеологічної платформи, відомої під назвою «Credo молодого українця». «Братство тарасівців» проголосило своєю метою боротьбу за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну, від Сяну по Кубань, від Карпат по Кавказ, вільну між вільними, без пана й без хама, без класової боротьби, федеративну всередині». Далі йшлося про шляхи досягнення поставленої мети:
у січні 1900 року, Микола Міхновський у Харкові взяв участь у створенніРеволюційної Української Партії (РУП) — першої української політичної самостійницької організації уНаддніпрянській Україні. Її лідери запропонували Міхновському узагальнити свої ідеї в окремій брошурі. Вона з'явилася того самого року під назвою «Самостійна Україна».
"Десять заповідей" М. Міхновського (1903 р.):
1. Єдина й неподільна від Карпат і до Кавказу самостійна, вільна Українська Демократична Республіка — це національний всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилася на світ на те, щоб здійснити цей ідеал.
2. Усі люди — твої брати, але москалі, ляхи та жиди — вороги нашого народу, доки вони панують над нами й визискують нас.
3. Україна для українців. Отже, проганяй звідусіль з України чужинців-гнобителів.
4. Усюди й завжди вживай українську мову. Нехай ані дружина твоя, ані діти не дають поганити твоєї господи чужинцям-гнобителям.
5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників, і добре буде твоєму народові й тобі.
6. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів.
7. Не стань ренегатом-відступником.
8. Не обдирай власного народу, працюючи на ворогів України.
9. Допомагай своєму землякові поперед усіх.
10. Не бери собі дружину з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами; не приятелюй з ворогами нашого народу, бо це додає їм сили й відваги; не підтримуй гнобителів наших, бо зрадником станеш.
25. Національні та соціальні завдання визвольної боротьби українського народу в програмах і діяльності політичних партій 1905–1916 рр. Розкол в українському національно-визвольному русі.
Водночас із загальноросійськими партіями організовувала й спрямовувала селянський рух, в якому взяло участь понад 150 тис. осіб, Революційна українська партія. В Галичині народовці на той час заснували свою політичну організацію – Народну раду(1885). Згодом на основі їхніх організацій сформувалися 4 партії –Українська соціал-демократичнатаНаціонально-демократична(1899),Русько-українська радикальна(за спрямованістю – соціалістична, 1890) таХристиянсько-суспільна партія(1896).
Різне бачення майбутнього розвитку та шляхів його досягнення привело до оформлення політичних течій народників, соціал-демократів, лібералів (які були складовими загальноросійського руху), а також українського національного руху. На початку XX ст. в останньому абсолютно переважали ліві національно-соціалістичні сили. Українські ліберали та консерватори орієнтувалися на загальноросійські партії відповідного спрямування.