- •4. Етноніми "Русь" і "Україна".
- •5. Роль християнства в соціально-політичній еволюції Русі.
- •6. Проблеми походження, суспільного устрою і розпаду Русі в історичній науці.
- •7. Проблема руської народності. Русь в етнополітичній історії України та інших східнослов'янських народів
- •8. Галицько-Волинське князівство – державна організація "Малої Русі".
- •9. Литовсько-Руське князівство в історії України.
- •10. Польсько-католицький фактор в українській соціально-політичній історії хvі–xvіі ст.
- •11. Козацтво й Запорізька Січ – осередки формування українського народу, його державності.
- •13. Проблема походження козацтва і Запорізької Січі в історичній науці.
- •14. Політика полонізації в xvі – першій половині xvіі ст. Братства і сеймова боротьба проти неї.
- •15. Політика п.Сагайдачного та її історичне значення
- •16. Велика Руїна і поділ України в другій половині xvіі ст.
- •17. Гетьман і.Мазепа в історії України.
- •20. Кирило-Мефодіївське товариство 1846–1847 рр. І його роль в українському національно-визвольному русі.
- •21. Малоросійська політика російського царизму та формування укр. Нації.
- •22. Поділ Польщі, специфіка розвитку укр.. В складі двох імперій
- •24. Міхновський
- •25. Національні та соціальні завдання визвольної боротьби українського народу в програмах і діяльності політичних партій 1905–1916 рр. Розкол в українському національно-визвольному русі.
- •26. Україна в період першої російської революції 1905-1907рр.
- •27. Формування партії ессерів і анархістських організацій
- •28. Створення соціал-демократичних організацій в Україні та їх роль в організації з»їздів рсдрп.
- •29. Створення руп. Кадети.
- •31. Державна дума Росії 1906–1916 рр. І українці в ній.
- •32. Лютнева загальноросійська революція 1917 р.
- •33. Жовтнева революція
- •34. Історичні обставини утворення укр і усрр, початку громадянської війни та падіння обох укр..Загальноросійських партій та Рад.
- •36. Гетьманство п.Скоропадського і проблема демократії, диктатури, анархії та монархії в політичній боротьбі.
- •37. Зунр, унр, усрр на рубежі 1918-1919: втрачені можливості громадянського миру та національного возз’єднання.
- •38. Отаманщина і єврейські погроми, махновщина, націонал-комунізм.
- •40. Історична роль Грушевського, Махна, Петлюри, Винниченка.
15. Політика п.Сагайдачного та її історичне значення
У своїй діяльності керувався прагматизмом, тверезим розрахунком, твердістю і водночас схильністю до компромісів.
Переконаний, що козаки поступаються силою Речі Посполитій, Сагайдачний стримував антипольські повстання, натомість дбав про зміцнення українства. Наприклад, у 1619 р. з тактичних міркувань він погодився на принизливі польські вимоги скоротити реєстр до 3000 осіб, на призначення старшини королем, припинення самостійних виходів у море. Але під прикриттям цього договору в наступному році гетьман добився відновлення православної ієрархії в Речі Посполитій, висвячення на митрополита І.Борецького, трьох єпископів. За пропозицією Сагайдачного весь Запорозький Кіш вступив до Київського братства, тим самим військова сила козацтва була об’єднана з політично слабкою церковною й культурною верхівкою України, тобто відбулося гуртування усіх верств суспільства навколо козацтва.
Безумовно, гетьман був обережним і прагматичним політиком. Відкрита військова конфронтація з польським урядом здавалася йому менш прийнятною, ніж шлях переговорів і компромісів. Вони приносили певні успіхи, але були також і невдачі. У соціальних питаннях гетьман завжди наполягав на необхідності придушення "свавілля черні".
За його безпосередньою участю 1620 р. відновила свою діяльність православна церковна ієрархія, що являло собою далекоглядну політичну акцію. Не можна недооцінювати й піклування гетьмана про розвиток Київського і Львівського братств, його матеріальну підтримку шкіл, прагнення дати освіту десяткам молодих людей.
16. Велика Руїна і поділ України в другій половині xvіі ст.
Руї́на — період історії України кінця XVII століття, що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом.
Деякі історики пов'язують її з правлінням трьох гетьманів — Івана Брюховецького, Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича й обмежують хронологічно 1663–1687 та територіально —Лівобережною Україною. Інші історики вважали, що Руїна відносилась як до Ліво-, так і до Правобережжя і тривала від смерті Богдана Хмельницького до початку правління Івана Мазепи — 1657–1687.
Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою.
Спричинений смертю Б.Хмельницького період Руїни характеризувався відмовою національної еліти від створення незалежної соборної України, намаганням гетьманів за будь-яку ціну втримати владу, їхньою неспроможністю консолідувати навколо себе значні сили для вирішення державних питань, відмовою від активної участі в боротьбі значної частини заможного козацтва і старшини, домінуванням регіональних політичних інтересів над державними, залученням іноземних сторін до вирішення внутрішніх проблем, чим ті користувалися у власних інтересах.
Причини:
глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики
егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від кланових та особистих
перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби.
Лівобережжя та Слобожанщина перебували у складі Російської держави, Правобережжя – Речі Посполитої й частково під протекторатом Туреччини, що були тоді наймогутнішими державами Східної Європи. Після укладення між Росією та Річчю Посполитою «Вічного миру» центр політичного та культурного життя українських земель зосередився на Лівобережжі, яке українці називали Гетьманщиною, а росіяни Малоросією. Перебування краю в сфері російських інтересів підривало демографічний та економічний потенціал України.