37. Зунр, унр, усрр на рубежі 1918-1919: втрачені можливості громадянського миру та національного возз’єднання.

18 жовтня 1918 р. – створення Української Національної Ради; 13 листопада 1918 р. – проголошення ЗУНР.

Західноукраї́нська Наро́дна Респу́бліка (за тодішнім правописом: Західно-Українська Народня Республика; ЗУНР) — українська держава, що існувала протягом 1918–1919 років на території Західної України зі столицею у Львові. Постала після Першої світової війни в результаті розпаду Австро-Угорщини. Проголошена 19 жовтня 1918 року. Охоплювала територію заселену українцями — Галичину, Буковину й Закарпаття. 1 листопада розпочався військовий конфлікт проти Польщі, яку підтримували країни Антанти, насамперед Франція. 22 січня 1919 року ЗУНР об'єдналася з Українською Народною Республікою, отримавши назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Окупована 18 липня 1919 року в ході українсько-польської війни. Анексована Польщею, Румунією і Чехословаччиною. До 15 березня 1923 року уряд ЗУНР перебував у еміграції. В ніч з 31 жовтняна1 листопада1918р. стрілецькі частини, очолювані сотникомДмитром Вітовським, зайняли всі найважливіші урядові установи у місті (крімзалізничного вокзалу, що стало однією з помилок і причиною втрати Львова).

9 листопада1918р. УНРада утворила свій тимчасовий виконавчий орган, якого13 листопада1918р. було перетворено на уряд —Державний Секретаріат ЗУНР-ЗО УНР.

13 листопада1918р. було затверджено Конституційні основи новоствореної держави — «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії»^[3], згідно з яким вона отримала назву «Західно-Українська Народна Республіка». Закон визначав територію ЗУНР, яка включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину,БуковинуіЗакарпаття. Територія ЗУНР становила 70 тис. км², населення — 6 млн осіб. Затверджено герб держави — Золотий Лев на синьому тлі, та прапор — блакитно-жовтий. Національним меншинам на території ЗУНР гарантувалися рівні права з українським населенням.

Тимчасовий Основний закон ЗУНР був з часом доповнений цілим рядом законів: про організацію війська (13 листопада1918р.), тимчасову адміністрацію (15 листопада1918р.), тимчасову організацію судівництва (16 листопадаі21 листопада1918р.), державну мову (1 січня1919р.), шкільництво (13 лютого1919р.), громадянство (8 квітня1919р.), земельну реформу (14 квітня1919р.).

Наслідком активної зовнішньо-політичної діяльності ЗУНР стало відкриття посольств в Австрії,УгорщинііНімеччиніі дипломатичних представництв уЧехо-Словаччині,Канаді,США,Бразилії,Італіїта ін. Західноукраїнська Народна Республіка, що утворилася на уламках Австро-Угорської імперії, з самого початку зіткнулася з претензіями на її землі сусідніх держав, особливо Польщі, що дуже швидко переросли на збройну агресію. Спроба об’єднати УНР та ЗУНР мала значною мірою декларативний, символічний характер. Сил вистояти у обох держав не було.

38. Отаманщина і єврейські погроми, махновщина, націонал-комунізм.

Отаманщина (як синонім іноді використовується термін махновщина) - 1) засилля різноманітних збройних формувань в умовах відсутності реальної державної влади; 2) період в історії визвольних змагань. Найчастіше асоціюється з селянським повстанським рухом у 1918 - 1923 роках. Найвідоміші представники: Зелений, Григор`єв, Махно, Божко, Ангел.

Махновський рух — збройна боротьба українських повстанських селянсько-анархістських формувань у 1918–1921 роках під час Громадянської війни під керівництвом Нестора Махна.

Революційна повстанська армія України (махновців) (таку назву повстанська армія одержала 1 вересня 1919 року після переформування) вела збройну боротьбу проти австро-угорської та німецької окупаційних армій, Гетьманату, Директорії, білогвардійців, окупаційних військ Радянської Росії.

НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ — національно орієнтований напрям у комуніст. русі, що виник 1917—20 серед частини недерж. народів колиш. Російської імперії. Його прибічники вважали, що створення комуніст. економіки приведе до знищення як соціального, так і нац. гноблення. Водночас вони вважали, що комунізм потрібно не уніфікувати за рос. зразком, а пристосовувати до специфічних нац. умов.ммНАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ — національно орієнтований напрям у комуніст. русі, що виник 1917—20 серед частини недерж. народів колиш. Російської імперії. Його прибічники вважали, що створення комуніст. економіки приведе до знищення як соціального, так і нац. гноблення. Водночас вони вважали, що комунізм потрібно не уніфікувати за рос. зразком, а пристосовувати до специфічних нац. умов. В Україні Н.-к. був поширеним й наприкінці 1920-х рр.

До укр. націонал-комуністів історики традиційно зараховують вихідців з нац. укр. партій комуніст. ґатунку (Українська комуністична партія (боротьбистів)таУкраїнська комуністична партія; УКП) і тих представників більшовицької партії, що, зберігаючи вірність ленінізму, відстоювали укр. нац. специфіку. У рокиукраїнської революції 1917—1921для укр. націонал-комуністів характерним було висунення вимоги створення незалежної укр. рад. республіки з окремою червоною армією і під кер-вом організаційно самостійної комуніст. партії. Ці ідеї були розповсюджені не лише серед укапістів та боротьбистів, а й у частини більшовиків, найбільш відомі з яких —Г.Лапчинський,М.Скрипник,С.Мазлах,В.Шахрай. Останнім двом належить видана на поч. 1919 в Саратові праця «До хвилі: Що діється на Україні та з Україною», що теоретично оформила вищеназвану доктрину укр. Н.-к.

Тимчасове утвердження в Україні білогвардійського режиму А.Денікіна було суттєво похитнуте масовим повстанським рухом, чільне місце в якому займала армія Н.Махна, а також бойовими діями об’єднаних військових сил УНР та ЗУНР. Скориставшись слабкістю свого основного ворога, терени України захопила Червона Армія.

Після того, як у листопаді 1920 р. ціною величезних втрат радянські війська вибили Врангеля з Криму та розгромили основні сили махновських повстанських загонів, громадянська війна в Україні практично завершилася. Порозуміння більшовиків з Польщею припинило радянсько-польську війну й нейтралізувало національно-визвольні українські сили.

39. Більшовицька політика в Україні. 1919-1920 та перемога радянської влади в Україні. На початку 1920 р. радянську владу в Україні було відновлено. Щоб не повторити колишніх помилок, очолений Г.Петровським (1878–1958)Всеукрревком(Всеукраїнський революційний комітет) – надзвичайний вищий законодавчий і виконавчий орган – прийняв новий земельний закон, яким проголосив зрівняльний поділ землі, доб­ровільність у створенні комун та артілей і обмежив земельну площу радгоспів. Одначе це був тактичний маневр у засто­суванні тієї ж таки системи воєнного комунізму. Більшо­вики знову розмовляли зі своїми опонентами мовою ультиматумів або через ЧК. Не припинялися мас­штабні репресії проти представників інших партій.

Інакше більшовики змушені були поставитись до керованих О.Шумським, В.Блакитним та М.Шинкарем боротьбистів, що стояли на націонал-комуністичних позиціях і мали тісні зв’язки з селянством. Під кінець літа 1919 р. ця група спробувала очолити комуністичну революцію в Україні. Відокремившись від Української соціалістичної партії, вони перейменувалися на Українську комуністичну партію (боротьбистів) і на початку 1920 р. намагалися вступити до Комуністичного Інтернаціоналу. Хоч підпорядкований Москві Комінтерн відмовив їм, і боротьбисти змушені були саморозпуститися, більшовики, що відчували гостру потребу в україномовних активістах, близько 4 тис. боротьбистів прийняли до своїх лав, а декого з них призначили на високі, але не ключові, посади в радянському українському уряді.

Державність УСРР мала суто фор­мальний характер. Згадавши існування угоди 1919 р. про об’єднання військової, державної і госпо­дарської діяльності РСФРР та УСРР, Всеукрревком замінив декрети уряду УСРР відповідними російськими.

Знову розгорнула­ся націоналізація. З кінця весни 1920 р. проти більшовиків знову піднявся масовий повстанський рух, який набув загрозливих для ра­дянської влади масштабів. Чисельність збройних сил, ви­користаних для боротьби з повсталим селянством, не поступалася чи­малій армії.