- •4. Етноніми "Русь" і "Україна".
- •5. Роль християнства в соціально-політичній еволюції Русі.
- •6. Проблеми походження, суспільного устрою і розпаду Русі в історичній науці.
- •7. Проблема руської народності. Русь в етнополітичній історії України та інших східнослов'янських народів
- •8. Галицько-Волинське князівство – державна організація "Малої Русі".
- •9. Литовсько-Руське князівство в історії України.
- •10. Польсько-католицький фактор в українській соціально-політичній історії хvі–xvіі ст.
- •11. Козацтво й Запорізька Січ – осередки формування українського народу, його державності.
- •13. Проблема походження козацтва і Запорізької Січі в історичній науці.
- •14. Політика полонізації в xvі – першій половині xvіі ст. Братства і сеймова боротьба проти неї.
- •15. Політика п.Сагайдачного та її історичне значення
- •16. Велика Руїна і поділ України в другій половині xvіі ст.
- •17. Гетьман і.Мазепа в історії України.
- •20. Кирило-Мефодіївське товариство 1846–1847 рр. І його роль в українському національно-визвольному русі.
- •21. Малоросійська політика російського царизму та формування укр. Нації.
- •22. Поділ Польщі, специфіка розвитку укр.. В складі двох імперій
- •24. Міхновський
- •25. Національні та соціальні завдання визвольної боротьби українського народу в програмах і діяльності політичних партій 1905–1916 рр. Розкол в українському національно-визвольному русі.
- •26. Україна в період першої російської революції 1905-1907рр.
- •27. Формування партії ессерів і анархістських організацій
- •28. Створення соціал-демократичних організацій в Україні та їх роль в організації з»їздів рсдрп.
- •29. Створення руп. Кадети.
- •31. Державна дума Росії 1906–1916 рр. І українці в ній.
- •32. Лютнева загальноросійська революція 1917 р.
- •33. Жовтнева революція
- •34. Історичні обставини утворення укр і усрр, початку громадянської війни та падіння обох укр..Загальноросійських партій та Рад.
- •36. Гетьманство п.Скоропадського і проблема демократії, диктатури, анархії та монархії в політичній боротьбі.
- •37. Зунр, унр, усрр на рубежі 1918-1919: втрачені можливості громадянського миру та національного возз’єднання.
- •38. Отаманщина і єврейські погроми, махновщина, націонал-комунізм.
- •40. Історична роль Грушевського, Махна, Петлюри, Винниченка.
29. Створення руп. Кадети.
У січні 1900 р., виникла політична сила, яка планувала поєднати боротьбу за національні права з соціальною революцією. Революційну українську партіюзаснували у Харкові Д.Антонович, М.Русов, Л.Мацієвич, Б.Мартос та інші. До 1902 р. кредо партії виражала написана колишнім активним членом «Братства тарасівців» адвокатом М.Міхновським (1873–1924) брошура «Самостійна Україна»: «одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». РУП мала місцеві організації –вільні громади, проводила масштабну видавничу і культурно-просвітницьку діяльність, розраховану передусім на селян, сільськогосподарських робітників, ремісників.
Поступово у партії розгорнулася дискусія про співвідношення боротьби за національне і соціальне визволення. Значній частині рупівців не подобалися категоричність, радикалізм, ставка на силові методи вирішення національного питання. Не знаходячи підтримки у більшості членів РУП, М.Міхновський у 1902 р. засновує Українську народну партію, яка послідовно обстоювала ідею державної самостійності України.
У 1903 р. РУП перейшла на соціал-демократичні позиції, а її фактичним керівником став вчений-соціолог М.Порш. Тоді ж відкололася група на чолі з Б.Ярошевським, що проголосила себе Українською соціалістичною партією.
Інша частина, керівне ядро якої утворили письменник В.Винниченко (1880–1951), журналіст С.Петлюра (1879–1926) і М.Порш, у грудні 1904 р. трансформувалася в Українську соціал-демократичну робітничу партію. Програма УСДРП не містила положення про диктатуру пролетаріату і за змістом більше нагадувала програму німецької соціал-демократії, ніж російської. Українські соціал-демократи виступали за безкоштовну передачу удільних, кабінетських, церковних і монастирських земель у власність органів місцевого самоврядування (муніципалізацію земель). Конфіскація поміщицьких земель не передбачалася. Партія добивалася автономії України і вважала можливим об’єднання з РСДРП на федеративних засадах за умови визнання її єдиним представником українського пролетаріату.
У січні 1905 р. ще одна частина діячів партії на чолі з М.Меленевським заснувала Українську соціал-демократичну спілку, котра досить швидко приєдналася до російських меншовиків на правах автономної організації. Активні контакти спілчани підтримували з бундівцями – членами «Загального єврейського робітничого союзу в Литві, Польщі й Росії» (скорочено –Бунд, що в перекладі з єврейської означає «союз»).
Конституці́йно-Демократи́чна Па́ртія - російська ліберальна партія, з квітня 1906: — Партія народної свободи. У політичній частині програма кадетів виступала за перетворення Росії в конституційну і парламентарну монархію з кабінетом міністрів, відповідальним перед двопалатним парламентом, що вибирався на основі всезагального виборчого права. Програма партії включала вимоги свободи слова, совісті, зібрань, недоторканості особи та життя тощо У національному питанні кадети визнавали право на розвиток національної культури неросійських народів, але були проти перебудови Росії на засадах автономії чи федерації (автономні права в межах імперії визнавалися лише за Польщею і Фінляндією). На початку 1914 лідер кадетів П. Мілюков виступив на засіданнях Думи проти заборони святкування 100-річчя з дня народження Т. Шевченка. Третина програми партії була присвячена соціальній політиці. Її аграрна частина передбачала наділення землею безземельних і малоземельних селян за рахунок державних, удільних, кабінетських та монастирських земель, а також часткового відчуження приватновласницьких угідь за умови компенсації їх власникам державою за справедливою, а не ринковою вартістю. У робітничому питанні програма вимагала поширення законодавства на всі види найманої праці, поступового введення 8-годинного робочого дня, права робітників на страйки і утворення організацій, обов'язкового державного страхування тощо. Кадети виступали прихильниками мирного, конституційного розвитку Росії, відмовляючись від радикальних методів боротьби з урядом
30. Столипінська реформа (Столипінська аграрна реформа) — ряд законодавчих актів, спрямованих на перерозподіл селянської земельної площі в Російській Імперії та на підвищення продуктивності сільського господарства. Столипінська реформа безпосередньо пов'язана з революційними подіями 1905 року та невдачами царського уряду задовільно вирішити аграрне питання За цими законами скасувалися обов'язкові форми земельної общини і кожному селянинові надавалося право вийти з неї й виділити свою землю у повну власність. Він мав також право вимагати виділення землі в одному масиві — «відрубі», до якого міг приєднати свою садибну землю і перенести сюди будівлі, утворюючи т. ч. «хутір». Селяни користувалися допомогою Селянського поземельного банку, який кредитував купівлю землі і допомагав створити хутірні і відрубні (польовий наділ без садиби) господарства. Останнім актом Столипінської реформи був закон 29. 5. (11. 6.) 1911 про землеустрій, який встановлював порядок праці землевпорядних комісій . Столипінська реформа, допомагаючи заможному селянству, мала на меті — створити з нього, поряд занепалого дворянства, нову соц. підпору для режиму. Щоб зменшити аграрне перенаселення, Столипін підтримував еміграцію селян за Урал.
Реформа спричинила ще більшу соціальну диференціацію селянства: збільшення найдрібніших і великих сел. господарств і зменшення середніх, власники яких продавали землю заможнішим і самі виїздили за Урал або до міст. Невирішена аграрна проблема була однією з причин революції 1917 року.
Столипінську реформу гостро критикував Володимир Ленін, а також російські й українські соціалістичні партії, нібито обороняючи покривджений сільський пролетаріат, фактично побоюючись впливів заможнішого прошарку селянства.