6.2. Характеристика екологічних потреб людини.

Потреби є основою поведінки людей.

За своїм змістом виділяють:

1 – біологічні потреби: у теплі, повітрі, їжі, воді, сексуальному партнері та інші;

2 – психологічні потреби: потреба в лідерстві та підкоренні, стилі і темпі життя, створенні своєї групи (сім’ї);

3 – етнічні: потреба у належності до певного роду, нації;

4 – соціальні: потреба у спілкуванні, у можливості утворення соціальних груп;

5 - трудові : потреба в праці, досягненнях, успіху;

6 - пізнавальні : потреба у пізнаванні, освіті;

7 - економічні : потреба у забезпеченні їжею, одежею, житлом, засобами праці;

8 – інші: естетичні, конституційні, комунікаційні та ін.

Існує такий погляд на індивідуальні потреби, у вигляді триступеневої ієрархії:

1. існування – фактори, що задовольняють потребу існування (їжа, повітря, вода, заробітна плата, умови роботи);

2. родинність – потреби, що задовольняються значущими громадськими та між особистими відношеннями (спілкування, дружба, любов);

3. розвитку – потреби, що задовольняються особистим творчим ростом індивіда.

Розглядаючи класифікацію людських потреб, необхідно виділити екологічні потреби, які обумовлюють екологічну поведінку.

Однак їх не можна виділити у якусь окрему групу, оскільки екол. потреби характеризують не стільки особливий зміст потреб, скільки дають якісну характеристику вже існуючих різноманітних потреб.

Напр., біологічна потреба у воді , їжі , повітрі. У кожної людини потреба у їх чистоті дуже різна.

Екологічні потреби – це потреби, пов’язані з чистотою середовища мешкання, життєвого середовища в цілому. Напр., потреба у чистому повітрі, якісній їжі, у чистоті взаємовідносин між людьми, у чистоті самої природи обумовлюють відповідну поведінку у середовищі мешкання, в своєму життєвому середовищі, які включає світ природи, світ людей, світ думок та ін.

У зв’язку з цим досить актуальною стає проблема виховання екологічних потреб людини.

6.3. Поведінка людини. Рівні регуляції поведінки.

Поведінка – (це найбільш широке поняття) характеризує взаємодію живих істот з НС, яка обумовлена їх зовнішньою (руховою) та внутрішньою (психічною) активністю.

Основними складовими поведінки є реактивність і активність.

Реактивність дає можливість пристосовуватись до середовища, а активність – пристосовувати середовище до себе.

Чим більше рівень організації організму , тим більше значення набуває активність порівняно з реактивністю.

У людини вищим рівнем активності є активність особистості, що дозволяє йому вирішувати складні питання по перебудуванню як матеріального, так і духовного внутрішнього світу.

Тому, поведінка – це система складних актів, що регулюються на різних рівнях.

Виділяють такі рівні регуляції поведінки:

1)біохімічна регуляція, в якій приймає участь певний набір особливих речовин – гормонів. Під їх контролем проходять найважливіші процеси життєдіяльності, багато видів кліткового обміну.

На зовнішньому рівні взаємодія організмів регулюється набором телергонів, які на відміну від гормонів виводяться у НС, де діють на інші організми.

У людей висока роль гормонів, а роль телергонів дуже знижена, хоч деякі функції вони виконують (емоції страху пов’язані з певними хім. змінами в організмі; кожна людина має свій специфічний запах).

2) біофізична регуляція, в якій приймають участь різні фізичні поля, як зовнішні, так і ті, що виробляються самим організмом.

До них відносяться: електричні, магнітні (орієнтація птахів), електромагнітні, акустичні (в локації котів, літучих мишей), біологічні поля.

Функціонування живої клітини неможливе без електричної регуляції. Крім того, для кожного органа є свої специфічні електричні коливання (електроенцефалограми мозку на виявлення електричних змін, пухлин, запальних процесів).

3) інформаційна регуляція за допомогою мозку, який є відкритою системою, що обмінюється з НС інформацією, використовуючи хімічний, біофізичний, оптичний, акустичний та інші канали зв’язку. У людини інформаційний обмін підіймається на більш високу якісну ступінь, в основі якої лежить мова, що пов’язано з розвитком свідомості та мислення.

4) психічна регуляція є провідною у поведінці людини, завдяки якій здійснюється найбільш адекватний інформаційний обмін, яка дає можливість пристосовуватись до життєвого середовища, створювати саме це середовище.