4.1) Основні екологічні вимоги до планів економічного та соціального розвитку.

Комплексні плани економічного та соціального розвитку міст містять екологічний розділ. Його реалізація пов’язана з певними труднощами ресурсного характеру, тобто на сучасному етапі не вистачає ресурсів на усунення усіх негативно діючих і на посилення усіх позитивно діючих на людину флору і фауну факторів.

Тому необхідним є виділення за своєю пріорітетністю тих екофакторів, що обумовлюють найбільш значні та кількісно виражені зв’язки між показниками здоров’я, стану флори і фауни та тими факторами, що на них впливають.

При вирішенні питання про пріорітетність того чи іншого фактору, користуються рядом вимог.

1.Ступінь (рівень) фактичної та потенційної небезпеки для людини та його нащадків фактору, вплив якого необхідно знизити чи виключити повністю.

Якщо це стосується хімічно-шкідливих речовин, то необхідно користуватися тим, до якого класу небезпеки вони відносяться (класифікація ксенобіотиків, таблиця класифікації по ступені впливу на організм).

2.Кількість фактичних та потенційних жертв, які вже є, чи можуть з’явитися під дією досліджуваного фактору.

Передусім ліквідуються ті фактори, що впливають на більшу кількість об’єктів (напр. людей).

3.Якісний склад фактичних та потенційних жертв, тобто першочергово повинні ліквідуватися ті фактори, що негативно діють на дітей.

4.Рівень (напр., ступінь перевищення ГДК) і тривалість фактичного та можливого впливу на людей та інші біологічні об’єкти кожного з факторів, що спостерігаються.

Фактори, що в більшій ступені перевищують ГДК, повинні бути усуненими першочергово.

5.Траєкторія руху (для шкідливих речовин) тієї чи іншої речовини по трофічним ланцюгам у біосфері; хімічна стійкість у НС; властивість до кумуляції; характер і особливості біотрансформації.

Першочергово повинні ліквідуватись речовини, що здатні до “летального синтезу”.

6.”Пороговість” факторів з точки зору впливів їх на організм людини.

Безпорогові фактори (напр., деякі види проникаючої радіаціїї) повинні бути ліквідованими не тільки першочергово, але і повністю.

7.Науково-технологічні та економічні можливості усунення або зниження шкідливого впливу фактору, що розглядається.

Перелік цих умов не є повним, але можна його вважати основним при вирішенні питання по пріорітетності проведення тих чи інших екологічних та природоохоронних заходів.

В деяких ситуаціях можуть мати значення, наприклад, регіональні, кліматогеографічні або інші умови.

4.2) Соціально-економічне обгрунтування природоохоронних заходів.

Суть соціально-економічного обгрунтування необхідності охорони НС полягає у визначенні найбільш ефективної системи природоохоронних заходів, направлених на досягнення поставленої мети, виходячи з соціальних, економічних та екологічних критеріїв.

При визначенні соціально-економічної ефективності природоохоронних заходів необхідно враховувати такі положення.

1.Комплексний характер природоохоронних заходів, тобто об’єднання цілого ряду дій по покращенню стану повітряного та водного басейнів, шумового фону та ін.

2.Заходи природоохоронного характеру повинні поєднуватись з раціональним ресурсовикористанням, максимально ефективним використанням первинних і вторинних ресурсів, з науковим підходом до експлуатації природних ресурсів.

3.Профілактичний характер природоохоронних заходів.

4.Протиріччя між галузевим характером природоохоронних заходів та їх народногосподарськими результатами.

Внаслідок цього окремі підприємства, що здійснюють природоохоронну діяльність, одержують лише частковий ефект від своїх витрат, а інша доля соціально-економічного ефекту “переходить” іншим підприємствам і населенню цієї території. Наприклад, підприємство, що скидає забруднені стічні води у річку, його витрати на усунення скиду неочищених стоків автоматично приведуть до скорочення витрат інших підприємств, що використовують цю воду і розташовані нижче за течією, а також підвищать ефективність рекреаційної та рибогосподарської діяльності на цій території.

5.Природоохоронні заходи (це їх найважливіша особливість) дають відразу три типа результатів: соціальні, економічні та екологічні.

Проведення природоохоронних заходів сприяє передусім охороні здоров’я людей, зниженню захворюваності, створенню сприятливих умов соціально-демографічного відтворювання населення.

Таким чином, соц.ефект, виражений цими показниками, залежить від екологічного ефекту покращення стану НС, а значить, й ефект від природоохоронних заходів має в більшості соціальний характер.

Останнім часом усі результати природоохоронної діяльності (у т.ч. і соц.характеру) оцінюють за економічними показниками.

Не усі соціальні результати підлягають економічній інтерпритації, але все ж таки в деяких випадках саме вони є вирішаючими при визначенні пріорітетності природоохоронних заходів.

Лекція 2

5.

1. Особливості способу життя в містах. Абіологічні тенденції способу життя.

Проблематика міської екології, екології людини в містах стала предметом уваги спеціалістів самого різного профілю: архітекторів, біологів, медиків, економістів, соціологів, психологів, екологів.

Життя в містах має певний ряд переваг:

• більш комфортне житло з комплексом санітарно-гігієнічних послуг;

• більш широкі можливості освіти, одержання спеціальності та вибору роботи;

• міста є центром духовного життя, де зосереджені новітні досягнення науки і техніки, культури, тобто більші можливості культурного розвитку;

• більший доступ до медичної допомоги – від першої лікарської до спеціалізованої.

Але життя в містах має і свої негативні сторони:

• прискорений темп життя в поєднанні з характерною малорухливістю (гіподинамія);

• необхідність тривалих переміщень у міському транспорті і пов’язано з цим специфічна транспортна втома;

• відірваність від природного середовища і проведення більшості часу в середовищі, антропогенно зміненому;

• забрудненість усіх компонентів НС міста фізичними, хімічними та біологічними забруднювачами.

Усі ці фактори формують негативні, абіологічні тенденції в способі життя та здоров’ї мешканців міст, які викликають «хвороби цивілізації та урбанізації».

Під способом життя розуміють спосіб життєдіяльності , обумовлений певними умовами життя та способом мислення.

Поняття «абіологічне» використовується для характеристики такої діяльності людини і соц. процесів, які не орієнтовані на збереження параметрів нормального функціонування біологічних систем, і тому призводить до їх порушення.

Таким чином, абіологічними є такі правила, ідеали, цінності і потреби, які стимулюють діяльність, що викликає розлади і порушення біології людини або будь-яких біологічних систем і зв’язків, які мають відношення до життя людей.

Абіологічні тенденції в умовах життя городян пов’язані передусім із забрудненням прир. середовища, хімічного характеру, ксенобіотиками (тобто чужерідними для біосфери хім. речовинами), фізичним та біологічним забрудненням.

Тому забруднення та деградацію НС багато спеціалістів розглядають як один з важливіших факторів при прогнозуванні майбутнього розвитку людства.

Надходження в біосферу біол. забруднень пов’язане в першу чергу з біохімічною промисловістю, з біотехнологією. До них відносяться: антибіотики, гриби-продуценти (зелена рослинність, мікроорганізми), кормові дріжджі, комбікорма, ферментативні препарати, біостимулятори.

Фізичне забруднення НС пов’язане в основному з шумом – виробничим, транспортним, побутовим.

Абіологічні тенденції трудової діяльності людей пов’язані в першу чергу із збільшенням часу перебування у «другій природі».

Відмічено залежність між тривалістю життя людей і площею зелених насаджень в містах, що приходиться на 1 мешканця.

Механізм цього зв’язку ще повністю не вивчений ,але Н.Ф.Реймерс висловив гіпотезу про позитивний інформаційний вплив зелені на людину, тобто життя збільшується від того, що люди бачуть зелень. Тим паче, ураховуючи, що 90% усієї інформації про НС ми одержуємо від зорових відчуттів. Ось чому так важлива проблема кольорового дизайну приміщень.

Суттєвим компонентом вільного часу є відпочинок. Під «відпочинком» розуміється властиве для людини як для будь-якого біол. організму , прагнення виключення зайвої витрати енергії.

У словнику В.І. Даля про відпочинок сказано: «Отдыхать, отдохноть, покоиться после трудов, ничего не делать, уставши сидеть, лежать или стоять, собираясь с силами.»

Але в даних умовах науково-технічного прогресу, коли доля фіз.. праці значно зменшилась і змінилась на працю розумову. Таке визначення відпочинку неточне.

Ще 100 років тому 94 – 96 % усієї механічної роботи виконувалось за рахунок енергії людей, зараз же – не більше 1%.

Тому все частіше замість слова «відпочинок» вживають слово «рекреація», суть якого пов’язана не із спокоєм та бездіяльністю, а з активним відновленням та розвитком сил, що були витрачені здебільшого при нервово-психічній напрузі сучасного життя.

2. Вплив способу життя в містах на здоров’я людей.

Абіологічні тенденції в способі життя городян суттєво загострюють головну проблему здоров’я.

Проблема здоров’я в сучасних містах виявляється в протиріччі між зростаючими потребами суспільства у хорошому здоров’ї громадян, з одного боку, і несприятливими зсувами в стані здоров’я громадян – з другого боку.

Це протиріччя все більш загострюється в залежності від розвитку суспільства та НТП. Воно властиве не тільки міському способу життя, але в містах це протиріччя має найбільшу гостроту.

Основні причини, що обумовлюють зростання потреби суспільства в міцному здоров’ї:

1. зростання національного доходу за рахунок підвищення продуктивності праці, яке в першу чергу залежить від здоров’я населення;

2. насичення виробництва складним устаткуванням та цього використання потребує від обслуговуючого персоналу більш високої якості стану нервово-емоційної сфери (в той час, коли відмічаються збільшення нервово-емоційних навантажень в усіх сферах життя);

3. необхідність більш високої загальної та професійної підготовки трудових ресурсів, що забезпечуватиме ефективне використання новітньої техніки і технології;

4. необхідність освоєння природних ресурсів в зонах з екстремальними умовами життя, що небезпечно впливають на здоров’я людей.

На сучасному етапі стан здоров’я людей погіршується здебільшого внаслідок екологічних порушень, що виражається такими наслідками, як «хвороби цивілізації та урбанізації».

Сучасне суспільство вириває людину із звичайних для неї умов життя, до яких вона пристосувалася – виникає дисгармонія ритмів природного життя людини і ритмів, темпів, що створюються новим способом життя цивілізаційного суспільства.

У результаті складається основа загальних механізмів захворювань внаслідок дезадаптації. Відмічаються навіть стадії цього процесу: турботи, загальна невротизація, захворювання – деградація людства.

Протистояти дезадаптації можуть лише сильні, «полівалентні» особистості.

Тому необхідно виховувати таких сильних особистостей, хоча соціальна дезадаптація неминуча.

Патолог, теоретик Р. Дюбо (США) говорив: «Еволюція біологічних механізмів йде дуже повільно, щоб встигати за прискореними темпами прогресу і соціальних змін, що відбуваються в світі». Незважаючи на широку властивість людини пристосуватися до різних умов життя, а в тому числі і до екстремальних, ця властивість небезмежна. Настає перенапруга, зрив адаптивних механізмів «за рахунок органічних та психічних процесів, які можуть згодом призвести до дегенерації», тобто не тільки до гострих, але й «хронічних, дегенеративних захворювань», тобто до стану, що названий «хворобами цивілізації».

Хвороби цивілізації – це результат безвідповідального і неправильного використання можливостей, що надаються людині цивілізацією, а тому в тому чи іншому ступені можуть бути відторгнутими.

Дослідження багатьох спеціалістів свідчать про те, що причини виникнення та широкого розповсюдження таких захворювань як серцево-судинна патологія, злоякісні новоутворення, хвороби нервово-психічної системи, генетичні аномалії, травми та ін. пов’язані із забрудненнями НС, урбанізацією, негативними наслідками НТП.

Тобто ці захворювання перш за все входять в ряд «хвороб цивілізації».

Захворювання серцево-судинної системи в економічно розвинутих країнах призводять до 50% смертності та 30% інвалідності населення. Останнім часом прослідковується тенденція захворюваності більш молодої частини населення (30-49 років).

Ріст злоякісних новоутворень відбувається в більшості за рахунок раку легень та дихальних шляхів і найчастіше ними хворіють мешканці міст (особливо ті, що палять). Існує пряма залежність між величиною міста (кількістю мешканців) та частотою захворювань раком легень.

Ріст алергійних захворювань також спостерігається в більшому ступені у населення міст (від10% до 20% - в крупних пром. містах , тоді як в сільській місцевості – 2-4%).

Ріст травматизму є дуже негативним явищем сучасного життя, що займає 3-є місце (після хвороб серцево-судинних та злоякісних новоутворень) серед причин смертності у всього населення і 2-ге місце у населення працездатного віку (14% і більше усіх інвалідів за рахунок травм).

До «хвороб цивілізації» також відносяться патології розвитку дітей з нервово-психічною захворюваністю та розумовою відсталістю. 3 % дітей народжуються розумово неповноцінними; 10% дітей страждає різними формами інтелектуальної недостатності.

Зрозуміло, що усі перелічені зміни у стані здоров’я суттєво погіршують якісний склад населення взагалі і трудові ресурси зокрема.

Основними негативними факторами зовнішнього середовища, що впливають на здоров’я людей передусім в містах є:

1. шкідливості хім.. характеру, що утворюються і використовуються в промисловості, в с/г, в транспорті, в побуті (ксенобіотики);

2. радіація, що з’являється у результаті катастроф, дії рентгенівських променів, шуму, вібрації;

3. значна перенапруга нервової системи (посилення емоційно-стресового життя людей в умовах урбанізації; інтелектуальність, автоматизація праці, підвищення темпів життя).

Нейрогенний фактор зараз відіграє одну з найзначніших ролей у виникненні: захворювань серцево-судинної систем ,злоякісних новоутворень, виразкової хвороби шлунку, гіпертонії та ін.

4. помітні зміни в харчуванні людей (все менше продуктів природного походження; застосування методів консервації, ароматизації продуктів; додавання хім. Барвників)

5. не забезпечування необхідних санітарно-гігієнічних правил і вимог техніки на виробництві.

Найбільшу загрозу представляє забруднення біосфери хімсполуками, які синтезовані самою людиною, мають сильний токсичний, мутагенний і канцерогенний вплив на людей і абсолютно чужі живій природі речовини. Такі хімічні речовини одержали назву ксенобіотиків .

Ксенобіотики розподіляють за класами небезпеки в залежності від ступеня їх впливу на стан здоров’я людини (і тварин).

Клас 1 – дуже високотоксичні : кадмій, ртуть, свинець та їх сполуки, діоксани, полі циклічні хлоровані та ароматичні вуглеводні, токсичні радикали кисню, сірки, азоту.

Клас 2 – сполуки високої токсичності : миш’як, стронцій, цинк, фенол, хлор, фосген, сірководень, сірковуглець, ціаніди та ін.

Клас 3 – небезпечні сполуки і речовини: оцтова та деякі інші органічні кислоти, спирти: метиловий, бутиловий, пропиловий; селен, табак, етилен, пил.

Радикали (осколки молекул), що володіють неспарюючими електронами і тому проявляють дуже високу реакційну активність (в ході цінних реакцій).

Клас 4 – помірно чи малотоксичні речовини: аміак, нафталін, етиловий спирт, бензин, окис вуглецю (СО), бутан, нітрати.

Ксенобіотики 1-го класу, що надходять в НС, підвищують загальну захворюваність і смертність населення, частоту уроджених пороків та самовільних абортів.

Ксенобіотики 2-го класу збільшують частоту ускладнень вагітності та родів, відставання дітей у розвитку, алергії та хронічних хвороб.

Ксенобіотики 3-го класу сприяють формуванню різних форм екопатології, головним чином порушень адаптації. Вони є більш причинами гострої, ніж хронічної інтоксикації.

Ксенобіотики 4-го класу при хронічному впливі в малих дозах викликають функціональні порушення в організмі, хоча у великих дозах можуть бути причиною отруєнь.

6.