Постіндустріальне суспільство

Це сучасна епоха, яка характеризується переходом до постіндустріального (інформаційної) цивілізації, що обумовлює вже сьогодні панування інформаційного виробництва та областей знань, тільки на основі яких можлива гармонізація взаємовідносин людини і природи.

Введено поняття “ноосфери” (в 1928 році – Е.Леруа), як оболонки Землі з включенням до неї людського суспільства зі своєю індустрією, як матеріальною, так і духовною.

Наука виступає як єдиний інструмент світу, його законів.

Далі значними темпами відбувається втручання людського суспільства в природу і її змінення, і, як слідство, змінення умов життя людей та самої якості людей.

Таким чином, цей аспект проблеми теж дає відповідь на питання: “Чому людство стало у протиріччі з природою”.

3.

Основна задача (глобальна) сучасної екології перестроїти погляди на оточуючий нас світ, НС і на місце людини в навколишньому світі.

Для виконання своєї задачі сучасна екологія базується на знаннях різноманітних наук (фізика, хімія, біологія, географія, медицина, соціологія і ін.), які дають можливість пізнання оточуючого нас світу як єдиної цілої системи. Тобто поняття «система» лежить в основі екології.

Основні поняття екології

Екологічна система – будь-яка спілка (біоценоз) живих речовин і його середа існування, об’єднані в єдине функціональне ціле на основі взаємопов’язаності причинно- слідствінних зв’язків окремих екологічних компонентів.

Мікроекосистема – стовбур гниючого дерева

Мезоекосистема – ліс, ставок

Макроекосистема – океан, континент

Глобальна екосистема – біосфера

Біосфера – це сукупність частин земних оболонок (літосфери, гідросфери, атмосфери), яка заселена живими організмами, знаходиться під їх впливом і зайнята продуктами їх життєдіяльності.

Екосфера – сукупність всього живого на Землі з безпосереднім оточенням і ресурсами. Її протяжність в атмосфері не більше 30 км, у воді відповідає максимальній глибині збереження біологічної активності, у грунті – визначеною глибиною першого водоупорного горизонта або максимальною глибиною проникнення коріння рослин і ходів риючих тварин.

Техносфера – це сукупність знарядь, об’єктів, матеріальних процесів і продуктів виробничої діяльності людей, із яких виокремлюють:

1. знаряддя виробництва – інструменти, машини, механізми, виробничі комплекси; комунікації; транспорт; люди, обслуговуючі усе це;

2. ресурси виробництва – речовини; матеріали; енергія; інформація і ресурси людського труда;

3. продукти виробництва – речовини, матеріали і вироби, споруди, відходи. Усі вони рано чи пізно становляться відходами.

Екологічні закони розвитку системи «природа-людина»

Така система як «природа-людина» відноситься до складних систем. Вона розвивається згідно 4 основних законів, які відносяться до основ природокористування.

1. Закон взаємопов’язаності – усе взаємопов’язане (усе зв’язано з усим);

2. Закон збереження – ніщо не зникає безслідно (усе повинно кудись діватись);

3. Закон про ціну розвитку – ніщо не дається даром;

4. Закон еволюційного відбору – нехай в природі все іде своїм чередом (або природа знає краще)

Американський еколог Б.Коммонер назвав їх законами екології.

Природа заснована на фізико-хімічній єдності всього живого із постійними взаємопереходами речовини, енергії і інформації. Вони утворюють екологічні сіті взаємозв’язків.

Динамічними взаємозв’язками характеризується і така система як людське суспільство. Вони суттєво насичені за рахунок потоків інформації.

Важливо те, що природа і суспільство зв’язані багато чисельними і різними за характером і складності взаємодіями.

І. Виділяють декілька принципів, на яких заснований перший закон – закон зв’язаності.

1. Закон великих чисел: сукупна дія великого числа випадкових факторів призводить (при деяких спільних умовах) до результату, що має закономірний (системний) характер. (1.Випадкова поведінка великого числа молекул газа обумовлює визначені значення температури і тиску;2.міріади бактерій в грунті, воді створюють особлиеу, відносно стабільне мікробіологічне середовище, необхідне для нормального існування всього живог).

2. Принцип саморегуляції (принцип Ле Шательє-Брауна) – при внутрішній взаємодії, що виводить систему зі стану стійкої рівноваги, ця рівновага зміщується в напрямку, при якому ефект внутрішньої взаємодії зменшується.

На біологічному рівні він реалізується у вигляді здатності екологічних систем до саморегуляції.

3. Принцип цепних реакцій – будь-яка внутрішня взаємодія викликає розвиток цепних реакцій, що приводять до нейтралізації внутрішньої взаємодії (або формування нових взаємозв’язків – адаптація )

4. Закон оптимальності – будь-яка система функціонує з великою ефективністю в деяких характерних для неї просторово-часових межах.

5. Закон «опору середовища життя» (тиск життя), тобто розвиток обмежується ємністю середовища, міжвидовими взаємовідносинами, взаємо пристосованістю живих організмів і середовищем існування.

ІІ Закон збереження (збереження маси речовини) є одним із найважливіших вимог раціонального природокористування.

Природа в цілому за своєю сутністю є безвідходною (немає поняття сміття), тобто в цілому в біосфері завжди зберігався кількісний баланс мас і рівність швидкостей синтезу і розпаду (тобто замкненість кругообігу речовин в біосфері).

Людська діяльність призвела до серйозних змін хімічного середовища всіх компонентів біосфери.

В ході людської діяльності з’явилися стійкі людські сполуки, чужі живій природі – ксенобіотики ( ксенос –чужий).

Тобто з точки зору живої природи людство виробляє величезну кількість матеріалів і речовин, які є по суті сміттям і отрутою.

Цій забруднюючій діяльності природа протиставляє тільки функцію розбавлення – розсіювання в атмосфері, на великій площі суші, розчинення в воді.

Існуючі різні технології очистки і обезшкодження відходів передбачають накопичення осадів (у фільтрах, у сорбентах), шлаків, попелу, які повинні теж кудись діватися. Тобто тут, в господарській діяльності людей діє закон неусуненості відходів чи побічних впливів виробництва, згідно з якими виникнувші відходи чи впливи незнищимі і можуть бути лише переведені з однієї форми в іншу чи переміщені у просторі, чи розтягнуті в часі.

Виходячи із цього закону (неусуненості відходів) можна зрозуміти, що за своєю суттю виключена принципіальна можливість безвідходного виробництва і вживання для сучасного суспільства.

ІІІ. Основний екологічний контекст (закон про ціну розвитку) лежить в якісній направленості еволюції систем (від простого до складного), тобто будб-яке нове придбання в еволюції системи обов’язково супроводжується втратою якоїсь частини попереднього стану і виникнення нових, більш складних проблем.

Супутня сторона цього закону – безкоштовних ресурсів не існує (пр-во, енергія, вода, сонячне світло, кисень). Усе це сплачується повнотою і швидкістю повернення в систему, замкнутістю матеріальних круговоротів: біогенних елементів, енергоносіїв, грошей, здоров’я і т. д.

Тобто все те, що виймається із глобальної екосистеми людством повинно бути відшкодовано обов’язково. Можлива тільки відстрочка.

Сучасна криза навколишнього середовища якраз і є доказом того, що відстрочка затяглася.

ІV. Закон еволюційного відбору. Головним критерієм еволюційного відбору є постулат «природа знає краще».

Він не настільки очевидний, але дуже важливий для розуміння взаємовідносин людини і природи.

Людиною створено багато такого, чого немає в природі і є те, що безумовно перевищує можливості живих організмів, наприклад, за такими характеристиками, як міцність (штучні алмази, колесо, древнє римський бетон), мощність і концентрація енергії (атомна енергія), швидкість руху (супутники, ракети), дальність передачі сигналів. Але за винахідливістю законів природи, за ідеальністю, красою конструктивних рішень, за економічністю та ефективністю, за здоровим розумом технічні рішення набагато поступаються біологічним системам.

Це повністю визнано наукою біонікою –наукою про використання принципів дії живих систем і біологічних принципів для вирішення інженерних завдань.

Достатньо порівняти: автомобіль – кінь; підводна лодка – дельфін; сонячна батарея – зелене листя рослин; гідравлічний компресор – серце; комп’ютер – людський мозок.

Тобто біоніка лише переводить геніальні знахідки природи на мову техніки і вирішує ті ж задачі іншими (технічними) можливостями.

Для екологічної системи принцип «природа знає краще» виражається перш за все у тому, що може і що не повинно мати місце в біосфері (природний відбір), оскільки все у природі від простих молекул до людини проходить жорсткий і тривалий відбір на сумісність кожної нової органічної форми по усьому комплексу умов існування та ін. формам.

Головний критерій еволюційного відбору – можливість відповідності, вписаність у глобальну біотичну круговерть, збільшення її ефективності, наповненість усіх екологій і виключення пустот в мережі природних взаємозв’язків (тобто всі продукти розпаду повинні знову втягуватися у круговерть).

Тобто остаточно цей закон можна сформулювати так: «Природа знає краще, що робити, а люди повинні вирішити, як зробити це можливо краще».

Екологічна ніша – місце виду в природі, що включає не лише положення виду у просторі, але і його функціональну роль у суспільстві.

Тобто якщо місцезнаходження – це «адреса» організму, то екологічна ніша – це «професія» організму.

Тільки при додержанні даних природних принципів у людства є можливість у подальшому існуванні, зокрема існування міст, та створення ноосфери.

4.