7. 1 Поняття екологічної небезпеки. Критерії екологічної небезпеки.

Під небезпекою розуміють вплив об’єктів НС, в результаті яких можуть відбутися його зміни і внаслідок цього зміняться умови існування людини і суспільства в цілому.

Але зараз природні джерела небезпеки відносно малі в порівнянні з антропогенною небезпекою (тим паче люди навчились прогнозувати іпопереджувати цю небезпеку)

Тому зараз часто під екологічною безпекою мають на увазі усю сукупність як природніх,так і техногенних факторів.

Саме поняття “безпека” можна сформулювати як “стан захищеності від небезпеки”

Основні напрямки людської діяльності на шляху до екологічної безпеки:

1) Зниження впливу Е Б – самий головний шлях виходу із екологічної кризи, тобто скорочення техносфери (і за площею впливу , і за ступенем втручання)та її впливу на біосферний обмін речовин та енергії.

2) Зниження впливу Е Б - за рахунок зменшення потоку техногенного забруднення НС. Саме в цей напрямок зараз вкладається основна доля затрат в області прикладної екології , тобто більшість природоохоронних заходів засновані на технічному і технологічному рішеннях.

3) Ізоляція людини від негативних впливів НС (житло, внутрішніймікроклімат, штучний тепловий і світовий режим , кондиціонери і повітреочисники, очищення води і термообробка їжі, засоби індивідуального захисту (распіратори, спецкостюми)). Але цей напрям не перспективний, так як не ізолює усю масу людей.

4) Адаптація людини до шкідливого впливу НС, які природнім шляхом вироблене по відношенню до природніх факторів, але дуже обмежена до техногенних впливів і забреднення середовища.

В цьому випадку адаптація реалізується в основному не на фізіологічному рівні, а на психологічному (звикання і терпіння до погіршення самопочуття, погіршеному здоров’ю).

5) Зменшення чисельності людей – один із основних факторів стабілізації системи ЧЕБС (тим самим скорочуються масштаби економіки) з одночасним акцентом держав на соціально-культурний розвиток населення (поки в глобальному масштабі ми це не реалізуємо: тому що повинен спрацьовувати закон про якісну направленість революційних систем).

6) Зниження об’єму виробництва на душу населення, що також важко реалізуємо в умовах сучасної економіки.

Основні критерії екологічної безпеки для всієї екосфери та її частин слугує рівень напруженості екологічної ситуації Ке, який визначається відношенням загального техногенного навантаження Нт на визначену територію до її екологічної техноємності Те, тобто визначається її допустимою стійкістю по відношенню до пошкоджуючих техногенним впливом.

Нт

Ке=

Те

1) При Ке ≤ 0,3 – обстановка сприятлива

2) При К ≈ 1 та 1<Ке<2 – обстановка критична

3) При Ке ≥ 10 – вкрай небезпечна обстановка

Для окремих екологічних систем головним критерієм безпеки є цілісність, збереженість їх видового складу біорізновиду і структури внутрішніх взаємозв’язків.

Для людини головним критерієм безпеки є збереження здоров’я і нормальної життєдіяльності.

7.2. Екологічний ризик. Оцінка екологічного ризику.

За думкою різних спеціалістів, особливо екологів, вся наша планета стала зоною екологічного ризику з різним його рівнем на конкретних територіях (“Екологічний атлас”, стр.21)

Оцінка екологічного ризику зводиться до оцінки шкідливої дії на НС різних забруднюючих речовин і інших факторів.

Екологічний ризик не єдиний (і в багатьох випадках не головний) вид ризику для життя, здоров’я і нормального стану людей, тому його порівнюють з іншими видами соціального ризику.

Для оцінки рівней ризику, які зумовлені забрудненням НС, застосовують (в екології і екопатології) стрес-індекси.

Ці стрес-індекси враховують ризик екопатології, тобто ризику, пов’язаного з порушенням здоров’я внаслідок техногенних змін якості НС.

За нормативний рівень приймається 1% можливість екопатології: R_p ≤ 0,01

При оцінці екологічного ризику це характеризують величинами:

W – можлівість виникнення негативного фактора НС

Y – збиток від впливу небезпечного фактора на захищаємий об’єкт

Х – наслідками, викликаними цим негативним фактором

R = W*X

Визначення значення стрес-індекса відповідає конкретному виду забруднювачів.

1. Пестициди – 140

2. Важкі метали – 135

3. Відходи АЕС – 120

4. Важкі токсичні відходи вир-ва – 120

5. Взважені речовини в стоках металургійного виробництва – 90

6. Неочищені змішані стічні води – 85

7. SO₂ в повітрі – 72

8. Розливи нафти у грунті – 72

9. Хімічні добрива – 63

10. Міський шум – 15

11. СО₂ в повітрі – 12

Управління екологічним ризиком зводиться до прийняття рішень, при яких враховується завдана оцінка екологічного ризику, а також технологічної і економічної можливості попередження екологічного ризика.

Для прийняття цих рішень необхідно:

• наявність інформаційної системи (контроль за джерелами небезпечності і станом об’єктів шкідливого впливу, статистика екологічної епідеміології);

• передбачаємі напрямки проектів і технологій тим, що викликають екологічну небезпеку;

• аналітичне визначення рівнів ризику і стан прогнозів;

• створення експертних систем і нормативних документів;

• пропаганда наукових даних про рівні екологічного ризику.

Сама теорія екологічного ризику дуже важка і включає медико-біологічні, соціально-психічні, економічні, правові і технічні аспекти.

Для об’єктивного визначення припустимого ризику техногенного впливу на людське суспільство (на населення конкретної території) слід основуватись на екологічному підході, який в якості об’єкта шкідливості розглядає не саму людину, а весь комплекс оточуючого його середовища, припустимий екологічний ризик враховує всі відхилення НС від природнього (історично склавшогося) стану.

Визначена міра цих відхилень і повинна бути мірою екологічно припустимого ризику для людини, тобто для цієї цілі необхідно користуватися критеріями екологічної безпеки (Ке – критерій напруженості екологічної ситуації території)

8.