8. 2)Екологічна свідомість та екологічне мислення

Для вирішення сучасних екологічних проблем важливе значення має екологічна свідомість, яка обумовлює здатність не тільки усвідомлювати сучасний стан, але і здатність до екологічного прогнозу.

Формування екологічної свідомості залежить від екологічної інформації, яка може забезпечувати різний ступінь екологічних знань, різну їх глибину, грунтовність, залежно від індивідуальних властивостей та прфесійної належності.

На базі екологічної свідомості формується екологічне мислення і, як слідство, екологічний світогляд.

Він залежить від того, що знаходилося в основі його формування – наукові знання, вищі етичні принципи, мистецтво або релігійне спрямування.

Але в кінцевому рахунку, найважливішими є саме наявність сформованого екологічного світогляду, а не певний шлях його формування.

Тому, екологічний світогляд “в ідеалі” мусив би носити риси як об’єктивної наукової інформації, глибинних моральних принципів людини чи соціальної групи і інтуїтивно-мистецького сприйняття природи.

Екологічне мислення – це більш високий рівень мислення порівняно із технократичним мисленням Заходу та з поглядальним мисленням Сходу, тому воно повинно не тільки об’єднувати обидва вказані стиля мислення, синтезувати їх, але бути рівнем більш високого рангу, виступати повнішим, ширшим і глибшим за характером. Воно повинно забезпечувати бачення екологічного зрізу буття.

Суть етичних законів, і зокрема екол.етики, прекрасно відображено в концепції А.Швейцера “Благоговение перед жизнью”. Основні постулати цієї концепції складаються в наступному:

1.Реальний світ – це світ повний життя.

2.Людина про світ знає тільки те, що все існуюче, як і вона сама, є проявом волі до життя.

Її пасивне відношення до світу виражається в духовному зв’язку із світом, її активне відношення – усвідомлення свого життя в єдності з життям усього живого.

3.Розпочинаючи замислюватись про таємницю свого буття, людина вже не може відноситись до свого та іншого життя інакше, ніж відповідно до принципу “Благоговіння перед життям” , цей принцип формує відповідний світогляд людини.

4.Для людини життя стає священним на будь-якій межі цінностей, тобто її поведінка максимально направлена на збереження життя і його руйнування лише в силу особливої необхідності (виживання).

9.

9.1. Поняття «Сталого розвитку».

Англійський термін «sustainable» (підтримуючий, сталий, безперервний) у словосполученні «sustainable development», що переводиться як «сталий розвиток», уперше з’явився у доповіді «всесвітня стратегія охорони природи» (1980 р.), представленої міжнародним союзом охорони природи та природних ресурсів.

В цієї доповіді розвиток визначається як «модифікація біосфери та використання людських, фінансових, відновлюваних і не відновлюваних природних ресурсів для задовільнення потреб людей та покращення «якості життя»; для того, щоб розвиток був сталим, слід враховувати не тільки його економічні аспекти, але і соціальні, екологічні фактори, враховуючи короткочасну та довгочасну перспективу ».

Тобто, сталий розвиток – це такий розвиток, який задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.

Він включає два ключових поняття :

1. Поняття потреб, серед яких приоритетними повинні бути потреби існування найбіднішої частини населення;

2. Поняття обмежень, обумовлених станом технологій та організацією суспільства, що накладаються на здатність НС задовольняти теперішні і майбутні потреби.

С розвитком пов’язане прогресивне перетворення як економіки, так і суспільства.

Розвиток, сталий за матеріальними параметрами, теоретично може мати місце навіть у жорстких соціальних та політичних рамках. Але фактично ця сталість розвитку може бути забезпечена лише при умові забезпечення соцсправедливості у відношенні до різних поколінь і справедливості по відношенню до різних поколінь і справедливості до різних частин населення в межах кожного покоління.

Вже спочатку 90-х років поняття сталого розвитку було дуже розповсюджене, але до цього часу погляди на його суть дуже різні.

Але ж, перш за все, необхідно відмітити, що говорячи про сталий розвиток, необхідно приймати до уваги увесь спектр проблем, що турбує цивілізацію, а особливо соціоекологічного характеру, так як на сучасному стані розвитку досить гостро стоять питання біосфери.

Розглянемо три моменти, що об’єднують усі погляди, які існують на поняття «сталий розвиток».

По-перше – усвідомлення необхідності збереження середовища мешкання, що історично склалося, природно-ресурсного потенціалу біосфери як безумовного фактору виживання цивілізації взагалі і людини окремо.

Ми наблизилися до того моменту, коли з одного боку стає реальним вичерпання природних ресурсів, а з іншого – відходи виробничо-господарської та соціокультурної діяльності людини набувають такі масштаби, що вони не піддаються утилізації в природних екосистемах. Тому теперішні форми розвитку цивілізації можна охарактеризувати як неусталені.

По-друге – під «розвитком» розуміється не стільки кількісне збільшення товарів, послуг і т.н. (що і приводить до деградації компонентів біосфери), скільки якісне різноманіття буття.

Якщо розвиток в своєму кількісному аспекті має реальні фізичні границі, то розвиток в якісному плані – безмежний, тому що орієнтований не розвиток якісних показників життя.

По- третє – говорячи про «справедливий» розподіл світового природно-ресурсного потенціалу, перш за все, з одного боку, необхідне задовільнення основних потреб населення країн, що розвиваються, а з другого боку, необхідне раціональне споживання цього потенціалу населенням розвинутих країн.

В сучасному світі поняття «сталого розвитку» трактується в двох значення.

У вузькому значенні увага акцентується здебільшого на його екологічній складовій, що пов’язане з оптимізацією діяльності людей по відношенню до біосфери. Це значить :

1. Темпи споживання природно-ресурсного потенціалу не повинні перебільшувати природних умов регенерації екосистеми;

2. Об’єми відходів виробничо-господарської та соціокультурної діяльності не повинні перебільшувати асиміляційні властивості біосфери;

3. Максимальне заміщення у споживанні не відновлюваних ресурсів відновлюваними;

4. У процесі прийняття виробничо-господарських рішень, крім економічного ефекту, необхідно враховувати і соціально-екологічні наслідки;

5. В процесі господарської діяльності необхідно виходити з інтересів як сучасних так і майбутніх поколінь.

У широкому значенні «сталий розвиток» трактується як процес, що обумовлює нову форму функціонування цивілізації, тобто мається на увазі оптимальне управління не тільки природно-ресурсним потенціалом, але й усією сукупністю природно-соціокультурного багатства, яке має цивілізація на сучасному етапі розвитку з урахуванням перспективи розвитку.

Видно, що вузька і широка трактовки поняття «сталого розвитку» нерозривно взаємопов’язані. І навіть, якщо розглядати «сталий розвиток» переважно в екологічному контексті, то і в цьому випадку необхідний комплексний, багатофакторний підхід.