- •Перевидання конспекту лекцій присвячується
- •Андрій Петрович осітнянко
- •Основні праці професора Андрія Петровича осітнянка.
- •Розділ 1. Методи аналізу й прогнозування економічного розвитку міста
- •1.1. Концепції аналізу економіки міста й регіону
- •1.2. Теорія економічних циклів.
- •1.3. Контрольні питання
- •Розділ 2. Теорія економічної бази
- •2.1 Концепції Економічної бази
- •2.1.1 Історія
- •2.1.2 Сучасні походження
- •2.2 Структура макроекономічних моделей
- •2.3. Експортно – базова модель
- •2.4 Типова модель економічної бази
- •2.5 Методи для обчислення значень множника
- •2.5.1 Порівняння відносин планувальника й моделі економіста
- •2.5.2 Метод звіту
- •2.5.3 Спеціальний підхід припущення
- •2.5.4 Коефіцієнти місцевості
- •2.5.5 Мінімальні потреби
- •2.5.6 “Диференціальні” множники: багаторазовий аналіз регресу
- •2.6. Модель зрушень і часток
- •2.7. Критичний аналіз: переваги, незручності, похвала, критика
- •2.8. Контрольні питання
- •Дані й обчислення
- •Розділ 3. Таблиці витрати — випуск і регіональні рахунки доходу
- •3.1. Вступ
- •3.2 Міська таблиця трансакцій
- •3.3 Доходи і рахунки виробництва
- •3.4 Резюме
- •3.5 Контрольні питання
- •3.6. Виміри регіонального добробуту
- •3.6.1 Проблема з оцінками впр
- •3.7.2 Використання персональних оцінок доходу
- •Розділ 4. Логіка моделей “витрати — випуск”
- •4.1 Вступ
- •4.2 Пояснення моделі: аналіз через опис
- •4.3 Підготовка таблиці трансакцій: економіка закрита щодо домашніх господарств
- •4.4 Економічна модель
- •4.4.1 Тотожності: таблиця трансакцій
- •4.4.2 Технічні умови: таблиця безпосередніх потреб
- •4.4.3 Умова рівноваги: пропозиція дорівнює попиту
- •4.4.4 Рішення системи: таблиця повних потреб
- •4.5. Економічні зміни в моделях “витрати-випуск”
- •4.5.1. Причини і наслідки змін
- •4.5.2. Структурні зміни
- •4.5.3. Зміни в кінцевому попиті
- •4.6. Контрольні питання
- •Розділ 5. Регіональні множники “витрати-випуск”
- •5.1 Вступ
- •5.2. Концепція множника
- •5.2.1. Інтуїтивне пояснення
- •5.2.2. Ітеративний підхід
- •5.3. Перетворення Множника
- •5.3.1. Множники Випусків
- •5.3.2. Множники Зайнятості
- •5.3.3. Множники Доходів
- •5.3.4. Множники урядових доходів
- •5.4. Контрольні Питання
- •Маніпуляції з моделлю “витрати-випуск”. Розробка й рішення
- •Літературадо конспекту лекцій.
- •1.1. Концепції аналізу економіки міста й регіону 13
- •Навчально-методичне видання
- •03151, М.Київ-151, вул. Волинська, 60
2.5.4 Коефіцієнти місцевості
Коефіцієнт місцевості ймовірно відповідальний за тривалу й триваючу популярність і використання множників економічних баз. Ці коефіцієнти забезпечують привабливість методу для оцінки експортної зайнятості (чи доходу).
Коефіцієнт місцевості визначається як відношення:
LQi = (ei/e) / (Ei/E),
де ei— зайнятість міста в промисловості,i,e— повна зайнятість в місті,Ei— зайнятість в еталонній економіці в промисловостіi, іEє повною зайнятістю в еталонній економіці. Звичайно, за “еталонну” економіку приймають національну економіку, як найбільш доступне наближення до рівня забезпечення всім необхідним в економіці.
Припускають, що еталонна економіка є забезпеченою всім необхідним, тому коефіцієнт місцевості більше 1 свідчить, що економіка міста має більше чим достатню зайнятість у промисловості i, щоб постачити місто своїми продуктами. І коефіцієнт, що менше 1 припускає, що місто є дефіцитним у промисловостіi і повинне імпортувати її продукт, якщо місто має нормальні моделі споживання.
Надлишкова чи експортна зайнятість у промисловості iможе бути обчислена формулою:
EXi = (1 — 1/LQi) *ei, LQi > 1,
що легко показує, яке розходження повинне бути між фактичною промисловою зайнятістю в місті і “необхідною” зайнятістю в місті.
Фактично, базова зайнятість може бути обчислена незалежно від коефіцієнтів місцевості через цю формулу:
EXi = ei — (Ei/E) *e.
Зручно зберегти початкову формулу, як нагадування логіки, і обчислювати коефіцієнти місцевості, як нагадування про сили галузей промисловості, що експортують.
Тепер легко оцінити експортну зайнятість для кожної промисловості в місті і підсумовувати ці оцінки, щоб видати значення зайнятості в експортному секторі для міста в деякому специфічному році. З цим числом і повною зайнятістю, середній множник для міста може бути обчислений. З набором цих значень за більш ніж 10-20 років, граничний множник може бути оцінений простим регресом.
У той час, як, звичайно, використовують зайнятість як первинну підставу для цих обчислень, інші міри типу заробітної плати й інвестицій – також підходять.
Коефіцієнти місцевості були у використанні регіональними аналітиками протягом більш ніж 40 років, і були докладно прокоментовані. Ми повинні дивитися на припущення, що були притягнуті для їхнього використання, а також на переваги й незручності.
Література висуває принаймні три визначених припущення: (1), що місцеві й еталонні моделі споживання — ті ж самі, (2), що трудова продуктивність є постійною серед усіх регіонів, (3), що усі місцеві попити виконані місцевим виробництвом усякий раз, коли це можливо. Перше припущення не серйозне: мало того, що ми не можемо знаходити розходження в моделях споживання без екстраординарних витрат, але ми можемо підозрювати, що розходження в моделях виробництва більш важливі. Закупівлі напівфабрикатів виробниками відрізняються для регіонів у залежності від промислового об'єднання. (Ми можемо пояснювати промислове об'єднання в моделях “витрати-випуск”, так, що це розходження буде розкрите пізніше.).
Припущення “постійна трудова продуктивність” важко уникнути. Його вплив може бути злегка поліпшений через використання даних доходу, що можуть бути прийняті, щоб відбити регіональні різновиди продуктивності через розходження в ставках заробітної плати. (Це припущення могло у свою чергу бути атаковано, якщо заробітна плата змінюється більше за рахунок вартості життя в місті аніж продуктивністю.)
Припущення, що місцеві потреби виконані спочатку місцевим виробництвом, більш незначне з трьох. Це, очевидно, не істина, оскільки будь-яке відвідування супермаркету або універмагу може засвідчити. Але, звичайно, кращої альтернативи важко дістати.
На додаток до незручностей, що накопичуються з цих припущень, інша головна помилка — те, що метод залежить від ступеня агрегованості даних, роблячи порівняння серед різних занять невеликого значення. Щоб ілюструвати проблему, розгляньте продовольство і споріднену промисловість харчування в Київському регіоні. Коефіцієнт місцевості, обчислений для цієї широкої промисловості, був би менше ніж 1, і якби базова зайнятість була обчислена на основі цього сортування, жоден зайнятий у харчовій промисловості не відносився до базового сектора. Але якби сортування було більш деталізоване, промисловість неалкогольних напоїв показала б велику кількість службовців базового сектора, тому що завод Кока-коли знаходиться в Броварах.
Переваги використання коефіцієнтів місцевості полягають у тому, що метод є недорогим, і здійснення обчислень зайнятості базового сектора може давати аналітику можливість одержати цікаву інформацію.