Завдання до самостійної роботи

1. Вивчення теоретичного матеріалу теми.

2. Вивчення та конспектування теоретичного матеріалу з питання «Консультативна ПР-фірма».

3. Вивчення основних термінів та складання термінологічного словнику за темою.

4. Відповіді на контрольні запитання.

Питання для самоконтролю

1. Як виглядає організаційна структура підрозділу паблік рилейшнз?

2. Перелічіть обов’язки підрозділу паблік рилейшнз.

3. Чи має сенс створювати ПР-відділ всередині оранізації.

4. Перелічіть негативні наслідки при створенні ПР-відділу.

5. Накресліть організаційну схему ПР-підрозділу.

6. Чи звертаються за допомогою до консультативних ПР-фірм вітчизняні підприємства?

7. Які існують підстави для звернення до спеціалізованих ПР-фірм?

Бібліографічний список: [1-6].

Тема 4. Громадськість у сфері паблік рилейшнз

Мета: поглибити, систематизувати та узагальнити знання студентів про громадськість у сфері паблік рилейшнз.

План

1. Поняття громадськості.

2. Типологія груп громадськості.

3. Визначення цільових груп громадськості.

4. Сутність громадської думки.

5. Установка і громадська думка.

6. Дослідження громадської думки.

Установка і громадська думка. Щоб глибше зрозуміти процес впливу на громадську думку, піарменів особливо цікавлять психологічні механізми її формування.

Думка є виразом установки (attitude) щодо певної проблеми. Існує загальне припущення, що установка – це стійка схильність людини сприймати певним чином об’єкт, проблему тощо. Водночас останні дослідження фахівців дозволили дійти висновку, що установки здебільшого являють собою оцінки, які дають люди конкретним проблемам або питанням, виходячи із своїх орієнтацій.

Індивідуальні орієнтації містять у собі сприйняття індивідом проблем або об’єктів за певних обставин і сприйняття значення думки інших людей про ті ж самі проблеми або об’єкти. Коли орієнтація двох або більше індивідів спрямовані як на одні й ті ж проблеми або об’єкти, так і один на одного, ці індивіди перебувають у стані «коорієнтації».

Коорієнтація передбачає внутрішньоособові та міжособові елементи комунікативних дій. Внутрішньоособовий збіг (конгруенція) свідчить про міру, до якої точка зору однієї особи відповідає її оцінці щодо точки зору іншої особи з одного і того ж питання. Дану ситуацію інколи називають «усвідомленою узгодженістю». На її підставі особа виробляє загальну лінію стосунків з іншою особою та спонтанно реагує на неї під час взаємодії.

Ступінь точності, з яким ви оцінюєте думки іншої особи, відповідно зумовлює ваші дії. Точність – це міра, до якої ваша оцінка збігається з думками іншої особи. Оскільки це вимагає порівняння спостережень різних людей, то можна стверджувати, що точність є міжособовим явищем.

Інші явища міжособового характеру – це згода і розуміння.

Згода – це сукупність, до якого двоє або більше осіб поділяють одну й ту ж оцінку щодо спільної проблеми.

Розуміння – ступінь збігу визначень, тлумачень двох або більше осіб.

Індивідуальні орієнтації, що складають основу установки, обумовлюються, формуються в кожної особи, виходячи з ряду ознак та обставин її життя:

• особистісні;

• культурні;

• освітні;

• сімейні;

• релігійні;

• соціально-класові;

• національні, расові.

Урахування цих характерних ознак та обставин допомагає ефективніше впливати на формування установок.

Установки можна поділити на три категорії: позитивні, негативні, нейтральні (відсутність установки). Людина може щось обстоювати, виступати проти або бути байдужою. Дослідження показують, що у своєму ставленні до певної проблеми більшість людей, як правило, залишаються нейтральними. Переважну більшість людей, що залишається пасивною, нейтральною, індиферентною, політики називають «мовчазною більшістю». Саме ця частина людей у багатьох випадках, особливо під час виборчих кампаній, тримає ключ до успіху кандидатів, оскільки є тією групою виборців, на яку найшвидше можна впливати за допомогою умілого, переконливого звернення.

Кожен політик, який намагається змінити установки людей, повинен дотримуватись таких важливих правил:

1. Не використовувати графічних символів доти, доки немає впевненості, що вони не спровокують непередбачених дій.

2. Не кликати людей до себе, а самому йти до них.

3. Не думати, що для змін поведінки необхідно змінити установку.

4. Використовувати моральні докази як допоміжний засіб, а не як головний аргумент.

5. Користуватися головним руслом.

6. Не ображати людей, яких ви прагнете змінити.