1 Етап

Вступ. Формулювання проблеми.

Постановка завдань.

Висловлення суджень, ідей.

Реєстрація ідей.

2 Етап

Обгрунтування своєї ідеї тими, хто висловив пропозиції щодо вирішення проблеми.

Загальна дискусія навколо представлених ідей.

Вибір найкращої ідеї.

Обгрунтування остаточного вибору.

Підбиття підсумків заняття, підкреслення моментів, що мають важливе дидактичне значення.

2.4. Метод випадків (incident method)

Метод випадків, поряд з методами ситуацій, інсценізацій, ділових ігор та дискусій, також належить до групи активізаційних. У цій групі він є найпростішим і найбільше відповідає умовам і традиціям навчання у вищих навчальних закладах. Метод випадків є однією з умов використання теоретичних знань і практиці навчання. Крім формування вмінь вирішення проблем та прийняття складних і не стандартних рішень, учасники заняття, яке проводиться за цим методом, здобувають також уміння узагальнення та аналізу інформації, що є важливим для вирішення конкретних практичних завдань. Слід зазначити, що метод випадків впливає на розвиток:

аналітичного і синтетичного мислення;

економічного мислення;

готовності та вміння приймати рішення;

вміння вирішувати складні і нетипові питання;

вміння застосовувати здобуті знання на практиці.

Суть методу випадків зводиться до аналізу з наступним обговоренням представленого викладачем у письмовій формі, на аудіо-або відео стрічці, опису випадку, що належить до виробничої діяльності чи міжособистісних стосунків в навчальному процесі. При використанні цього методу не подається новий навчальний матеріал, а студентам тільки представляється опис випадку з практичної діяльності таким чином, щоб здобуті раніше знання і досвід вони вчилися творчо використовувати в нових умовах для прийняття найбільш правильного рішення. Структура занять, проведених методом випадків, може бути наступною[4].

Вступ включає в себе все, що пов’язане з підготовкою опису, визначенням завдань для студентів під час заняття. Практика показує, що найважливішим фактором проведення заняття є правильний вибір опису випадку. Джерелами інформації при цьому можуть бути:

• Аналіз особисто проведених занять.

• Цитати з літератури, що стосується предмета вивчення.

• Звіти та анонси з практики.

• Аудіо- і відео матеріали.

• Приклади описів випадків із спеціалізованих навчальних курсів.

Обсяг опису випадку в письмовій формі не повинен перевищувати однієї сторінки машинописного тексту (формат А4), а запис на аудіо- або відеосторічці – 3 – 5 хв. Кожний такий опис повинен обмежуватися невеликою кількістю питань, що стосуються однієї теми, навколо якої має розгорнутися загальна дискусія. Підготовлений опис отримує кожний учасник заняття. Обираючи випадок для аналізу, потрібно детально ознайомитися з усіма можливими умовами, пов’язаними з вибором інформації, яка буде подана студентам. Незалежно від підготовленого опису викладач може, в разі потреби, додатково використовувати в ході заняття інші джерела інформації.

З’ясування суті методу випадків передбачає ознайомлення з умовами проведення занять цим методом.

Крок 1. На цьому етапі заняття студенти отримують тексти з описом випадку та ознайомлюються з наданою інформацією. Через 5-8 хв. один з учасників заняття читає текст уголос. У випадку представлення опису на магнітофонній стрічці організатор заняття повинен забезпечити наявність надрукованого тексту для кожного слухача.

Після вступного аналізу описаного випадку проводиться етап питань-відповідей для уточнення й отримання додаткової інформації про події, пов’язані з цим випадком, про його контекст та умови перебігу. Організатор заняття повинен звернути увагу на те, щоб запитання були конкретні і лаконічні. Те саме стосується і відповідей на них.

Крок 2. Інформація, здобута студентами в ході вступного аналізу випадку або шляхом постановки запитань, потребує систематизації для того, щоб врахувати всі фактори, які визначають проблему, та виявити серед них найвагоміші. Наступний аналіз випадку має сприяти розкриттю причин і умов, які викликали випадок, що обговорюється. На підставі такого аналізу можна здійснити розподіл інформації на важливу та другорядну, а також визначити, які з факторів належать до основних, вирішальних для вирішення проблеми. У ході цього кроку слухачі вчаться також максимально активізувати свої зусилля, бо кожному з них потрібно здійснити якісний аналіз і синтез змісту умов, поданих в описі випадку. В окремих ситуаціях викладач може надати допомогу, записавши проаналізовані фактори на дошці (запис виконує сам викладач або один із слухачів) і здійснивши шляхом голосування відбір найважливіших з них.

Крок 3 є, напевно, найважливішим при застосуванні методу випадків. Вирішення проблеми, що є предметом заняття, повинно враховувати кілька застережень. Випадок, який має тільки одне вирішення, не має великого дидактичного значення, оскільки не передбачає можливості прийняття альтернативного рішення. Суть цього кроку полягає в оголошенні студентам пропозицій, пов’язаних з вирішенням проблеми та її обгрунтуванням. На підставі всієї зібраної інформації слухачі спільно (в ході загального обговорення) аналізують вирішення та вибирають найкраще з них, представляючи аргументи, на основі яких прийняте рішення. На цьому етапі може виникнути конфронтація різних точок зору і досвіду, що є важливим для розвитку проблемного мислення, зіставлення різних поглядів. Нерідко дискусія буває настільки цікава і активна, що продовжується і за межами навчальної аудиторії. Якщо кількість учасників заняття становить більше як 20-25 чол., то можна застосувати дискусію в групах, об’єднавши тих слухачів, чиї пропозиції вирішення проблеми є схожими або однаковими. При виборі остаточної пропозиції вирішення проблеми слід враховувати кілька критеріїв:

• корисність прийнятого рішення;

• негативні умови його реалізації;

• довготривалі наслідки впровадження цього рішення (як позитивні, так і негативні).

Це можна зробити у формі зіставлення або ранжування, що спонукатиме студентів до інтенсивних пошуків аргументів для обгрунтування прийнятого рішення. Найкращу пропозицію можна визначити шляхом голосування або за розсудом організатора заняття.

Крок 4. На закінчення заняття викладач нагадує учасникам про мету спільної роботи, підбиває підсумки, оцінює правильність постановки питань, відзначає активність учасників та їх внесок у вирішення проблеми, аналізує ті фрагменти заняття, які мали найбільше дидактичне значення.