Розділ I Класифікація методів активного навчання

Термін «активне навчання» за останні роки міцно узвичаївся, хоча і застосовується для позначення самих різноманітних понять. Тому перша задача даного розділу - пояснення того, що варто розуміти під методами активного навчання, які з цих методів доцільно використовувати в підготовці спеціалістів. Лише після цього може бути виділений метод активного навчання – імітаційний, охарактеризовані його класи, порядок розробки і склад методичних матеріалів, що його описують, впровадження ігрових методів у навчальний процес вузу.

Під методами активного навчання розуміється сукупність засобів організації і управління навчально-пізнавальною діяльністю, що володіють у порівнянні з традиційними методами такими основними особливостями [6]: примусова активізація мислення і поведінки студентів, тобто їхня змушена активність. Суть цієї особливості в тому, що кожний студент безперервно спонукається до активної діяльності, не може не бути активним, незалежно від того, бажає він цього або ні;

• достатньо тривалий час залучення усіх студентів в активне навчання (практично протягом усього заняття) . Таким чином, активність студента носить не короткочасний, не епізодичний характер.

• самостійне вироблення рішень студентами в умовах підвищеного ступеня мотивації й емоційності;

• постійна взаємодія викладача або навчальної машини і студентів за допомогою прямих і зворотних зв'язків.

Всі методи активного навчання діляться на неімітаційні, реалізовані на традиційних видах занять, і імітаційні, ігрові, застосування яких, як правило, пов'язано з використанням у навчальному процесі нових форм занять.

1.1. Неімітаційні методи активного навчання

Основна відзнака цих методів від інших методів активного навчання - відсутність поданої в тієї або іншій формі імітаційної моделі досліджуваного об'єкта, процесу або діяльності. При цьому активізація навчання, ознаки якої були відзначені вище, досягається лише в результаті використання постійно діючих прямих і зворотних зв'язків між навчальною системою (викладач, навчальна машина) і студентами.

Охарактеризуємо застосовані на традиційних видах занять неімітаційні методи активного навчання.

На лекції активне навчання досягається в тому випадку, якщо на усьому її протязі яким-небудь засобом забезпечується самостійна інтенсивна робота кожного студента. Один з ефективних засобів - контрольна перевірка знань усіх студентів наприкінці лекції. Студенти, що прослухали лекцію, одержують по 2-3 заздалегідь заготовлених контрольних запитання і протягом останніх 4-5 хвилин лекції пишуть відповіді на них. Контрольні запитання звичайно будуються так, що на них не можна знайти прямої відповіді в конспекті. Щоб відповісти, кожний студент повинний по-справжньому, активно працювати на лекції, вдумуватися в матеріал, що викладається, не відволікатися, намагатися не пропустити жодної думки, тому що, по-перше, можна загубити зв'язок між окремими частинами, по-друге, заздалегідь не відомо, по яких розділам будуть запитання. Тому, хто не дав задовільної відповіді, пропонується заново самостійно проробити матеріал лекції, після чого він одержує нові запитання.

Слід зазначити, що аналіз відповідей, що надійшли, дозволяє викладачу відчути, чи дохідливо він виклав матеріал, чи не варто знову повернутися до нього на початку чергової лекції, підійти до питання з іншого боку. Перевірка відповідей, що надійшли і їхній огляд на початку чергової лекції вимагають значних додаткових витрат часу викладача. Ці витрати безсумнівно окупаються, тому що досягаються гарні результати - майже стовідсоткове відвідування і значне підвищення рівня знань.

Охарактеризований засіб перевірки знань наприкінці кожного заняття, що змушує студентів активно працювати на усьому його протязі, не являється єдино можливим. У ряді випадків доцільно перенести перевірку на початок такої лекції, що стимулює активну самостійну роботу студентів поза аудиторією.

По ходу або наприкінці проблемної лекції можуть застосовуватися й інші засоби, що спонукають студентів до активної пізнавальної роботи протягом усього заняття, наприклад обговорення висунутих під час лекції проблем, суперечливих положень, варіантів рішень і т.д.

На практичних заняттях активність досягається, можливо, більшою індивідуалізацією навчання, самостійним виконанням завдань під постійним контролем з боку викладача, що відразу ж на основі інформації зворотного зв'язку спрямовує студента на вирішення нових завдань або поповнення відсутніх знань.

Семінар відноситься до активного навчання, якщо гарантується залучення усіх студентів у якості доповідачів або виступаючих.

Активне навчання здійснюється при виконанні курсових і дипломних робіт, а також забезпечується надійним контролем самостійності вироблення рішень. Такий контроль гарантує, що в роботі використані лише матеріали і розрахунки, що виконані особисто студентом, а не запозичені з архіву організацій. Важливу роль в активізації навчання грає перехід до розробки реальних і комплексних дипломних робіт.

Достатньо активна тривала діяльність студента досягається й у період його виробничої практики, якщо він призначається на конкретну посаду. Практикант змушений регулярно і самостійно (хоча і під контролем) приймати управлінські і виробничі рішення, взаємодіяти з різними посадовими особами, тобто активно навчатися.

Важливі форми активного навчання - олімпіади і науково-практичні конференції, у процесі підготовки до яких студенти здійснюють активний самостійний пошук фактів, що мають відношення до тематики, аналізують їх, формулюють визначені висновки.

До активного навчання відноситься і науково-дослідна робота студентів (НДРС), зрозуміло, за умови, що достатньо забезпечується і контролюється самостійна творча діяльність студентів, що беруть у ній участь.

Висока активність навчання досягається шляхом використання навчальних програм і машин. У цьому випадку не тільки функціонує надійний зворотній зв'язок, але і забезпечується індивідуалізація навчання, тобто просування кожного студента по тому або іншому досліджуваному курсі в посильному для нього темпі. У якості навчальної системи тут може виступати не тільки викладач або навчальна машина, але й програмований підручник (при освоєнні курсу в режимі самонавчання).

Таким чином, практично на усіх традиційно використовуваних у вузах видах занять можна застосувати методи активного навчання.

У різних випадках вони можуть приймати різноманітну форму, але всі вони незмінно спонукають студентів до тривалої активної діяльності і забезпечують надійний зворотний зв'язок між навчальною системою і студентом.