Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
МВВШ_Заочний / Методичні рекомендації / Активн_ методи навчання.doc
Скачиваний:
27
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
516.61 Кб
Скачать

2.2.1. Процес написання ситуаційної вправи

Крок 1.

Пошук ситуації, яка може бути покладена в основу ситуаційної вправи

Джерела первинної інформації про ситуації

Зовнішні

Внутрішні

  • бізнесмени, які звертаються до інституту;

  • конференції;

  • колишні студенти;

  • публікації у професійних виданнях;

  • друзі;

  • колеги;

  • публікації в газетах

  • студенти

Крок 2

Вибір типу ситуаційної вправи

Типологія ситуаційних вправ:

  1. Ситуаційна вправа, що вимагає прийняття управлінського рішення

  2. Ситуаційна вправа, що вимагає розробки стратегії

  3. Описова ситуаційна вправа

  4. Ситуаційна вправа, що вимагає визначення проблеми

  5. Ситуаційна вправа, що вимагає застосування теоретичних понять.

Крок 3

Процес написання

  1. Організація зібраного матеріалу і послідовний його виклад, що відбиває реальний перебіг ситуації.

  2. Ключові елементи:

  • особа, що приймає рішення (важливі для розуміння мотивації прийняття рішення), бібліографічні чи професійні факти, цінності, мотивації;

  • цілі того, хто приймає рішення;

  • факти, що впливають на прийняття рішення;

  • особи чи організації, що впливають на процес прийняття рішення;

  • допоміжна інформація, що необхідна для прийняття рішення.

  1. Структура ситуаційної вправи

  • Вступ;

  • Докладний виклад передісторії;

  • Розвиток подій;

  • Опис прийняття рішення;

  • Супровідні методичні рекомендації [11].

2.2.2. Методичні рекомендації до складання ситуаційних вправ

Стандартизація структури або форми супровідних методичних порад щодо використання ситуаційної вправи полегшує їхню підготовку та використання. Можна назвати п’ять головних компонентів, які насамперед визначають користь супровідних методичних рекомендацій: синопсис, поради щодо того, де в курсі використовувати вправу, навчальні завдання, аналіз основних елементів і навчальний процес. По суті супровідні методичні рекомендації пояснюють[12]:

про що йдеться в ситуаційній вправі;

де саме її використовувати в навчальному процесі;

чому ми її вивчаємо;

чого ми збираємося навчити;

як ми будемо навчати.

Синопсис

Це резюме напівсторінки ситуаційної вправи та її головних тем. Його призначення – надавати викладачеві змогу побіжно ознайомитися зі змістом ситуаційної вправи. Хоча спершу варто прочитати ситуаційну вправу, а вже потім знайомитися із методичними порадами щодо її використання. Резюме також може бути корисним для тих викладачів, які добирають ситуаційні вправи для свого курсу і яким зручніше спочатку впевнитися в тому, що ця вправа їх влаштовує.

Розташування

Супровідні навчальні тексти звичайно пишуться, щоб скеровувати навчання в конкретному навчальному закладі, в конкретному курсі, з визначеним типом студента. Педагогічне розташування суттєво впливає на зміст методичних порад. Чіткість орієнтації дозволить викладачеві зробити необхідні поправки до навчальних цілей, які відповідали б його умовам та потребам.

Завдання

Навчальні завдання ситуаційної вправи – це наріжний камінь методичних порад.

Усе інше має базуватися на цих завданнях. Часто буває, що завдання формулюються розпливчато або залишаються в підтексті. Це не дозволяє визначити напрямок, якого викладачеві слід дотримуватися у навчанні. Викладачі повинні точно знати, чому навчати слухачів і чому ті мають навчитися завдяки цій ситуаційній вправі.

Це можна досягти, визначивши, які знання необхідно дати студентам. Доцільно їх поділити на три категорії: розвиток професійного уміння та навичок, збільшення обсягу та підвищення якості засвоєних знань, формування поглядів. Існує чимало суттєво важливих аспектів менеджерського вміння, що можна вдосконалити за методикою ситуаційних вправ, таких, як визначення проблем або сприятливих можливостей, формулювання та реалізація стратегії, функціонально-специфічні аналітичні прийоми та більш загальні аналітичні спроможності.

Нечіткість цілей і завдань часто зумовлюється невмінням відрізнити проблеми ситуаційної вправи від навчальних завдань. Проблеми – це теми, навколо яких розгортається дискусія. А освітні завдання визначають тип і природу знань, які мають бути одержані з цього обговорення.

Аналіз основних елементів

Методичні рекомендації мають містити аналіз головних проблем ситуаційної вправи, які прив’язані до навчальних завдань.

Аналіз основних елементів має бути детальний, чіткий і відповідати меті, яка ставиться. Дуже важливо поставити себе на місце студента і визначити, де можуть виникнути найбільші труднощі й де є можливості для відкриттів. Корисно також показати альтернативні варіанти аналізу, різні шляхи, якими можна просуватися далі, всілякі “за” і “проти” стосовно різних проблем. Доречно спробувати передбачити небезпечні зони, що виникатимуть у процесі дискусії внаслідок суперечливих факторів.

Ті, хто користується методичними порадами, можуть мати різні ступені знання конкретного матеріалу. Щоб допомогти тим, хто не має таких знань, корисно додати до методичних рекомендацій вибіркові тлумачення або бібліографічні посилання на них. Це буде важлива додаткова інформація.

Навчальний процес

Методичні поради, які не дають рекомендації щодо навчального процесу, можна вважати напівзавершеними.

Ефективність занять можна значно поліпшити, якщо дати рекомендації стосовно вісьмох аспектів навчального процесу:

  • Навчальної стратегії та структури дискусії;

  • Плану запитань;

  • Спеціальних прийомів;

  • Відкриття дискусії;

  • Переходів;

  • Завершення обговорення;

  • Плану використання дошки;

  • Аудіо-візуальних засобів.

Навчальна стратегія і структура дискусії

Початковий огляд особливостей навчального підходу та структури дискусії дозволяє одержати корисну схему організації аудиторних занять. Він накреслює послідовність, у якій мають обговорюватися головні теми, і пояснює педагогічну логіку, яка спрямовує учасників дискусії. Корисно пояснити природу дискусійної динаміки, і як вона змінюється протягом заняття. Дуже важливо зрозуміти, що сплановану структуру не слід розглядати як щось застигле. Дискусія може піти зовсім не в тому напрямку, що був запланований у методичних рекомендаціях. Викладач може захотіти спонтанно дослідити ці можливі напрямки.

В методичних рекомендаціях має бути вказано, де розташовані зони найбільшої напруги дискусії, і як це може вплинути на активність студентів. Йдеться про ті зони, в яких можуть виникати дискусійні негаразди, наприклад, місця, де дискусія може провалитися в болото конфлікту, заблукати у плутанині цифр або потрапити в емоційний вибух, спричинений тим, що були зачеплені дуже вразливі теми. Розставити попереджувальні знаки – дуже важливо, але треба дати пропозиції щодо того, як подолати ці перешкоди.

Навчальна стратегія має оцінювати, скільки часу слід виділити на різні зони дискусії. Зокрема корисно позначити такі, в яких дискусія може застрявати на тривалий час. Можна також рекомендувати, які теми можна обійти, якщо викладачеві бракує часу, або, навпаки, додати, якщо вдалося заощадити певний час на обговоренні.

План запитань

Запитання – це головний інструмент керівника дискусій. Важливо ретельно обміркувати тип і формулювання запитань, бо вони можуть спричинити дискусії дуже різного типу. Краще обирати такі запитання, які можна обговорити, аніж просто відповісти на них. Опрацьована типологія запитань, куди входять такі категорії:

Спрямовані на пошук інформації. Це запитання типу “хто?, що?, коли?, де?”, що вимагають фактологічних відповідей, які можуть прояснити певну особливо важливу інформацію і забезпечити спільну базу даних. Проте вони можуть також спричинити непродуктивне повернення до вже відомих фактів ситуаційної вправи. Це неминуче викликає нудьгу. Студенти “відключаються”, і їхня слухова сприйнятливість різко падає.

Аналітичні. Це запитання “чому? і як?”, що стимулюють діагностичне та інтерпретаційне мислення того розумового стану, який сприяє засвоєнню професійного вміння та навичок.

Підбурювальні. Це запитання типу “чому?”, які спонукають студентів розширяти й поглиблювати їхній аналіз, даючи ствердні відповіді або реагуючи на контраргументи. Коли студента діймають інтелектуально, рівень заангажованості цього індивіда та колективна увага й напруга в аудиторії зростають.

Дієві. Це запитання типу “що ви зробили?, коли?, як? і чому?” примушують студентів приймати рішення і мати справу з процесами реалізації. Студенти майже завжди виявляють великий інтерес до дієвих рекомендацій, тому ці запитання можуть принести користь, якщо ви хочете поновити контроль над дискусією, яка відхилилася вбік і спрямувати її куди слід.

Гіпотетичні. Це запитання “що..., якщо…?”, вони дозволять Вам створити нові ситуації, які примусять студентів розширити зону свого мислення, відштовхуючись від різних припущень.

Прогнозові. Це запитання “що станеться?”, які примушують студентів поринути в непевність і надати конкретної форми своїм передбаченням. Ці запитання можуть принести користь, коли викладач знає, що сталося насправді, й збирається сказати про це після того, як студенти дають свій прогноз.

Узагальнювальні. Це запитання типу “які загальні уроки?”, що підносять студента на більш абстрактний рівень пізнавального мислення. Такі запитання іноді особливо допомагають досягти цілей, спрямованих на поглиблення знань, що стосуються концептуалізації. Вони, як правило, мають дуже відкритий характер. Вужчі, більш обмежувальні запитання натомість можуть бути слушними, коли йдеться про суто технічні аспекти обговорення. Запитання абстрактного характеру звичайно вимагає, щоб студенти обміркували свою відповідь, тому вони спричиняють паузу в дискусії. Таким чином ці запитання впливають на темп навчального процесу.

Спеціальні прийоми.

Окрім запитань, методичні поради можуть пропонувати інші прийоми керування дискусією. Наприклад, можна використати принцип театральної вистави й роздати студентам ролі, щоб дати їм змогу ліпше уявити себе на місці героїв дискусійної вправи або з моделювати взаємини між дійовими особами ситуаційної вправи, скажімо, між бізнесовим менеджером та представником уряду. Ролі в такій п’єсі можуть розподілитися між окремими студентами або групами студентів безпосередньо під час заняття або до початку занять. Цей прийом майже завжди підвищує уважність аудиторії.

Існують інші прийоми пожвавлення заняття, наприклад: а) влаштувати голосування за те або інше рішення чи проблему з метою поляризувати погляди або дійти консенсусу; б) розділити групу на двійки або трійки, які б окремо обговорювали проблему для пошуків спільного рішення; в) попросити групу студентів подати колективний аналіз і захистити його в обговоренні з рештою учасників дискусії. Спеціальні прийоми застосовуються як механізм для прискорення динаміки навчального процесу, що дозволить підвищити його ефективність. Характер і форма цих засобів урізноманітнення дискусії обмежуються тільки можливостями Вашої творчої уяви.

Відкриття дискусії

Хоча початок кожного заняття має свої особливості, підкоряючись динаміці розвитку ситуації, що специфічна для кожної аудиторії, методичні поради мають пропонувати певні усталені способи початку заняття, яких існує широкий вибір. Якщо ситуаційна вправа входить до низки взаємопов’язаних ситуаційних вправ, тоді, можливо, варто повернутися до попередніх ланок цього ланцюга й опрацювати аналогічні прийоми або поняття. Наперед оголосити план заняття, мабуть, варто в тому випадку, коли матеріал дуже насичений і доцільно якомога більше структурувати його. Зачитування цитат або відповідних витягів із літературних джерел – це певний спосіб викликати інтерес або додати кілька нових поглядів на проблеми ситуаційної вправи. Якщо почати з того, що відразу ж оголосити перше дискусійне запитання, - це означає негайний розгляд основних елементів. Вдалий початок не завжди гарантує вдалий перебіг обговорення, але він, безперечно, допомагає. І що ретельніше Ви сплануєте свій вступ, то успішним буде продовження.

Переходи

Якщо наперед обміркувати, як переключати дискусію з однієї теми на іншу, це допоможе вирівняти хід заняття та забезпечити поступ. Іноді такий перехід відбувається в дискусії цілком органічно, коли той чи інший студент переходить до наступної теми майже без втручання з боку викладача. Методичні поради можуть містити певні натяки або ключові теми дискусії, які стануть сигналами переходу до наступного питання. Іноді характер матеріалу або план дискусії вимагають чіткішого планування переходів. Наприклад, для складної дискусії вдалим переходом може бути коротке резюме її найголовніших пунктів, після чого ставиться перше запитання, що стосується наступної теми. Іншою формою переходу, яка може бути вказана в методичних порадах є коментар-зв’язку, який співвідносить вихідну і вхідну теми. Якщо теми дискусії споріднені, й логіка послідовності запитань уявляється цілком очевидною, викладач може здійснити перехід, просто поставивши перше запитання наступної теми.

Завершення обговорення

Все має свій початок і свій кінець. Хоча завершення заняття контролювати важче, бо непросто буває пригальмувати хід дискусії, проте його треба планувати й описувати у методичних порадах. Якої форми в кінцевому підсумку набуває завершення, викладач завжди має вирішувати на місці, залежно від того, як проходила дискусія. Проте кілька типів завершень дискусії можна визначити, причому кожен з них служить якійсь окремій меті.

Коротке резюме найголовніших пунктів або занять може бути виголошене викладачем усно. Існує ризик, що заготовлені головні пункти відрізнятимуться від тих, які насправді виникли в процесі дискусії. Викладачеві слід порадити розширити наперед заготовлені пункти, посилаючись на відкриття, зроблені під час дискусії. Альтернативним механізмом може стати залучення одного або кількох студентів до складання резюме та визначення головних уроків обговорення попередньої теми. Викладач може сказати кілька слів, що зв’язують цю ситуаційну вправу з попередніми, і цей спосіб завершення дискусії буде особливо доречним у кінці низки споріднених ситуаційних вправ. Така коротка промова може підготувати студентів до сприйняття наступної сукупності ситуаційних вправ та проблем. Може бути корисною також міні-лекція, що поєднає дану ситуаційну вправу з іншими масивами літератури або теорії. Щоб примусити студентів думати, Ви можете поставити додаткові запитання, що порушать проблеми, не заторкнуті в дискусії.

Методичні поради, в яких нічого не сказано про те, як треба закінчувати дискусію, є неповними. У них принаймні має бути запропоновано кілька альтернативних способів завершення. Ще краще, якщо цей процес буде розписаний з усіма подробицями.

Головні пункти дискусії, записані на дошці, слугують багатьом цілям. Це ніби колективна пам’ять аудиторії, яка пов’язує між собою різні теми обговорення, викликає в учасників дискусії відчуття поступу. Це контрольний механізм для викладача, адже він створює порядок, структуру, надає більшої ваги обговореним темам. Засіб перетворюється на інформацію.

Неможливо точно передбачити, як розгортатиметься дискусія, а отже і які специфічні питання в ній будуть порушені, що їх варто занотувати. Проте цілком можливо визначити наперед головні категорії дискусійного обговорення і створити макет заголовків, під яким можуть бути записані специфічні пункти обговорюваних тем.

Аудіо-візуальні засоби

Існує багато інших аудіо-візуальних допоміжних навчальних засобів, завдяки яким можна збагатити або доповнити дискусійний процес. Для цього до методичних порад додають діапозитиви. Відео- та магнітофонні записи застосовують у тому разі, коли динаміку неможливо передати через інформацію, записану на папері. Щоб полегшити аналіз даних, побудову сценарію та дискусію, використовують комп’ютери з проекційним обладнанням. Методичні поради мають докладно описувати ці допоміжні засоби і пояснювати, як, коли і де вони застосовуються. Має бути також зазначена тривалість демонстрування та наведені інструкції щодо користування обладнанням [12].

Як готувати методичні рекомендації

Якщо підготовка ситуаційної вправи та методичних порад відбувається одночасно, методичні рекомендації не слід остаточно оформляти, аж поки не буде закінчено й випробувано в навчальних умовах ситуаційну вправу. Випробування його в умовах аудиторії дає змогу зробити неоціненні висновки, що неминуче призводить до внесення змін у методичні рекомендації.

По завершенні кожного заняття важливо мати нотатки, зроблені по ходу дискусії. У них можуть бути позначені нові аспекти або ідеї, пов’язані з основними елементами чи навчальним процесом, які щойно виникли, результати випробування нових педагогічних прийомів.

Великі можливості для поліпшення навчального процесу дають також викладацькі курси, коли викладачі, що навчають студентів з використанням однієї і тієї ж ситуаційної вправи, виділяють певний час на те, щоб зібратися й разом обговорити свій досвід.

Тому підготовка методичних рекомендації має розглядатися як інтегральна частина написання ситуаційних вправ.

Концепція і конструкція методичних порад змінюються водночас із розвитком ситуаційної вправи. Вони потребують, щоб їх знову й знову переглядали й оновлювали, включаючи до них нові думки, добуті з досвіду обговорення.

Приблизна структура методичних рекомендацій:

  • Короткий виклад (резюме) ситуаційної вправи;

  • Основні і найбільш актуальні проблеми;

  • Потенціальне використання ситуаційної вправи;

  • Питання для обговорення;

  • Список додаткової літератури;

  • Приблизні відповіді на запитання;

  • Приблизний план запису ідей на дошці;

  • Супроводжувальні матеріали.