Цілі країн

США:

посилити могутність північноамериканського ек. «центру» і його вплив на світове господарство;

розширити безмитний ринок реалізації продукції власних товаровиробників;

закріпити позиції національного капіталу, ТНК в економіці Мексики і Канади,

збільшити доступ до мексиканських і канадських ек ресурсів;

через Мексику посилити вплив на всю Латинську Америку.

Канада:

позбавитися протекціоністських обмежень з боку законодавства США і підвищити конкурентоспроможність товарів своїх виробників на ринках США,

суттєво збільшити товарооборот з Мексикою;

через США і Мексику вийти на ринки країн латиноамериканського регіону,

через активізацію зв'язків в межах інтеграційного об'єднання пожвавити економіку в країні.

Мексика:

одержати доступ до досягнень науково-технічного прогресу для модернізації національної економіки;

вигідні умови експорту продукції нац. виробників до США і Канади;

залученням додаткових інвестицій і новітніх технологій в національне виробництво, що має забезпечити значне збільшення кількості робочих місць, підвищення конкурентноспроможності товарів національного виробництва.

Особливість НАФТА полягає в тому, що це торговельне інтеграційне угрупування об'єднує 3 країни з різними економічними і науково-технічними потенціалами. Мексика протягом 15-ти років буде користуватися пільгами в реформуванні митної системи щодо партнерів по НАФТА, Мексиці надано більш пільговий порядок оподаткування її експорту; Мексиці гарантовано повний суверенітет щодо нафтової промисловості, Мексиці надано безмитний режим експорту до США і Канади мексиканських легкових автомобілів; США та Канада значно послабили також режим митного оподаткування мексиканського експорту сільськогосподарської продукції.

Перспективи розвитку пов'язують з його поширенням на всю Західну півкулю. Більше того, в цьому процесі досить виразно прослідковується зв'язок сучасності з давнішньою доктриною «панамериканізму».

69. Особливості інтеграційних процесів в снд.

Відмітною особливістю інтеграційних процесів в СНД з моменту його створення в 1991 р. до цього часу є надмірна активність в проголошенні намірів. У вересні 1993 р. країни-учасниці Співдружності підписали договір про створення Економічного союзу, в рамках якого передбачається послідовно і на ринковій основі поглиблювати економічну інтеграцію шляхом поетапного руху держав СНД від однієї стадії інтеграції до іншої, більш розвиненої: зона вільної торгівлі – митний союз – платіжний і валютний союзи – загальний ринок товарів, послуг, праці і капіталу. У розвиток договору про Економічний союз в 1994 р. між Казахстаном, Киргизією і Узбекистаном був укладений договір про створення єдиного економічного простору; в 1996 р. укладені договори між Білорусією, Казахстаном, Киргизією і Росією про поглиблення інтеграції в економічних і гуманітарних областях, а також між Росією і Білорусією про утворення глибоко інтегрованого і економічно і політично Співтовариства Білорусії і Росії. Була розроблена необхідна нормативно-правова база для усунення перешкод на шляху економічної інтеграції: тарифних і нетарифних обмежень, невпорядкованості платіжних відносин, неконвертованості національних валют і істотних відмінностей в принципах внутрішньої економічної політики країн СНД. В результаті з'явилися сприятливі умови для економічної рухливості суб'єктів господарювання країн СНД, їх товарів, послуг, праці і капіталів. Цим, здавалося, автоматично, під впливом ринкового саморегулювання, буде створено загальний економічний простір постсоюзних країн. Однак насправді дані припущення не підтвердилися. Визначальною тенденцією економічного розвитку країн СНД залишається глибокий спад виробництва, що продовжується до цього часу. Внаслідок спаду і ослаблення міжреспубліканських зв'язків відбулась переорієнтація зовнішньої торгівлі країн Співдружності не “далеке зарубіжжя”. Їх експорт в основному базується на продукції ресурсовидобувних галузей - паливно-енергетичних і мінерально-сировинних. Під впливом даного процесу відбувається структурна деформація виробництва країн СНД у бік надмірного розвитку ресурсовиробничих галузей, що в свою чергу перетворює дані країни в ресурсні сегменти світового ринку, позбавляє їх економічні системи властивостей взаємозалежності і взаємодоповнення, а значить стає об'єктивною перешкодою для їх економічної інтеграції (так як ресурсовиробничим країнам економічно безглуздо інтегруватися з собі подібними).

З 1997 р. дезінтеграційні процеси в СНД різко прискорилися. Причини невдач СНД:

Криза СНД зумовлена генетично: Співдружність була створена як заміна ліквідованому СРСР, але в основу його не було встановлено принципово нової концепції. Росія при її ВНП, порівнянним з французьким або бразильським, і колосальними перспективами зростання не надає досить привабливого політико-культурного впливу на своїх партнерів.

СНД не вистачає єдиної “несучої” ідеї, воно не є співтовариством інтересів. У міру зміцнення власної державності інтереси і політика держав-членів неминуче розходяться все далі в області політики, зовнішньоекономічних зв'язків і безпеки. Найбільш яскравий приклад тому – розходження у відношенні до НАТО: Росія і Білорусія оцінювали НАТО як потенційну загрозу для себе, а багато які інші бачать в ньому надійного партнера (Україна: Хартія особливого партнерства 1997 р.)

Не вдалося реалізувати ідею поступової економічної інтеграції по моделі ЄС внаслідок відмінностей в характері і темпах процесів перетворень в країнах СНД.

Фактичні домагання Москви на ведучу роль в СНД і прагнення реалізувати їх шляхом політичного, економічного і військового тиску підштовхують держави СНД до посиленого пошуку партнерів поза Співдружністю (Україна: Хартія з НАТО, Угода про партнерство і співпрацю з ЄС 1998 р.) Всі держави, крім Росії, або настроєні проти інтеграції в змісті передачі національного суверенітету наднаціональним інститутам (Україна, Азербайджан, Узбекистан), або ж готові погодитися на неї, якщо і Росія піде на відмову від свого суверенітету (Білорусія, Казахстан, Киргизія). Останнє Росія рішуче відкидає.

Варто згадати створення неформальної осі Грузія / Україна/ Азербайджан/ Молдова -“ГУАМ” з метою забезпечення транспортних коридорів в обхід Росії і комунікаційних систем між Азією і Європою. ГУАМ орієнтується на власні субрегіональні інтереси і звернений до партнерів поза Співдружності (ЄС, зокрема ).

Нарешті розходження наочно проявились в різкому скороченні торгівлі між країнами. Якщо в 1991 р. їх торговий оборот між собою становив 82% від їх загального об'єму торгівлі, то до 1997 р. він знизився до 50%. Сьогодні лише біля 25% торгового обороту Росії доводиться на країни СНД- проти 55% в 1991. Частка Росії в торговому обороті Азербайджану, Туркменії і Узбекистану сьогодні складає менше за 20%, в торговому обороті України – до 40%.

В цих умовах СНД як і раніше являє собою корисний форум для координації практичних задач (в області транспортної інфраструктури) і для обміну думками відносно конфліктних зон в регіоні (Таджикистан). Але як інститут регіональної інтеграції або ж як надрегіональний політичний, економічний або військовий чинник СНД не спроможний. По офіційним даним, діє лише кожне 10-е з 800 угод, укладених в рамках СНД. Більшість з них взагалі підписані лише частиною держав-членів.