67. Особливості вивозу капіталу після іі Світової війни.

У післявоєнний період система експорту капіталу зазнала значних змін. Це стало наслідком зрушень, що відбулися у свiтi, таких як розпад колоніальної системи, розвиток державно-монополістичних процесів. Вирішальний вплив справив НТР й істотні структурні зрушення в світовій економіці, посилення iнтернацiоналiзацiї господарського життя, iнтеграцiйнi процеси, становлення транснаціонального капіталу.

Значні зміни відбулися передусім у масштабах вивозу капіталів. Закордонні активи країн у цілому в післявоєнний час зростали високими темпами, що випереджали динаміку основних економічних показників капіталістичного світу. З іншого боку, вирішальним фактором переорієнтації міжнародного потоку капіталів стали серйозні структурні зрушення у світовій економіці під впливом НТР, зростання значення обробної промисловості, що зосереджена насамперед в економічно розвинутих країнах. Посилився приплив капіталів i в сферу фінансів цих країн. Найважливішою сферою прикладання приватних американських капіталів за кордоном стали країни Західної Європи. Якщо в 1950 р. перше місце в цьому плані посідали країни Латинської Америки, на які припадало 39% обсягу приватних ПІІ США за кордоном (Канада - 30%), то на кінець 60-х років перше місце переходить до Західної Європи (середина 80-х років 46%).

США протягом усього післявоєнного періоду займають домінуючі позиції в експорті капіталу (особливо у 50-60-тi рр.). Монополії країн Західної Європи та Японії в період післявоєнного відновлення не мали змоги інвестувати капітали за кордоном у великих масштабах. До того ж у Західній Німеччині та Японії діяла певний час формальна заборона на вивіз капіталів. У цих умовах американські фірми швидко розширяли свою зовнішньоекономічну експансію.

Значні маси відносно вільних капіталів накопичилися у таких країнах, як Канада, Швейцарія, Швеція, однак маса вивезених ними капіталів була набагато меншою за американські. На іншому полюсі опинилися країни Західної Європи та Японії, якi відчували нестачу капіталів i змушені були імпортувати їх, передусім із США.

Вже на початку 70-х років співвідношення сил змінилося. Монополії країн Західної Європи та Японії почали активніше вивозити капітал, витискуючи США. Для країн Західної Європи, особливо для колишніх метрополій, важливим напрямом вивозу капіталу все ще лишаються колишні колонії. Основні потоки експортованих західноєвропейських капіталів спрямовуються тепер до економічно розвинених країн. Розширюється капiталообмiн між самими західноєвропейськими країнами, зростає експорт їх капіталів до США, Канади та Японії. Більшість закордонних капіталів Японії протягом довгого часу була зосереджена у країнах, що розвиваються, (Південно-Східна Азії та Далекий Схід). В цілому, за обсягом нагромаджених за кордоном прямих інвестицій переважали США, а Японія в останні роки зайняла провідне місце в свiтi за масштабами щорічного вивозу капіталів.

Значні зміни сталися у спiввiдношеннi різних форм вивозу капіталів. В післявоєнний період відбувається одержавлення вивозу капіталів, розвивається державно-монополістичне регулювання їхнього руху. Це виявляється, по-перше, в тому, що держава сама стає крупним інвестором за кордоном, в основному шляхом надання позики. У перші післявоєнні роки потік капіталів по державний лінії спрямовувався здебільшого із США до країн Західної Європи та Японію. За планом Маршалла США надали 16 західним країнам у 1948-1951 рр. позик та безплатних субсидій на суму 17 млрд. дол. Надалі об'єктами вивозу державних капіталів стали країни, що розвиваються. По-друге, західні держави всіляко підтримують i стимулюють зовнішньоекономічну експансію своїх ТНК. По-третє, у післявоєнний період держави почали часто вдаватися до прямого контролю над міграцією капіталів з метою пом'якшення суперечностей, породжуваних цим процесом. В умовах загострення проблеми незбалансованості ПБ встановлюються певні ліміти на експорт капіталу, стимулюється репатріація прибутків. Останнім часом на перший план виступає вивіз капіталів у розвинуті країни Починаючи з 1985 р. США перетворилися на нетто-iмпортера капіталів. Найбільші інвестори в економку США – Великобританія, Нідерланди, Японія, Канада, ФРН, Швейцарія та Франція. Їх капітали зосереджені головним чином в оборонній промисловості, фінансах та сфері послуг. По-четверте, широко використовуються міжнародні організації як для стимулювання вивозу капіталів, так i для створення сприятливих умов для діяльності іноземних інвесторів.

Для еволюції форм вивозу приватних капіталів характерна істотна зміна у спiввiдношеннi між підприємницькою та позичковою формами вивозу капіталу. Значний період часу переважав вивіз капіталів у підприємницькій формі, наприкінці 70-х років відбувається поворот до переважно позичкової форми вивозу капіталу. Особливе місце у русі капіталів зайняв вивіз підприємницьких капіталів у формі ПІІ.

Відбулися серйозні зміни в географічному розподілу закордонних інвестицій. До другої світової війни основна маса експортованих капіталів спрямовувалася у колонії та залежні країни. В сучасних умовах приблизно 3/4 закордонних інвестицій припадають на розвинені країни. Відбувається своєрідний міжнародний капiталообмiн.

Три основні об'єкти ПІІ ТНК капіталів у країнах, що розвиваються:

1. Розробка природних ресурсів.

2. Галузі, що заміщають імпорт.

3. Створення експортних баз.