1. перший товар – відносно трудомісткий, а при виробництві другого товару відносно більше використовується земля;

2. існує мобільність факторів виробництва в межах країни, але вона повністю відсутня між країнами;

3. ціна товару дорівнює витратам на його виробництво;

4. розвиток торгівлі веде до зростання відносної ціни першого товару.

Теорема: За умови повного використання факторів виробництва до та після встановлення торговельних відносин, зростання ціни надлишкового фактору та зменшення ціни дефіцитного ресурсу внаслідок участі країни в МТ веде до того, що реальні доходи власників надлишкового фактору зростають, тоді як реальні доходи власників дефіцитного фактору виробництва зменшуються.

При цьому зростання чи зменшення ціни факторів відбувається в більшій мірі, ніж зростає чи спадає ціна товару, що виробляється з їх допомогою. Припустимо, що країна виробляє два товари за допомогою двох факторів виробництва – праці (l) та землі (t). Оскільки ціна товару дорівнює витратам, то тоді формула ціни кожного товару являє собою суму ціни праці і землі, що використовувались для їх виробництва.

Ціна першого товару: ,

де w – ставка заробітної плати за одиницю праці (ціна праці);

r – ставка ренти за використання одиниці землі (ціна землі);

AT₁ – кількість землі, необхідна для виробництва першого товару;

AL₁ – кількість праці, необхідна для виробництва першого товару.

Ціна другого товару: ,

де w – ставка заробітної плати за одиницю праці (ціна праці);

r – ставка ренти за використання одиниці землі (ціна землі);

AT₂ – кількість землі, необхідна для виробництва другого товару;

AL₂ – кількість праці, необхідна для виробництва другого товару.

Оскільки перший товар більш трудомісткий, ніж другий, це значить, що .

Наведені вище рівняння цін товарів показують, що витрати виробництва обох товарів дорівнюють їх ринковій ціні. Якщо по горизонтальній вісі відкласти зарплату, а по вертикальній – земельну ренту, то можна побудувати графік, що показує залежність ціни факторів виробництва від вартості першого та другого товарів.

Графік. Залежність ціни фактору виробництва від ціни на товар.

Для першого товару кінцеві точки означають:

- ціна праці, якщо ми використовуємо лише працю для виробництва товару 1.

- ціна землі, якщо ми використовуємо лише землю для виробництва товару 1.

Для другого товару кінцеві точки означають:

- ціна праці, якщо ми використовуємо лише працю для виробництва товару 2.

- ціна землі, якщо ми використовуємо лише землю для виробництва товару 2.

Оскільки перший товар вимагає значно більших затрат праці, ніж другий товар, то це відображається на графіку більш крутою прямою. Рівновага досягається в точці А, яка визначає ціну факторів виробництва (праці і землі) при відповідному рівневі цін на товари 1 і 2. В цій точці ціна праці, що затрачується на виробництво обох товарів дорівнює w, а рента – r.

Припустимо, що ціна першого товару з якихось причин зросла з P₁ до P₁’, наприклад внаслідок того, що його почали експортувати за кордон чи на його імпорт було накладено мито. В результаті того, що чисельник дробів та збільшився, а знаменник не змінився, пряма, що визначає залежність цін на фактори виробництва від цін на товари, зсунеться праворуч. Маємо нову точку рівновагиВ, яка визначає ціну факторів виробництва при зростанні ціни товару 1. Нова ціна праці становитиме w’, а нова ціна землі – r’. Як бачимо, ціна праці зросла, а ціна землі – впала.

Висновок: в результаті зростання ціни на 1 товар зросла ціна на працю (фактор, що використовувався більш інтенсивно при виробництві 1 товару) та впала ціна на землю (фактор, що використовувався менш інтенсивно при виробництві 1 товару). Аналогічно можна показати, що зростання ціни на другий товар призведе до зростання ренти і зменшення зарплати.

42. Міжнародна торгівля: теорія внутрішньогалузевої торгівлі.

До початку 60-х років стало очевидно, що розвинуті країни, особливо в Західній Європі, все більш торгують між собою диференційованими товарами однієї групи. Німецькі автомобілі продавались закордон, а замість них купляли японські тощо. Така торгівля не знаходила пояснення в рамках жодної з розглянутих вище теорій. Одним з перших звернув на це увагу економіст угорського походження Белла Баласса.

З точки зору ступеню диференціації номенклатури товарів міжнародна торгівля складається з двох потоків – внутрішньогалузева торгівля і міжгалузева.

Внутрішньогалузева торгівля – це обмін між країнами диференційованими продуктами однієї галузі.

Міжгалузева торгівля – обмін між країнами гомогенною продукцією різних галузей.

З точки зору теорії внутрішньогалузева міжнародна торгівля суттєво відрізняється від міжгалузевої. Внутрішньогалузева торгівля здійснюється переважно диференційованими (гетерогенними) товарами, хоча в окремих випадках можлива і внутрішньогалузева торгівля гомогенними товарами. Причинами цього можуть бути скорочення транспортних витрат або сезонні відмінності.

Внутрішньогалузева торгівля диференційованими товарами пояснюється наступними причинами:

Різниця у смаках споживачів, які бажають мати більший вибір товарів в рамках однієї товарної групи. Наприклад, японці в цілому віддають перевагу японським автомобілям, але деяка частина японців бажає їздити на американських. Частина жінок в Україні віддають перевагу французьким парфумам, а інші – італійським.

Перехресний попит. Згідно теорії Лідера країни експортують ті промислові товари, для яких існує ємний внутрішній ринок. Оскільки споживачі в країнах з приблизно однаковим рівнем доходів мають приблизно схожі смаки, кожній країні легше експортувати ті товари, у виробництві і торгівлі якими на внутрішньому ринку нагромаджений великий досвід.

Ефект масштабу. Внутрішньогалузева торгівля дозволяє одній країні спеціалізуватися, скажімо, на напівпривідних джипах, а іншій - на повнопривідних джипах. Оскільки попит існує і на ті, і на інші товари, кожна з країн може виробляти і продавати одна одній більше машин кожного типу.

Внутрішньогалузева торгівля більш “безпечна” з соціальної точки зору. Вона не призводить до переміщення великих груп зайнятих з секторів, експорт яких спадає, в сектора, експорт яких розвивається. В найгіршому випадку робітники переходять від виробництва однієї марки автомобіля до іншої. Більш того, у невеликої країни, перед якою відкриваються великі ринки інших країн, з'являється можливість знизити затрати на одиницю продукції, розширити зайнятість і навіть виграти конкуренцію по певному продукту. Внутрішньогалузева торгівля веде до того, що доходи власників всіх факторів виробництва – незалежно від того, чи є вони відносно надлишковими чи відносно недостатніми, - збільшуються за рахунок ефекту масштабу. З іншого боку міжгалузева торгівля може призвести до руйнування цілих галузей виробництва, які не можуть витримати конкуренцію більш дешевих іноземних товарів. Якщо робоча сила вузько кваліфікована і не може швидко перейти від виробництва танків до виробництва швейних машин або географічно не мобільна і не може швидко переїхати на проживання в інші регіони країни, де є праця в експортному секторі, то це може призвести до серйозних соціальних проблем.

Викладені вище міркування дозволяють графічно представити формальну модель внутрішньогалузевої торгівлі, яка по суті являє собою розвиток моделі монопольної конкуренції.

Нехай, D – крива попиту на диференційовані продукти, що продаються фірмою в рамках монополістичної конкуренції, тобто на ринку, де присутні декілька інших продавців не ідентичної, але аналогічної продукції. Як відомо, щоб збільшити продажі, фірма повинна знизити ціну на одиницю свого товару. Тому крива граничних доходів фірми MR розміститься нижче кривої попиту, так що MR<P. Крива попиту показує, що фірма може продати 2 одиниці товару за 4,5 долари кожний і мати загальні доходи в 9 доларів (точка В) або продати 3 одиниці товару за 4 долари кожний і мати загальний доход в 12 доларів (точка А). Таким чином, зміна в граничному доході MR менше (12-9=3), ніж ціна третьої одиниці проданого товару – 4 долари.

Але фірма відчуває ефект масштабу, оскільки спеціалізується на виробництві вузької номенклатури товарів для внутрішнього і зарубіжного ринків, і крива середніх витрат АС показує скорочення затрат по мірі росту обсягу виробництва. В результаті крива граничних витрат фірми МС розміщується нижче кривої середніх витрат АС, які можуть бути скорочені тільки до рівня МС. Оптимальний обсяг виробництва для фірми складає 3 одиниці і показаний точкою Е на перетині МR та МС. Якщо виробляється більше ніж три штуки товару, то MR<MC, то фірма витрачає більше ніж отримує, що змусить її скоротити виробництво. Якщо виробляється менше, ніж 3 одиниці, то MR>MC, тобто доходи переважають витрати на виробництво, що примусить фірму розширити його. При оптимальному рівні виробництва в 3 штуки фірма може продати кожну з них за 4 долари, що показано точкою А на кривій попиту D. Але оскільки в галузь прибутком залучаються інші фірми, то крива середніх витрат АС пройде також через точку А, показуючи, що дана фірма отримує лише середній прибуток на свої інвестиції. Прибуток фірми від внутрішньогалузевої торгівлі складе ЕА.

Нехай ми маємо дві країни: І – праценасичена і ІІ – капіталонасичена, а також два товари: 1 – капіталомісткий і 2 – трудомісткий. Тоді торгівля між ними буде виглядати наступним чином.

Країни	Товари	Міжгалузева торгівля	Внутрішньогалузева торгівля
Країна І – трудонасичена	Товар 1 – трудомісткий	Експорт	Експорт та імпорт
	Товар 2	Імпорт	Імпорт та експорт
Країна ІІ – капіталонасичена	Товар 1	Імпорт	Імпорт й експорт
	Товар 2 – капіталомісткий	Експорт	Експорт й імпорт

Згідно теорії порівняльної забезпеченості факторами виробництва, якщо товари 1 і 2 гомогенні, країна І буде експортувати товар 1 й імпортувати товар 2, а країна ІІ – експортувати товар 2 й імпортувати товар 1. Якщо частина товарів не гомогенна, а диференційована, то вступає в силу модель внутрішньогалузевої торгівлі. Країна І продовжує експортувати товар 1 в силу своїх порівняльних переваг в його виробництві перед країною ІІ. Однак країна І й імпортує товар 1 в силу диференціації товару 1 між двома країнами. Аналогічним чином країна ІІ продовжує експортувати товар 2, за яким вона має порівняльні переваги перед країною І, але й імпортувати товар 2 в силу диференціації товару 2 між країнами. Таким чином, модель внутрішньогалузевої торгівлі не заперечує міжгалузеву торгівлю і дає пояснення міжнародній торгівлі однотипними товарами.

Розміри внутрішньогалузевої торгівлі визначаються за допомогою індексу. Якщо Х – експорт країни в цілому або в рамках однієї товарної групи і ІМ – імпорт країни в цілому або в межах однієї товарної

Групи, а вертикальні дужки означають абсолютне значення величини (модуль), то індекс Т внутрішньогалузевої міжнародної торгівлі наступний:

.

Індекс Т завжди знаходиться в проміжку від 0 до 1. якщо Т=0, то внутрішньогалузева торгівля відсутня. Як видно з рівняння, це можливо, тільки коли або експорт, або імпорт дорівнюють нулю. Якщо Т=1, то внутрішньогалузева торгівля максимальна, і це можливо, тільки коли експорт дорівнює імпорту. Іншими словами, чим ближче коефіцієнт Т до 1, тим більша внутрішньогалузева торгівля. Обмеженість застосування індексу Т заключається в тому, що його значення сильно залежить від того, як визначена галузь або товарна група. Чим ширше визначення, тим більша вірогідність , що в рамках товарної групи країни торгують якоюсь кількістю диференційованих товарів, і тим вище значення індексу. Чим вужче визначена товарна група, тим Т зазвичай нижче.

Теорія внутрішньогалузевої торгівлі пояснює міжнародну торгівлю однотипними товарами і не заперечує, а доповнює теорію порівняльних переваг, пояснює міжгалузеву торгівлю різними товарами. Вимірюється внутрішньогалузева торгівля індексом, який показує, що її доля в торгівлі розвинутих країн постійно збільшується.