28. Історичні дослідженя др пол. 19 ст

29. Возєднання зу з урср.

Возз'єднання Закарпатської України. 18

жовтня 1944 р. війська 4-го

Українського фронту заволоділи

перевалами через Карпати, які

відкрили шлях до Закарпатської

України. 26 жовтня було очищено від

противника Мукачеве, а через два дні

— все Закарпаття. Разом з

радянськими солдатами цю

територію Чехословаччини

визволяли від німецько-угорської

окупації загони місцевих партизанів.

Уряд президента Е. Бенеша, який

перебував в еміграції у Лон-доні,

негайно надіслав до Закарпаття свого

делегата Ф. Немеца. Прибувши до

Хуста 27 жовтня, він розгорнув тут

апарат управління урядового

делегата. Установа ця налічувала 13

відділів, які поширили свою

діяльність на всю визволену від

окупантів територію, а військовий

відділ на чолі з генералом А. Гасалом

розпочав мобілізацію для утворення

армії.

Квапливість уряду Бенеша не

сподобалась радянській військовій

адміністрації. Вважалося само собою

зрозумілим, що Закарпатська Україна

як частина української етнічної

території має бути возз'єднана з УРСР

Тому адміністрація дозволила набір

добровольців з місцевого населення в

Радянську армію. 22 тис.

закарпатських українців подали

відповідні заяви й були зараховані до

її лав на загальних підставах, тобто

як громадяни СРСР. Разом з тим

військові комісаріати, на відміну від

відомства Гасала, не дістали

повноважень проводити мобілізацію.

Перший з'їзд народних комітетів, що

відбувся в Мукачевому 26 листопада,

прийняв рішення про вихід

Закарпаття із складу Чехословаччини

і возз'єднання його з радянською

Україною. З'їзд звернувся до

Верховних Рад УРСР і СРСР з

проханням включити Закарпатську

Україну до складу УРСР. Тоді ж було

утворено Народну Раду Закарпатської

України як вищий тимчасовий орган

влади на території краю. її очолив І.

Туряниця.

Незабаром Бенеш і сам переконався,

що переговори необхідні. Вони

відбулися в Москві й завершилися

укладенням 29 червня 1945 р.

договору про Закарпатську Україну,

за яким цей край возз'єднувався з

Україною

Приєднана

територія площею 12,9тис. км2

почала називатися Закарпатською

областю з центром в Ужгороді.

Загальна площа Української РСР

досягала 577 тис. км2.

Наголошуючи на історичному

значенні укладеного з

Чехословаччиною договору, Верховна

Рада УРСР заявила, що відтепер усі

землі України зібрані воєдино.

31. Становище Закарпаття в складі Чехословадчини.

32-33. Ю.І.Гуца-Венелін.

Ю́рій Вене́лін (справжнє ім'я Георгій Гуца ; *

22 квітня 1802, Тибава, Закарпаття — †25

вересня 1839 , Москва — український

історик , філолог, етнограф, фольклорист та

медик . Один з основоположників

слов'янознавства в Україні та Російській

імперії .

Біографія

Народився на Закарпатті у сім'ї священика ,

навчався в Ужгородській духовній семінарії,

на філософському факультеті Львівського

університету (куди він поступив таємно, під

прізвищем Венеліна) ( 1822 ), Московській

медичній академії. Слухав лекції у вишах

Угорщини .

Працював у Московському військовому

госпіталі. Був членом Товариства історії та

старожитностей російських при

Московському університеті .

Дослідник історії болгар, даків . Один з

фундаторів російської болгаристики (автор

першої «Граматики сучасної болгарської

мови»).

1829 мандрував Болгарією , Валахією ,

Молдавією з науковою метою — збирання

матеріалів для історичних праць. Зокрема,

зібрав 86 дако-слов'янських та волохо-

болгарських грамот — літературних

пам'яток болгарського народу.

Помер у 37-річному віці в Москві в

абсолютному зубожінні. Вже після його

смерті побачили світ «Влахо-болгарские или

дако-славянские грамоты», «Грамматика

нынешнего болгарского наречия».

Пам'ять

Меморіальна дошка в м.

Свалява .

В середині XIX ст. прізвище Венеліна стає

настільки популярним, що його і досі

використовують в Болгарії як власне ім'я, з

наголосом на останньому складі.

На могилі Ю. Гуци (Вєнєліна) у Даниловому

монастирі в Москві болгари встановили

пам'ятник з написом: «Він перший нагадав

світові про забуте, але колись славне й

могутнє плем'я болгар і палко бажав бачити

його відродження».

Венеліну споруджено пам'ятник в Софії. На

початку ХХ століття в Одесі стояв

пам'ятник Ю. Гуці.