59. Культура України в період національно - державного відродження (кін. І980х - поч„ 1990х рр.)

Процеси оновлення радянського суспільства, проголошені М. Горбачовим, торкнулися і культурного життя Української РСР. Розгортання і зміцнення гласності, що поступово переростала у свободу слова, спричинили зростання самосвідомості і духовності українського народу, руйнування ідеологічних стереотипів, переоцінку суспільних ідеалів, Історичних явиш- Могутнім імпульсом духовного відродження української культури після тривалого періоду денаціоналізації та політичних репресій став IX з'їзд письменників України (червень 1986 р.), на якому увагу громадськості було привернуто до проблем функціонування української мови в республіці.

На хвилі демократизації у другій половині 1980-х — на початку 1990-х рр. на сторінках часописів «Дніпро», «Київ», «Вітчизна», «Жовтень», «Україна» з'являються твори письменників Розстріляного відродження М. Зерова, М. Драй-Хмари, Г. Косинки, М. Куліша, наукова спадщина М. Грушевського, О. Єфименко, М. Костомарова, Д. Яворницького, творчий доробок шістдесятників В. Стуса, І. Світличного, Л. Костенко, В. Сішоненка, Є. Сверсткжа, друкуються мистецтвознавчі розвідки про незаслужено забутих художників Н. Онацького, О. Заливаху, А. Антонюка, І. Марчука.

Помітний резонанс в Україні мали нові твори українських письменників: поема І. Драча «Чорнобильська мадонна», документальна повість Ю. Щербака «Чорнобиль», публіцистика І. Дзюби.

Наприкінці 1980-х рр. активізувався громадський рух за збереження української" мови. У 1989 р. відбулося перше республіканське свято української мови на Полтавщині, а наступного року — на Житомирщині. Під тиском громадськості у жовтні 1989 р. Верховна Рада' УРСР прийняла «Закон про мови в Українській РСР», за яким українській мові було надано статусу державної і водночас гарантувалися умови рівноправного розвитку й використання в республіці мов інших національностей.

Відродженню української сучасної музики сприяло проведення восени 1989 р. у Чернівцях фестивалю «Червона рута». Широкої популярності набула пісенна творчість композиторів О. Білаша, О. Мороза, А. Горчинського. Крізь «залізну завісу» прокладав собі шлях до вітчизняного та зарубіжного глядача український кінематограф. У другій половині

1980-х на початку 1990-х рр. в Україні було створено фільми «Камінна душа», «Ґолод-

33» (режисери О. Ярчук, С. Дяченко, Л. Танюк), Міжнародне визнання здобула кінострічка «Лебедине озеро. Зона» (С. Параджанов, Ю. Іллєнко), яка на Каннському міжнародному фестивалі в 1990 р. вперше в історії українського кіно була удостоєна двох головних призів Міжнародної федерації кінематографічної преси. Театральне мистецтво кінця 1980-х рр. було представлене роботами таких режисерів, як Р. Віктюк, С. Данченко, С. Мойсеєв.

ПеребудовчІ процеси сприяли налагодженню стосунків між державою та релігійними конфесіями. Відкрившійся нові церкви, багато храмів і культових приміщень було повернуто віруючим. У 1987 р. частково з підпілля вийшла заборонена Українська греко-католнцька церква.

другій половині 1980-х рр. почалося повернення імен жертв репресій, а також тих, хто опинився за кордоном. Масштабну кампанію з популяризації творчості старших колег проводили українські письменники. Були опубліковані твори письменників Розстріляного Відродження -В. Шдмогильного, М. Драй-Хмари, М. Зерова, Г. Косинки, М. Куліша, Є. Плужника М. Хвильового. Г. Чупринки та ін. До читача прийшли незнайомі твори письменників української діаспори -І. Багряного, В. Вннниченка, І, Костюка, Б. Лепкого, Є. Малашока, Т. Осмачки та ін. Для українського нарада відкрилися невідомі досі твори поетів-борців, які загинули у боротьбі з фашизмом, — О. Теліги, О. Ольжича (Кандиби). Повернулися до літератури твори В. Стуса, І. Світличного. С. Сверстюка_: В. Голобородька, В. Рубана та ін., чия діяльність в «обстоюванні української культури Та мови за брежневських часів розцінювалася як «націоналістична» і «антирадянська»

усиллями Спілки художників до історії українського образотворчого мистецтва поверталася творчість митців, які виступили на початку XX ст. Це - О. Новаківський, О. Курилас, О. Кульчицька.

І

А. Монастирський, Р. Сельський. І. Трут та ін. Така плеяда привнесла добрі традиції реалістичної європейської школи, створивши групи і творчий напрямок для молодої організації львівської школи радянських художників, що утворилася після і939 р. [II]. Процес реабілітації охоплював дедалі більше імен МИТЦІВ, У 1987 р. відбулася виставка миколаївського художника Андрія Антонюка. якого, за оцінкою Олеся Гончара, «20 років фактично затискували» [12], Невдовзі була влаштована виставка репресованого в епоху застою художника Опанаса Заливали [ІЗ]. У 19°-0 р. V Києві відбулася виставка гравюр відомого художника української діаспори Якова Гніздовського

Розширення соціальної бази українського мистецтва наприкінці 1980-х рр. відбувалося й шляхом фізичного повертання митців на Батьківщину. Так, у липні 1989 р. Клуб українських митців організував зустріч мистецької громадськ-осгІ Львова г відомим у світі українським художником Омеляном Мазуриком. що на той час мешкав і працював у Парижі. У 1990 р. до України повернувся Микола Рудснко, який, провівши десять років у концентраційних таборах, відбувши заслання у Сибіру, вже у період перебудови був висланий за межі країни. Указом Президента СРСР йому було повернуто радянське громадянство. У цьому ж році зміг відвідати Батьківщину опозиційний художник Володимир Стрєльников.