50. Кіномистецтво України 1920-х рр.. - поч.. 1930- х рр. О. Довженко.

З 1922 р. почалося виробництво художніх фільмів, більшість з яких розкривали події громадянської війни. У цей час продовжують працювати кінорежисери П, Чардинін, 8. Гардін. І. Кавалері -дає. У кінці 20-х - на початку 30-х рр. були екранізовані твори класиків української літератури: "Микола Джсря" (1927), "Борислав сміється" (1927), "Фата моргала" (1931).

У 20-ЗО-х р. розвивалося документальне і науково-популярне КІНО. На Київській кінофабриці режисер Дзиґа Вертов (Кауфман Денис АркадіЙович, 1896-1954) поставив ряд документальних фільмів: "Одинадцятий" (1928), "Людина з кіноапаратом" (1929), що зробили значний вплив на розвиток української кіно публіцистики. У кінці 20-х роках була проведена реконструкція Одеської кінофабрики, завершилось будівництво Київської кінофабрики (з 1939 р.- Київська кіностудія), яка стала центром української кінематографії.

У 1927 р. її Харкові була створена мультиплікаційна майстерня.

Значну роль у становленні українського кіномистецтва відіграв О. Довженко (1894-1956), який з 1926 р. працював режисером на Одеській кіностудії, знімаючи фільми за власними сценаріями ("Сумка дипкур'єра", "Звенигора", "ІЦорс", "Арсенал", "Земля" та інші.). Новаторським і визначальним у творчості О. Довженка став фільм "Звенигора" (1928). Вперше в історії кіномистецтва до фільму було введено епічну, філософську та ліричну стихії, з цим фільмом пов'язаний новий етап у розвитку українського кінематографа - поетичне кіно. Шедевром світового кіно став фільм О. Довженка "Земля" (1930), у якому режисер порушує важливі загальнолюдські проблеми: життя і смерть, людина І земля, лове і старе, кохання, оспівуг землю і працю на землі. У 1958 р. цей фільм було визнано одним з 12 кращих фільмів світу,

51. Перемога сталінізму і становище української культури у 1930 — х рр.

На початку 30-х років в Україні в цілому було подолано неписемнІсть, широко здійснювалась підготока спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою.

Але культурний розвиток проходив за умов повної ідеологізації всього суспільства, масових репресій, переслідувань інакомислячих, особливо інтелігенції. Політика українізації замінялася поверненням політики русифікації.

Було перероблено український правопис, наближено його до російського. Закрились також всі українські школи та видання за межами України. Фальсифікувалась історія України. У 1938 р. запроваджується пбов'язконе вивчення російської мови в усіх школах України.

Митці, українські науковці, що залишилися в живих, змушені були мовчати і без найменшого натяку на критику зображати минуле й сучасне, прославляти більшовицьку партію, Сталіна. За цих надзвичайно складних соціально-політнчних умов письменники республіки зберегли українське художнє слово, а також можливості для відродження української літератури в майбутньому.

Діяльність культурно-освітніх установ України в 30-ті роки була одним і головних засобів збереження Ідеологічного контролю над масами. Цим визначалась особлива увага держави до їх розбудови. У 1929— 1941 рр. число клубів в Україні зросло з 11 до 25 тис, бібліотек ■ з 9,4 до 32,3 тне. Значно розширилася мережа кінотеатрів, музеїв, сільських будинків і хат-чнтшіень. В умовах ліквідації неписьменності, модернізації економіки потяг населення до друкованого слова, інших джерел інформації зростав. Багато людей уперше знайомилися з творчістю видатних письменників |

України. Росії, зарубіжжя, надбаннями вітчизняної н світової культури. І це, без сумніву, буя позитивний момент. Разом з тим засоби інформації слугували важливим знаряддям зміцнення тоталітарного режиму, впровадження політики русифікації в Україні. Якщо 1931 р. у республіці українською мовою виходило 90% газет і 85% журналів, то в 1940 р. їхня частка зменшилася і

і і

нілішнідііо до 70 і 45 %. Культура й освіта в Україні все більше й більше набували російськомовного характеру.