52. Українська культура в часи 2-ї світової війни.

Друга світова війна стала тяжким випробуванням для нашого народу. Військові події забрали мільйони людських життів, були знищені цінні пам'ятки культури, розграбовані музейні та приватні колекції. Тисячі музейних експонатів були вивезені за кордон і не повернуті після закінчення війни.

Діячі української культури всі сили присвячували боротьбі з ворогом. В евакуації продовжували працювати вищі навчальні заклади, інститути Академії наук Україну творчі спілки. У творчості письменників переважала патріотична тематика ("Слово про рідну матір" М.Рильського, "Клятва" М.Єажана, "Любіть Україну" В.Спсюрп, "Весна", "Голос матері" П.Тнчинн, "Україна в огні", "Ніч перед босм" СДовженка, "Ярослав Мудрий" І.Кочергн, "Зенітка" Остапа Вишні).

Героїко-патрІотична тематика переважала у творчості українських театрів, які в евакуації ставили п'єси О.Корнійчука, Ї.Кочерги, Л.Леонова, К.Симонова, виступали з концертами і виставами перед бійцями військових частин на фронті і в тилу. Українські кінематографісти в час війни працюють над створенням хроні кально-документальних та художніх фільмів ("Битва за нашу Радянську Україну". рея, ОДавженко; "Як гартувалася сталь", "Райдуга", реж. М.Донськой).

Після перемоги у війні а суспільстві з'явилися надії на демократизацію життя, на утвердження поваги до особистості, її людських та політичних прав і свобод. Натомість влада намагалася ЗМІЦНИТИ тоталітарний режими. Були повторно репресовані люди, які вже вийшли з місць позбавлення волі, військові, що потрапили до німецького полону.

ПІД час німецької окупації України українські культурні установи, визначні представники наукової", технічної і творчої інтелігенції, музейні цінності 1 тощо в обов'язковому порядку мали бути евакуйовані на схід. Те, що залишилося в архівах, бібліотеках, картинних Галереях, музеях, наукових установах, до граби купали нацисти. Загалом до Німеччини було вивезено не менше 330 тис. експонатів, бел урахування розкраденого окупантами в приватному по-І рядку..

53. Культурне життя в Україні у другій половині 1940 - х на початку 1950-х рр.. Відродження культурного життя в Україні у післявоєнні роки наражалось на великі труднощі.

В умовах, коли на першому плані стояла відбудова важкої промисловості і нарощування воєнного потенціалу, на інші сфери життя, у тому числі культуру, не вистачало коштів.

Ось чому видатки на культуру концентрувались на найважливіших об'єктах - школах, вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах. Без налагодження їх роботи відбудова економіки була неможлива.

Що ж стосується клубних установ, кінотеатрів, драмтеатрів, філармоній, бібліотек, радіомережі та інших культурних об'єктів, то введення їх: у дію не вважалось першочерговим завданням.

У 1950р. повністю відновлюється довоєнна мережа шкіл, у яких навчалося 6,8 млн. дітей. Для матеріальної підтримки тих, кому батьки не могли забезпечити мінімуму необхідного до навчання, створювався фонд всеобучу.

Як і в довоєнні роки, більшовицька партія прагнула перетворити школу в знаряддя збереження і посилення свого контролю над учнівською молоддю.

Була відновлена робота піонерських та комсомольських організацій, поповнювалися їх ряди. У повоєнні роки значного поширення набула вечірня, а потім і заочна форма навчання.

Майже всі школи пере профілювались на російські. Протягом четвертої п'ятирічки була відновлена робота всіх вузів України, яких у 1950р. налічувалось 160,

Перемога у війні з нацизмом викликала емоційне піднесення в суспільстві, яке діячі культури: літератури та мистецтва намагались відобразити у своїх творах. Усі митці зобов'язані були творити в рамках так званого соціалістичного реалізму, який зводив функцій мистецтва до прославлення Сталіна та його режиму.

Однак за цих несприятливих умов українським письменникам вдалося створити чимало яскравих і колоритних творів. У другій половині 40-х років з'являється трилогія О. Гончара "Прапороносці", Ю. Японського "Київські оповідання", прозові твори Козаченка, В. Собка, гумористичні оповідання Остапа Вишні.

Вдосконалювали свою творчу діяльність М. Рильський, П. Тичина, В. Соеюра. А. Малишко. Творчість цих письменників визначила характер літературного процесу в Україні, обличчя художньої продукції ПОВОЄННИХ років.

На традиційно високому рівні стояло театральне мистецтво, особливо оперного, а також драматичного жанру. Захоплення глядачів викликали вистави творчих колективів за участю видатних майстрів сцени Б. Гмирі, С. Козака, Н. Ужвій та ін.

Розвивалося музичне мистецтво, живопис, графіка, скульптура.

У своєму прагненні створити талановиті твори .використати нові засоби, прийоми художньої творчості .опанувати нові теми .запропонувати їх нетрадиційні висвітлення діячі мистецтва неминуче вступами у суперечність із тоталітарною системою ,її прагненням до всеосяжного контролю .в тому числі і над творчістю.

Рїад поетами, прозаїками , художниками, музикантами, літературознавцями постійно нависала загроза бути безпідставно звинуваченими в некритичному підході до "реакційної буржуазної культури "'."українському буржуазному націоналізмі", "відступі від марксизму-ленінізму" та ін.

В 1946р. На інтелігенцію раптом посипались грізні постанови ЦК ВКП(б), у яких безапеляційно і безпідставно звинувачувались видатні діячі різних галузей культури.

54. Культурне і духовне життя України в часи хрущовської відлиги. Період хрущовської «відлиги» мав велике значення для всіх сфер культурного життя УРСР. Відхід від сталінізму сприяв послабленню цензури, реабілітації відомих письменників і митців (В. Чумака, 3. Тулуб. Г. Косинки, Б. Антоненка-Давидовича, О. Ковіньки та ін.), скасуванню в галузі культури низки партійних постанов 1940-х рр., розширенню рамок для творчої та наукової діяльності, зростанню кількості нових наукових центрів, громадських організацій, творчих спілок, у тому числі — Спілки журналістів України (1957 р.), Спілки працівників кінематографії (1958 р.), Українського хорового товариства (1959 р.) та ін.

Ознаки оновлення в культурному житті першими відчули письменники та митці України. Пошуками НОВИХ форм самовираження просякнуті автобіографічна повість Б. Антоиенка-Давидовнча ((За ширмою», поеми «Розстріляне безсмертя», «Мазепа», повість «Третя рота» В, Сосюри, роман Г. Тютюнника «Вир». Виходячи за рамки соціалістичного реалізму в образотворчому мистецтві, творили скульптори М. Рябїнін, В. Сколоздра, Г. Петрашевич, художники М. Дсрегус, М. Божій, К. Трохпмснко. У середині 1950-х рр. картинами «Хліб», «Весна», «Райок» здобула популярність учениця Ф. Кричевсьхого Т. Яблонська. Плідно творили в новій суспільно-політичній атмосфері композитори Б. ЛятопганськиЙ, А. Кос-Апатольськкй, брати Майбороди, С. Аіодкевич.

Пом'якшення а національній політиці, мовній сфері позначилось на урядових рішеннях про збільшення тиражу українських газет, зумовило появу низки періодичних видшіь українською новою («Радянське літературознавство», «Прапор», «Український історичний журнал» та ін.), фундаментальних наукових праць: Української радянської енциклопедії, «Історії українського мистецтва» тощо. Проблеми занепаду української культури, штучного звуження сфер вжитку національної мопн порушували у своїх виступах на сторінках газет, журналів, радіо, зборах громадськості письменники О. Гончар, А. Малишко. М. Шумило, Л. Дмнтерко. Гостру критику з боку представників української інтелігенції викликав новий шкільний закон, опублікований для обгопорення наприкінці [958 р,. який надавав право батькам вибирати своїм дітям мову навчання. Проти такого прихованого елементу русифікації виступили письменники М. Рильський і М. Бажай, інші члени Спілки письменників України.

Думки про обов'язкове І рівноправне вивчення української мови в усіх школах УРСР не знайшли своєї підтримки на союзному і республіканському рівнях. Рішення вищого законодавчого органу УРСР послабшю позиції національної мовн в республіці, відкрило шляхи для русифікаторських тенденцій в освітянській сфері й одночасно посилило громадський рух на захнет історичних та духовних цінностей українського народу.

Процес реформування тоталітарної системи, ревізія окремих аспектів сталінізму в ідеологічній і культурній ділянках вплинули на виникнення І подальше формування покоління українських шістдесятників — нової лїтературно-мистецької та суспільно-політичної течії серед української інтелектуальної еліти наприкінці 1950-х — на початку 1960-х рр., що заявили про себе низкою порушених проблем, відмінними від офіційної думки підходами до їх розв'язання.

«Шістдесятники» представлені письменниками Л. Костенко, 3. СимОненком, І. Драчем, М. Віпграновсг.ким, Є. Гуцалом, літературними критиками !. Дчюбою, ї. Світличннм, С. Сверстюком та багатьма іншими, проти яких після їхнього короткочасного яскравого дебюту почалося цькування з боку влади. Одних було змушено до мовчання, деякі зламалися, інших ув'язнено. Внаслідок важких табірних умов померли в ув'язненні О. Тихий, В. Марченко, Ю. Литвин, В. Стус.

У період хрущовської відлиги спостерігався розвиток науки в Україні. Слід відзначити таких вчених світового рівня, як Є. Патон, О. Богомолець, О. Антонов, В. Глушков, М. Амосов та інші. Набувають подальшого розвитку природничі і фпико-математичні, науково-технічні й медичні науки. виникають нові наукові галузі, зокрема кібернетика.

Певні іШ'іитнвні, але повільні 'зрушення були й у системі гуманітарних наук: зокрема, спостерігалось піднесення українознавчих дисциплін. Багато важила в цьому контексті українофільська орієнтація секретаря ЦК КГҐУ тих років П. Шелеста, який певним чином скеровував лівацькі прояви комуністичної ідеології.

Культура 1970-90-х рр. З поч. 1970-х рр. почала провадитись цілеспрямована русифікація, а в сферах суспільних і гуманітарних наук настав тотальний диктат. Проте політика русифікації зустріла опір. Набули поширення такі форми непокори і боротьби за національні, політичні Й культурні права, як петиції, протести, демонстрації, самвидав літературних джерел, влаштування страйків, створення нелегальних політичних організацій. У самвидаві поширювалися есе В. Мороза «Хроніка опору». «Із іаіюпідпика ім. Керія», твір Є. Сверстюка «Собор у риштованні», М. Осадчого «Більмо», твори І. Калинця, В. Стуса та інших, а також листи-протести до партійних і державних керівних органів спрямовані проти нищення пам'яток української культури, проти репресій, русифікації та нівелювання особистості.