23,Культурно - просвітницька діяльність Кнево —Могиляиської Академії

В Києно-Могнляиській академії навчалися переважно діти української шляхти, старшини, духовенства, заможних міщан і козаків, Іноді до неї потрапляли діти селян та міської бідноти. Навколо академії згуртувалися відомі науковці того ча-су: Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Лачар Варапоііич, Антоній Радилопський, Феодосії! Сзфонович, Араній Сатановський, Варлаам ЯеинсьКнй, СимеоН Полоцький, Епіфаній СлавннецькиЙ та ін. Своєю науково-просвітницькою діяльністю вони об'єктивно сприяли розвиткові духовної культури українського народу. Зокрема, деякі дослідники вважають, що відомий «Синопсис» (16/4 р.) — короткий нарис історії України і Росії від найдавніших часів до останньої чверті XVI! ст., що набув великої популярності І використовувався як офіційний підручник, було створено Інокентіш ГІзсііЄМ (1600—1683 рр.). Книга розповсюджувалась не лише на Україні і в Росії, але й за кордоном, зокрема в грецькому та латинському перекладах. Академія підтримувала тісні контакти з багатьма нав-чальними закладами Сиропи, її учні часто продовжували навчання в західноєвропейських університетах. Багато ук­раїнських письменників та вчених, що виховувались і здо-були освіт)- в Київській академії, переїхали до Росії і там працювали на ниві духовної культури. Серед них відомі діячі української культури і науки; Єиіфаніґі СлавннецькиЙ — один з найбільших учених того часу, автор греко-слов'яно-латипського Лексикону та словника "малозрозумілих слів у Святому письмі, викладач у патріаршій школі; Снмеон Полоцький (1629—1680 рр.) — вихованець і діяч Київської академії, який у 1687 р. заснував у Москві Слов'япо-греко-лапшську академію., учитель царських ді-тей; Данило Туптало (1651 — 1709 рр.). сии київського сої—пика Сапи, якого часто наливали Тупталенко) — визначний проповідник, і 1702 р. Ростовський митрополит (ДимитріЙ Ростовський), автор оповідань про чудеса Пресвятої Бого-родиці у Чернігівському монастирі, нової" редакції збірки «Четьї Мінеї», окремих літописних і драматичних теорій; Стсфан Яворсьіеіпі (1658—1722 рр., уродженець Галичини) — вихованець і вчитель Києво-Могилянської академії, який у 1700 р. стаз митрополитом; Феофан Проконовіїч (1681—1736 рр.) — викладач піїтики та риторики в Київ-'ській академії (її ректор з 1710 р.). з переїздом до Моск-ви — помічник Петра 1 в його реформаторській діяльності. Вихованці К.ПСВО-Могилянської академії були організа-торами багатьох духовних училищ в Росії — у Москві, Ар-

хангельську. В'ятці, Рязані, Костромі. Суздалі, В другій половині XVII—першій половині XVIII ст. відчувався дуже сильний вплив української думки, літератури і взагалі культури на процес європеїзації російської культури.

24.Український театр 2-ї пол.. 17-18 ст.

Театр досягнув за часів бароко великого розвитку. На Україні театр з'явився в ці часи під впливом польського та латинського театру. Український театр цілком походить з барокової драми. Великою мірою — з театру єзуїтських шкіл, що досягнув чималої мистецької височини. Але незабаром театр переріс межі школи та тісного кола учнів, учителів та батьків. Перші друки маємо з початку 17-го століття. Це вірші Памви Берчнди з І616 р. Але це лише діалог про Різдво Христове, лише декламація, власне, без дії. Другий друк «Христос пасхон» 1630 р. подає вже зародкову п'єсу, з дійовими біблійними особами, що хоча й декламують, але декламація їх уже досить суб'єктивно забарвлена. Але справжньою п'єсою с вже «Розмишлянне о муці Христа» Й. Вовковкча (і631 р.).

Комедія з'являється на Україні спочатку в рамках барокових драм. Поруч з піднесеними мотивами зустрічаємо в них окремі місця «легкого» або гумористичного характеру. Окремі сцени в різних типах драм ніби спеціально призначені для вміщення гумористичного елементу.

Суто «комедійний» характер мають «інтермедії», невеликі сценки, шо їх грали поміж актами драми. До окремих принад інтерлюдій належала велемовність: в них з'являються українці, білоруси, поляки, цигани і т. д.

В українській драматургії XVII — XVIII ст. значне місце займають короткі одноактні комічні п'єси — так звані інтермедії, або інтерлюдії. В ряді випадків зміст інтермедій був зв'язаний з темами, що розвивалися в основних п"єсах, здебільшого Ж вони своїм сюжетом були незалежні від цих п'єс. Головне призначення інтерлюдій полягало в тому, щоб дати відпочинок і розвагу глядачеві, стомленому серйозною дією, яка розігрувалася в основній п'єсі. Теми основної ДІЇ були переважно релігійні або історичні, хоч інтермедії включалися іноді і в п'сси з світською тематикою. Дійовими особами інтермедій були, як правило, персонажі з простолюду, шо розмовляли кожний своєю народною мовою: українець — українською, росіянин — російською, білорус — білоруською, а той час як основні, серйозні п'єси писалися своєрідною книжною мовою.

Найстарішими українськими інтермедіями, шо дійшли до нас, є дві інтермедії 1619 р. до польської п'ятаакпіоїдрши Яку ба Гаватовпча про смерть Іоанпа Хрестителя.

Цікавий явищем в історії українського театру був вертеп- ляльковий народний театр (вертепом наливалася печера, де народився Ісус Христос).

25.Українська література 2-ї пол.. 17-18 ст.

V другій половині XVII ст. з'явилися думи й історичні пісні про участь козаків у героїчній визвольній війні 1648-1654 рр., про Богдана Хмельницького та його сподвижників. Саме в той час створені відомі народні пісні «Розлилися круті бережечки», «Не дивуйтеся, добрії люди», «За світ стали козаченьки» та багато інших.

У другій половині XVII ст. розвивається і так звана шкільна література, відома якорацІЇ (промови, вірші, драматичні твори), їх писали в основному викладачі та вихованці Київської академії, які продовжували вести полемічні дискусії з католиками. Видавались агіографічні твори про житія святих.

Серед історичних праць вказаного періоду слід назвати приписуваний Інокентіні Гізелю «Синопсис» (1674) - перший короткий нарис історії України від найдавніших часів до Останньої Чверті XVII ст., який і протягом наступного століття використовувався як офіційний підручник, багато разів перевидавався. До цінного кторико-лігературного надбання належить створений невідомим апгором^Густинський літопис», мова якого близька до народної, У ньому викладається історія України до 1597 р.. багато розділів присвячено козаччині.

Видатним явищем у літературному житті XVIII ст. стала творчість філософа і письменника Григорія Сковороди (1722-1794).