37. Освіта і наука України 2-ї пол. 19 ст.

У другій половині XIX ст., як і перше, розвиток української культури відбувався в умовах колонізаторських політичних режимів- що панували в Україні. Найбільше вони дошкуляли народній освіті. Початкових і середніх шкіл не вистачало. До скасування кріпосного права в Російській Імперії (1861 р.) освіта в Україні, особливо початкова, занепадала. Дворяни вважали, що освіта селянам не погрібна. Царський уряд майже зовсім усунувся від матеріального утримання початкових, шкіл; В освіті зміни стали відчутними вже на межі 60-х рр. Молода інтелігенція, студенти, що об'гдналися в громади, активно переймалися створенням недільних ШКІЛ. У 1862р. в Україні їх було понад ПО. Викладання н багатьох із них провадилося українською мовою, видано було букварі й підручники, в тому числі «Буквар» Т, Шевченка. Але того Ж таки 1862 р. царський уряд вирішив закрити недільні школи, а багатьох організаторів і викладачів цих шкіл було заарештовано.

Становище стало поліпшуватись після проведення реформ. У 70-х рр. XIX ст, земства сприяли відкриттю нових шкіл, опікувалися змістом і методикою навчання. Вони збільшували асигнування на утримання та будівництво шкіл. З 1871 р. по 1895 р. асигнування зросли у 6 разів. Впроваджувалося ВИПЧЄІШЯ історії, географії, математики.

Політика реформ проводилася царизмом одночасно з політикою репресій проти української культури. Уряд не дозволяв навчатися українською мовою. Валуєвський циркуляр та Енський указ чітко иизпачнли головний напрямок освітньої політики російського царизму в Україні: не допустити українську мову в школу. Проте, завдяки поширенню початкової освіти рівень письменності в українських селах наприкінці XIX ст. становив близько 20%, а в містах - 50%.

Паші зміни в царині освіти не оминули і Західну Україну. У 1869 р. уряд Австро-Угорської імперії проголосив загальне обов'язкове початкове навчання на західноукраїнських землях. Але через матеріальні нестатки багато українських дітей не мали можливості відвідувати школу, пачко більше упапі уряди імперій приділяли середній освіті, адже вона вважалася основою вищої освіти, яка готувала фахівців державного управління, народного господарства, культури Й науки. У системі середньої освіти Російської імперії існувало кілька типів шкіл: класичні гімназії, реальні, кадетські н духовні училища, семінарії. В одних (класичних гімназіях) перевага надавалася вияченню грецької, латинської мов і логіки, а їх випускники отримували право вступати до університетів, в інших (реальних)- сучасним європейським мовам, математиці, природничим наукам. У 1859р. в Клені було відкрито першу жіночу гімназію.

Для розмежування реальної та класичної середньої освіти 1871 р. було проведено реформу середньої освіти. Реальні гімназії перетворилися на реальні училища. Вони давали чітко виражену професійну спеціалізацію, готували учнів до практичної діяльності.

Вищими навчальними закладами на українських землях були Київський, Харківський, Одеський, Львівський, Чернівецький університети.

У Російській імперії після відносної лібералізації в 60-70-х рр., коли університети користувалися правом внутрішньої автономії, розпочався період обмеження їх пряв. Після вбивства народниками царя Олександра II у 1884 р. було прийнято повий університетський устав, чгідно з яким ліквідовувались автономія університетів, виборність ректорів, деканів, професури скасовувалась. Весь викладацький склад підлягав перевірці на благонадійність.

Протягом другої половин» XIX ст. з'явилася плеяда видатних науковців світового рівня, яких, на жаЛЬ, зараховують до росіян, поляків чи інших народів, на землях яких через різні обставини ЇМ довелося працювати. Насправді вони були силами українського народу, якого не цуралися. СвІтоної слани зажили: вчеі-пін-етиоґраф М.Міоуха-Маклай, дослідження якого Океанії, Південно-Східної Азії, Австралії не втратили свого значення Й дотепер; О.Волошак, який зробив вагомий внесок у розроблення ботанічної географії, дослідив рослинний світ Карпат; М.Умоа - засновник київської школи теоретичної фізики; М.Векетов- вчений-хімік, який, працюючи в Харківському університеті, першим у світі став викладати фізичну хімію

Одним із видатних українських вчених тога періоду був Іван Пулюії (1845-1918), який свої здібності виявив в електромеханіці, а до того ж прислужився і українському рухові. Не обійшовся без Пулюя і переклад Святого Письма українською мовою.