29. Визначити поняття індивідуального методу соціальної роботи (розкрити на основі прикладу).

Характерною ознакою методів індивідуальної соціальної роботи є те, що вони реалізуються в ситуації "один на один", коли соціальний працівник разом із клієнтом вирішує його особисті й соціальні проблеми. Типовими індивідуальними проблемами в практиці соціальної роботи є емоційні проблеми, сімейні та особистісні кризи, сімейні конфлікти, проблеми на виробництві і в школі, втрата роботи тощо. На всі спільні характеристики "накладаються" особливості їх реалізації в конкретних методах, що використовуються у зарубіжній та вітчизняній практиці соціальної роботи. 30. Обгрунтувати понятійно-категоріальний апарат соціальної роботи. 

1.Категорії, які не є специфічними для теорії соціальної роботи.

2. Категорії, що відносяться до теорії соц.роботи, але використ. Іншими галузями:психо-соц.р, соц-реабілітація.

3.Категорії, що є власними категоріями соц.р:соц.працівник, соц.обслугов, соц.допомога.

31. Визначити особливості соціальної роботи з дітьми та молоддю.

Молоді люди є специфічним контингентом населення, якісно відмінним від усіх інших вікових груп. Роль молоді як чинника соціально-демографічного розвитку держави (регіону) обумовлена такими притаманними цій віковій групі особливостями:

· підвищений (порівняно з іншими віковими контингентами) рівень народжуваності — саме на жінок молодіжного віку припадає основна частина народжень;

· висока міграційна мобільність;

· великий попит на освіту — майже всі особи, які навчаються у вищих та професійних навчальних закладах, молодого віку;

· підвищений ступінь мобільності щодо змін місця роботи, перекваліфікації, освоєння нових видів та сфер діяльності.

32. Визначити основні соціальні проблеми свого регіону та шляхи їх вирішення.

33. Окреслити поняття «професійна компетентність соціального працівника».

Стиль поведінки, професійна компетентність фахівця із соціальної роботи обумовлені сукупністю його професійних знань, умінь, навичок; комплексом психологічних особливостей та професійно важливих якостей та здібностей. Здатність досягати найвищих успіхів в професійній діяльності багато в чому залежить від самооціночних здібностей (самоконтроль, самовдосконалення, самоосвіта).  Фахівець повинен бути психологічно готовим до діяльності в соціальній сфері, мати сформоване професійне мислення, вміти самостійно аналізувати конкретну ситуацію, оцінювати можливі наслідки та брати відповідальність за обрані рішення, які часто пов’язані з життям людини. 

34. Визначити діяльність соціального працівника у мікро- та макросоціумі.

Завдання соц. Р. на макро-рівні:

-вплив на формув. І реаліз. Соц. Економ. Політики на всіх рівнях.

-аналіз впливу змін, які відбудов. В соц. Розвитку сусп.

Мікро-соц.р:

-надання соц.допомоги окремій людині, яка опинилась у скрутній ситуації.

-здійсн.профілактики роботи з попередж. Факторів, які негативно вплив. На життєдіяль. Особист.

35. Розкрити діяльність соціального працівника з орієнтацією на потреби і ресурси клієнтів.

Усвідомлені потреби спонукають до діяльності, генерують соціальну активність населення. Для реалізації потреб необхідні не лише мотиви, а й умови, які залежать від рівня розвитку цивілізації, характеру суспільних відносин на певний історичний момент. Ці відносини визначають особливості життя як великих сукупностей людей, так і громад, спільнот індивідів. Вони охоплюють політичну, економічну, правову, духовну, професійну та інші сфери. Пов'язані вони з формами і способами соціальної діяльності людей, спільнот, їх соціальними потребами та інтересами, надаючи широкі можливості для їх задоволення або, навпаки, обмежуючи, звужуючи їх. Відсутність можливості реалізувати свої потреби на індивідуальному рівні ускладнює соціалізацію людини, деформує її особистість і поведінку, вселяє їй почуття меншовартості, безвідповідальності, агресії, злочинності. На загально соціальному рівні це породжує різні соціальні проблеми (бідність, безробіття, злочинність, міграції тощо). цінювання становища клієнта слід здійснювати з урахуванням різних його особистісних потреб -- від фізіологічних до потреб у самоактуалізації. Порушення життєдіяльності різних груп населення мобілізує їх внутрішні ресурси на стабілізацію ситуації та задоволення актуальних потреб. Намагання реалізувати потреби передбачає відповідні соціальні дії. Якщо дії індивіда (сім'ї, групи, громади) для задоволення існуючих потреб з певних причин неможливі або малоефективні, потрібне залучення зовнішніх ресурсів.

Концепція мобілізації ресурсів, яка використовується в теорії та практиці соціальної роботи, передбачає певні дії, спрямовані на максимальне задоволення потреб клієнта на основі невикористаних внутрішніх ресурсів (фізичних і психічних), а також на пошук і залучення зовнішніх ресурсів суспільства і оточення.

На сучасному етапі соціальна робота з внутрішніми ресурсами (інтелект, освіта, професія, цілеспрямованість, воля, мотивація та ін.) вимагає такої побудови стосунків із клієнтами, щоб вони могли повірити у власні сили, усвідомити власну компетенцію і здібності, навчитися самоконтролю і позитивної самооцінки, оволодіти навичками управління собою і своїми соціальними ролями.

Зовнішні ресурси у соціальній роботі поділяють на офіційні (формальні) і неофіційні (неформальні), реально існуючі і потенційні, матеріальні, соціальні і культурно-духовні. До зовнішніх ресурсів належить уся соціальна інфраструктура -- сукупність органів, соціальних служб і різних закладів, їх матеріальної та нормативно-правової бази, які забезпечують задоволення потреб громадян і захист їхніх соціальних прав.