Авраменко-Українська література

Олександр Олесь

І все ж автор, як і у вірші «Аіїстри», пропонує не втрачати надію: наприкінці твору з'являється хлопчик із Казки і розповідає вмираючому героєві, ш;о там завжди сонце. Цей персонаж символізує моральну чистоту й правдивість ідей, які проголошував Він. Отже, провідник не помилявся, а лише зневірився і завагався, що й спричинило поразку в пошуках шляху до омріяної Казки. Передчасною загибеллю героя О. Олесь застерігає духовних лідерів народу, закликає їх не розчаровуватися, а свято вірити в досяжність ідеалів, бути витривалими й незламними.

Отже, письменник порушує традиційну для неоромантизму й символізму тему — народ і провідник на шляху до мети, порятунку.

Драма «По дорозі в Казку» безпосередньо перегукується з поемою І. Франка «Мойсей», де аналогом Казки виступає земля Ханаан. Ні Франковий, ні Олесів герої не

потрапляють до омріяного краю. І все ж існують великі відмінності між цими творами.

Мойсей виступає лише як провідник волі Єгови, хоча й несе частку особистої відповідальності. Саме за своє невір'я (навіть миттєве) його не допущено до Ханаану. У драмі «По дорозі в Казку» ситуація інша. Люди живуть у страшному лісі, де немає нічого «рідного й знайомого», і кажуть: «Ти сам йди, а ми і тут свій вік як-небудь доживем». Герой, провідник, — цілком самостійний, не керований жодною вищою силою. Він сам приймає рішення вивести народ із темряви і сам же зневірюється у своїх силах (немає тут і франківського демона-спокусника Азазеля), сам несе відповідальність за свою слабкість.

Країна Казка — символ неоднозначний. Зрозуміло, що це — щось нове, там завжди сяє сонце, але виникає запитання: а що ж за нею? Невже поступ спиниться, коли нарешті розчиниться золота брама? Може, саме тому люди залишаються в лісі? Це ж запитання не вирішене самим автором, і в цьому полягає таємничість етюду. Цілком можливо, що саме дорога була метою мандрівки, а не Казка. Дорога (як і сорокарічні мандри гебреїв пустелею в «Мойсеї») перетворюється на символ блукань, страждань, які допомагають очиститися від темряви примітивного себелюбства, страху, недалекоглядності.

Знову ж таки символічно, що єдиним мешканцем Казки є хлопчик «років десяти» — це молоде покоління, для якого «ми будемо йти вперед і грудь.ми дужими дорогу пробивать». Отож зберігається надія, що знову колись з'явиться герой, який поведе людей до світла.

Важливе значення має також образ Дівчини. Вона залишається однією з тих, хто «йде зустрічати ранок», на відміну від юрби, що вбиває провідника. Фігура Дівчини підкреслює розкол, який відбувся серед людей. Більшість із них уже не

239

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

прагне ввійти до Казки, але невелика когорта сміливців хоче продовжувати шлях. Крім того, Дівчина — уособлення віри в себе, у власні сили, духовної міцності, символ світлих днів майбутності, яких Він не дочекався. «По дорозі в Казку» показує боротьбу, а не перемогу — у цьому особливість етюду.

Кращі твори Олександра Олеся досі запалюють у душах читачів світлі, піднесені почуття, а тому залишаються живими, актуальними й дієвими. З давнини минулого століття поет ділиться з нами своєю вірою й надією:

Дивлюсь на пройдену дорогу, І гнів, і жаль мене пече...

Але у нашу перемогу Усе ж я вірю гаряче.

Як завтра день угледять люди. Як зійде сонце золоте, Так Україна жити буде.

Так наша мрія процвіте.

з;'"'

1.До драматичних належить твір О. Олеся А «Айстри»

Б«Чари ночі»

В«О слово рідне! Орле скутий!..» Г «По дорозі в Казку»

Д«з журбою радість обнялась...»

2.Вірш «з журбою радість обнялась...» написаний А ямбом

Бхореєм

Вдактилем

Г амфібрахієм

Д анапестом

3.Установіть відповідність

240

Олександр Олесь

4.Чому О. Олесь був змушений покинути Україну в 1919 р. й решту життя прожити за кордоном?

5.Які мотиви переважають у ліриці О. Олеся?

6.Визначте й випишіть символи з поезії «О слово рідне! Орле скутий!..». Розкрийте їх значення.

7.Доведіть конкретними прикладами з творів О. Олеся слушність думки 0. Єфремова про поєднання у творчості поета громадянських та інтимно-осо- бистісних мотивів.

8.Пригадайте жанрове визначення романсу. Доведіть, що поезія «Чари ночі» — романс.

9.З якими європейськими митцями споріднена творчість О. Олеся?

10.Яка поезія О. Олеся вам найбільше сподобалась і чим саме?

11.Доведіть, що вірш «З журбою радість обнялась...» написаний у неоромантичному стилі.

12.Який із вивчених віршів О. Олеся, на вашу думку, наймузикальніший? За допомогою яких засобів автор досягає цієї музикальності?

домашнє завдання

1.Вивчити напам'ять один із віршів О. Олеся.

2.Підготувати повідомлення про життя і творчість письменника в еміграції (за бажанням).

ЛІТЕРАТУРА

Олесь О. Твори: У 2 томах. — К.: Дніпро, 1990. Олесь О. Драматичні казки. — К.: Мистецтво 1990.

Жулинський М. Із забуття — в безсмертя. — К.: Дніпро, 1990. Неврлий М. Олександр Олесь. — К.: Дніпро, 1994.

241

Перекажіть мій, так би мовити, скромний заповіт людям... Скажіть їм: нема більшої, нема почеснішої, нема великодушнішої і прекраснішої мети та сенсу існування як окремих людей, так і цілих націй, як творення щастя. Не сили, не могутності, не панування, не розкошування, а щастя. Розумієте? А колегам моїм, письменникам і митцям, перекажіть, що немає вищої, цікавішої теми для їхніх творів, як щастя.

В. Винниченко

Володимир Кирилович Винниченко є однією з найбільщ значних, популярних і водночас суперечливих, трагічних постатей у нащій літературі й історії національно-державного відродження. Він — письменник-романіст, автор новел і драматичних творів, філософ, публіцист, художник. Крім того, В. Винниченко — визначний політик і державний діяч. Він не лише мистецьки зобразив свою добу,

ай був активним її творцем. Винниченкові, за словами академіка М. Жулинського, судилося долею бути «розіп'ятим на хресті політики та літератури». З думкою про возвеличення нашої нації, піднесення України на рівень європейських держав В. Винниченко писав свої твори, боровся за державну незалежність, прожив понад три десятки років у вигнанні на чужій землі і помер у забутті. Повернення в Україну його імені означало не лише відновлення історичної справедливості,

ай збагачення культурної скарбниці нашого народу.

Проте й досі далеко не всі твори майстра видані в Україні, досі його доробок залишається до кінця не прочитаним, не осмисленим.

Життєвий шлях письменника

Володимир Винниченко народився 26 липня 1880р. в місті Єлисаветграді (нині — Кіровоград).

Батько письменника замолоду був безземельним селянським наймитом. Він переїхав до міста й одружився з удовою Євдокією Павленко, яка мала трьох дітей, спільною дитиною був у них тільки Володимир.

Змалку хлопчик мав добру пам'ять. Рано навчився читати, і сталося це непомітно для батьків. Можливо, першим «букварем» для нього були принесені братом (робітником друкарні) афіші, з яких він, граючись, вирізав літери і клеїв на стінку, запитуючи в дорослих, що то за буква. Сусідських дітей «тримав... трохи в терорі, бо був дуже сильний для свого віку й вольовий, упертий».

242

Володимир Винниченко

Володимир дуже любив батьків. Саме їхня тяжка доля заронила в хлопцеву душу ненависть до гнобителів, до суспільної несправедливості, до приниження людської гідності. Так закладались основи його майбутніх революційних, соціалістичних переконань.

Володимир Винниченко (із щоденника): «З дитинства, з того часу, як поміщик Бодіско бив мого батька в себе в економії, як обдурив його, як визискував, як вигнав у землянку в полі, де я пас череду, — з того моменту

мрію про той час, коли можна буде схопити Бодісок і, нарешті, визволити з-під них усіх батьків працюючих, усіх обдурених».

Спочатку хлопчик навчався в початковій школі, а згодом у Єлисаветградській чоловічій класичній гімназії. Це був доволі демократичний навчальний заклад, у якому здобували освіту не тільки діти дворян і чиновників, а й міщан, цеховиків, навіть селян. У різний час у гімназії навчалися польський поет Ярослав Івашкевич, Нобелівський лауреат фізик Ігор Тамм, творець ракетної установки «Катюша»

Георгій Лангемак.

Гімназійне начальство, учителі, а за ними й учні зустріли простого малого українця насмішками. Його українська вимова, простий одяг та інші ознаки пролетарського походження викликали ворожість: «Мы тебя учим не на свинопаса, а на чиновника».

Усвідомлення свого становища не пригнічувало хлопця, але викликало в нього протест та дієву реакцію: бійки з учнями, розбивання шибок у вчителів. У старших класах він узяв участь у революційній організації, написав бунтарську поему, за яку одержав тиждень «карцеру», згодом його виключили з гімназії. Мусив заробляти на шматок хліба наймитуванням у поміщицьких маєтках. Те бідування стало першою життєвою школою й матеріалом для майбутніх творів: «Біля машини», «Народний діяч», «Суд», «Голод» та ін.

Попри скруту, Володимир не залишив навчання. Він продовжував готуватися до матури (атестата зрілості) і ск.чав іспит екстерном у Златопільській гімназії.

У 1900 р. Винниченко вступає на юридичний факультет Київського університету. У цей час — на зламі століть —.національно-культурницький рух різко політизується. Молодь уже не задовольняється етнографізмом і просвітницькою роботою. Виникають українські політичні партії, що висувають демократичні гасла й вносять до своїх програм ідею автономності України. Модними стають соціалістичні гасла, а в українських партіях вони поєднуються з національновизвольними прагненнями. Головною постаттю в революційних процесах стає студент, про це один історик дотепно зауважив: «На політичну сцену виходить тип революційного юнака з "Комуністичним маніфестом" в одній кишені й з "Кобзарем" — у другій».

Приловчившись до студентської громади, Володимир увійшов до новоствореної Революційної української партії, симпатії якої були на боці європейської со- ціал-демократії. У лютому 1902 р. Винниченка заарештували й відправили до Лук'янівської в'язниці. Певна річ, з університету відрахували, а восени забрали на військову службу. Тут він продовжував революційну роботу, але чергового арешту не став чекати й утік з батальйону, щоб податися в Галичину. То була перша еміграція письменника. Відтоді він став професійним революціонером.

243

Українська література наприкінці XIX — на_ початку XX ст.

Парачельно з пропагандистською роботою, арештами, тюрмою й солдатчиною Винниченко займався літературною діяльністю. Восени 1902 р. він надрукував своє перше оповідання «Сила і краса» в журналі «Киевская старина» — так відбувся дебют Винниченка-прозаїка.

У Львові Володимир налагоджує зв'язки з галицькими партіями, пише брошури й листівки, які сам нелегально доставляє в Наддніпрянщину. Його знову заарештовують

іув'язнюють аж на два роки.

З1906 р. виходять друком одна за одною п'ять книжок його оповідань. Ім'я Винниченка стає популярним, про нього позитивно відгукується критика.

В. Винниченко

Леся Українка: «Тільки талант міг створити ці живі фігури, ці природні діалоги й, зокрема, цю широку картину ярмарку».

Михайло Коцюбинський: «Кого в нас читають? Винниченка. Про кого скрізь ідуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка».

І в еміграції, і після повернення додому письменник, крім оповідань, створює низку психологічних драм («Дисгармонія», «Брехня», «Гріх», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Великий Молох») і романів («Чесність з собою», «Рівновага», «Божки», «Записки Кирпатого Мефістофеля»). Щ твори були новаторськими, незвичними в тодішньому літературному процесі, тому й сприймалися неоднозначно, вони провокували суперечки, словом, були помітними.

Негативну критику Винниченко сприймав дуже болісно, і був момент, коли він відреагував категорично й, можна сказати, екстравагантно: ладен був писати по-російськи, тим паче, що в російських виданнях його твори в той час охоче

друкували.

^ г й М Т Володимир Винниченко (у листі до І\/І. Коцюбинського): «Пишу зараз велику повість по-російському. Надокучила мені сльозливо-розсерджена критика українська. Надокучили всякі перепони і цензури моральної поліції всяких доб-

родійних дурнів і лицемірів. Хай їм біс! Коли випихають, то я й упиратись дуже не буду».

Друзі переконали Винниченка відмовитися від цього імпульсивного рішення.

fl Михайло Коцюбинський (у листі до Винниченка): «Хіба ж Ви пишете для

критики? Хіба для Вас таку велику, таку рішучу вагу має те, що скаже той або

інший?.. Ви маєте найкращого читача, якого можна мати, — молодь!»

Патріот і меценат Є. Чикаленко виплачував молодому письменникові значну стипендію, аби лише той залишився в рідній літературі. Поступово популярність перевищила неприйняття. Романи Винниченка користуються небачеіпім попитом, драматичні твори з успіхом ставляться в театрах Києва, Харкова, Москви, їх перекладають і ставлять у Західній Європі.

244

для України й для нього самого виявляться суперечності його світогляду. Все життя він самовіддано обстоював два ідеали: національний і соціальний (розвиток національної мови, культури, українську демократичну державність і визволення гнобленого народу, соціальну справедливість). Такими близькими, взаємопов'язаними вони здаються. Однак і Винниченкові, і всьому нашому народові доля судила жертвувати одним заради іншого, а в результаті втратити і те, і те.

Улітку 1917 р. Винниченко від імені уряду веде в Петрограді важкі переговори з Тимчасовим урядом з метою домогтись автономії для України бодай у межах федеративного союзу з Росією. Заради цього відмовляється навіть від національних збройних сил. Проте росіяни категорично проти. Захопивши владу шляхом перевороту в жовтні, Володимир Ленін спочатку підступно визнає Центральну раду, але вже в грудні віроломно починає війну проти України. Ми ж практично не мали жодних сил для оборони (хоча ще влітку українське військо нараховувало понад 300 тисяч вояків). З іншого боку, проводячи соціалістичну політику, Винниченко та інші керівники Центральної ради налаштували проти себе представників багатших верств українського суспільства.

245

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

Володимир Винниченко (із щоденника): «Завтра має бути урочисте про- ^ОКЯЗ голошення з'єднання Західньої і Східньої Українських республік у єдину Українську Народню Республіку. Завтра ж роковини з дня проголошення самостійности України. А тим часом большевики взяли Харків, Чернігів і вчора зайняли Полтаву. Днів через сім-десять вони можуть бути в Києві. Бідні українці не можуть без жаху думати про цей час і зарані розбігаються, куди хто може. Завтра ж Трудовий конгрес. Боялися, що буде большевицький, а він, здається, буде правіший за Директорію. Але що з того, коли і Директорію, і його знесе дика люта хвиля варварів з півночі. Вони дужчі

за нас, вони мають такого великого і дужого товариша в боротьбі, як голод».

Володимир Винниченко (із щоденника): «І знову для мене та сама траге- а к т Д'^"' ЩО протягом майже двох років стільки разів роздирала мене. Іти з російськими большевиками — душити своїми руками свою націю, самого себе.

Іти з петлюрівщиною, реакцією, — душити революцію, душити самого себе, душити те, що я вважаю добрим для всієї людськости».

Проте навчений гірким досвідом, Винниченко вирушає зразу не в Україну, а в Москву, на переговори з кремлівськими вождями. Кількох місяців вистачило мудрому, досвідченому політикові, щоб зрозуміти суть нового комуністичного режиму. Під гаслами інтернаціоналізму ведеться політика відновлення тієї ж «єдиної-неділимої» імперії, нібито суверенний український уряд у Харкові слухняно виконує розпорядження з Москви. Замість соціального визволення запроваджений ще гірший гніт.

246

Володимир Винниченко

бідують, голодують. Де ж та рівність і справедливість? Яка ж різниця між комуністомкомісаром і царським приставом, околоточним і т. д.? Навіщо ж битися, голодувати, коли за царських приставів робітникам і бідним жилося принаймні краще, легше, тепліше, ситніше? Де та рівність, коли в соціалістичній Росії так само панує нерівність, коли один має "кремльовський" пайок, а другий — голодний, коли один має все, а другий — нічого? ІДо ж таке в такому разі комунізм?»

Відтоді жодних прокомуністичних ілюзій він уже не мав. Більше того, задовго до Другої світової війни, одним з пер-

ших заявив про небезпеку для світу комуно-фашистської чуми.

Правда закрила Винниченкові-людині дорогу на Батьківщину, де панувала кривда. Однак Винниченко-письменник залишався найпопулярнішим автором в Україні ще майже 15 років. Як і раніше, його книжки видавалися багатьма видавництвами й величезними накладами. Досить лише сказати, що протягом 1926-1928 рр. побачило світ зібрання творів Винниченка у 28 томах.

У 1933 р. Винниченко написав відкритого листа до комуністичних московських вождів, у якому звинуватив їх в організації геноциду проти українського народу, у «відновленні старої тюрми народів». За це сталінська влада назвала письменника «старим вовком української контрреволюції», його гонорари, які доти надходили з УСРР, було скасовано, видання творів припинено, усі книжки вилучено з бібліотек і знищено, навіть згадувати його ім'я заборонялося. Так тривало понад півстоліття.

Винниченко залишається без засобів до існування, у самотності (більшість українців-емігрантів мають його за зрадника), але знаходить сили жити. Допомагають вірна дружина, творчість і давня селянська працьовитість. Винниченки на останні гроші купзтоть занедбану садибу в містечку Мужен, неподалік від м. Канни на півдні Франції. Лагідно іменують своє скромне обійстя — «Закуток». Самотужки ремонтують будинок, розводять сад і город. Розраховзтоть лише на власні сили: дітей у родині не було. Більшість часу у Володимира Кириловича забирає фізична праця. Однак його самодисципліна вражає: кожного дня він присвячує кілька годин для творчості.

Творчий доробок майстра величезний. Протягом свого життя Винниченко написав понад 100 оповідань, п'єс, сценаріїв, статей і памфлетів, тритомний історикополітичний трактат «Відродження нації», двотомну філософську працю «Конкордизм», 14 романів (11 з них — за кордоном), 40 записних книжок «Щоденника» (від 1911 до 1951р.), майже 10 романів і досліджень залишилися в начерках.

Його п'єси «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Закон», «Гріх» перекладалися європейськими мовами й ставилися в театрах багатьох країн. Так само

247

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

неодноразово перекладали його романи. На екранах Німеччини в 1922 р. демонструвався фільм «Чорна Пантера». П'єси Винниченка постійно ставили і в українських та російських театрах (до початку 1930-х років), зокрема, такі геніальні режисери, як Микола Садовський і Гнат Юра, Лесь Курбас. З драматургом співпрацювали Костянтин Станіславський і Володимир Немирович-Данченко.

Митець захоплювався не тільки літературною творчістю, а й малярством. Створив майже сто картин. Акварельні й олійні пейзажі, портрети, натюрморти й графічні композиції не раз експонувались у Франції та за її межами. їх художню досконалість визнавали видатні художники, зокрема Поль Сіньяк і Пабло Пікассо.

В.Винниченко.

Закуток.

1930-і роки

Під час окупації Франції фашистами Винниченко категорично відмовився з ними співпрацювати, за це перетерпів арешт і ув'язнення в концтаборі.

Помер великий письменник і мислитель 6 березня 1951 р. у своїй оселі.

Величезний архів митця довгий час зберігався в Колумбійському університеті (США). Після відновлення незалежності 1991 р. за заповітом дружини його було перевезено в Україну.

Творчий доробок

Стиль. Володимир Винниченко започаткував в українській літературі таку течію модернізму, як неореалізм. Хоча іноді в його неореалістичному письмі зблискують і неоромантичні, імпресіоністичні чи символістські елементи (но- вели-етюди «Промінь сонця», «Зіна», «Момент», малярська спадщина).

248