Авраменко-Українська література

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

Герої Коцюбинського сповнені ненаситної жадоби життя — найдивовижнішої загадки людини й усього живого. З'явився на світ — отже, маєш набутися в ньому, бо сенс і краса життя — у самому акті життя, його індивідуальній неповторності.

Неоромантичне життєхвалення й поетизація природи підсилені в «Тінях забутих предків» яскравими імпресіоністичними

малюнками. Автор нерідко вдається до мови метафор:

•несподіваного поєднання звукових і кольорових образів;

•принципу переважання враження над вираженням.

Що таке, для прикладу, «зелений сміх», як не кольорова музика гір? Коцюбинський увесь час експериментує, шукає нові можливості слова — через метафору, персоніфікацію, несподівані контексти для епітетів, нюансування барв. «Гори міняли своє блакитне убрання на рожеві із золотом ризи»-, «синє дихання гір»; «зелена кров гір» — ці та

інші мікрообрази допомагають побачити світ у його первозданній чистоті й одухотвореності.

Філософський зміст. Багато хто з критиків уважав і вважає головним здобутком «Тіней забутих предків» — докладне й достовірне змалювання життя і побуту гуцулів. Протилежну думку висловив Гнат Хоткевич — сучасник М. Коцюбинського, відомий письменник і авторитетний знавець етнографії Гуцульщини.

с у д ж е н н я Гнат Хоткевич: «Сором заливав мені лице, коли я читав твір Коцюбинського... Коли б написав лише свої враження, напевне, було б прекрасно. Але ні. Взявся писати побут, якого не знав, узявся писати

мовою, якої не знав. Браки ті надолужував виписками з єдиної книжки (чийогось етнографічного дослідження. — Авт.), яку мав у руках, й виписками безкритичними. Внаслідок того всі епохи життя народу збилися в одну, усі вірування й звичаї, записані етнографом на протязі цілого краю, зведено в одну кату, і все те на тлі повного неуміння зорієнтуватися в навалі вражінь».

Далі Хоткевич наводить цілу низку мовних і етнографічних неточностей у повісті. Заперечити критикові важко. Та все ж, очевидно, він не зовсім враховує специфіку літератури: не копіювати реальне конкретне життя, а узагальнювати, моделювати, утілювати його в образах.

160

Михайло Коцюбинський

Кадр із кінофільму С. Параджанова «Тіні забутих предків».

У ролі Івана — І. Миколайчук, у ролі Палагни — Т. Бестаєва

Зрештою, найбільший здобуток Коцюбинського не в описі етнографічних тонкопіів, а в уже згаданій хвалі життю й глибокій філософській проблематиці.

•Вдумливо перечитайте початок твору: історію безпричинного й безглуздого ворогування двох родів і химерного знайомства Іванка й Марічки. Тут автор, як свого часу Шевченко й Франко, по-християнськи осмислює проблему злопомсти, кола зла. Якщо ми на зло відповідаємо помстою, злом, то замикаємо його в коло, із якого немає виходу, зло тільки помножується. Єдина можливість розірвати це коло — простити ворогові, відповісти на зло добром. Саме так робить Марічка — і перетворює ворожнечу на справжню любов.

•Найсвітліші сторінки у творі ті, що присвячені розквіту почуття Іванка й Марічки. Коцюбинський переконує: щире, безоглядне кохання є самою сутністю життя, найвищим щастям, воно виявляє красу людини, надихає на творчість (гра Іванка на флоярі, Маріччині співанки).

•Проте нерідко жорстока доля руйнує людське щастя, гармонію й повноту життя (випадкова смерть Марічки). І тоді ми мусимо вибирати між духовним

іматеріальним. Утративши разом із Марічкою і духовну первину свого єства, Іван за якийсь час вирішує спробувати жити матеріальною гранню душі. Відтак заводить господарство, одружується з Палагною. Спочатку нова родина спромагається навіть на якусь видимість щастя. Одначе незабаром Іван переконується, що так жити не може.

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

Літературознавці по-різному оцінюють епілог повісті (сцену похорону Івана). Одні прочитують її оптимістично — як утвердження перемоги життя над смертю; інші песимістично — як торжество матеріального, приземлено-примітивного життя над піднесено-духовним (як і в новелі «На камені»).

ЇВОрче Яке з цих трактувань вам видається переконливішим?

завдання

Оригінальний барвистий світ Гуцульщини, що постав зі сторінок «Тіней забутих предків», уразив геніального кінорежисера Сергія Параджанова.

консультація

забутих предків». Якщо в Коцюбинського переважала неоромантична поетика, то в Параджанова — експресіоністична. Фільм став гідним продовженням Довженкової традиції «поетичного кіно».

Осяяна талантами режисера, оператора Юрія Іллєнка, акторів Івана Миколайчука й Лариси Кадочникової, кіноверсія повісті здобула світове визнання. Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гранпрі) у 21 країні. Сергію Параджанову надіслали свої вітання найвидатніші кінорежисери світу — Федеріко Фелліні, Мікеланджело Антоніоні, Акіра Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед ним на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.

Натомість у СРСР фільм залишався під негласною забороною аж до кінця 1980-х років. Після виходу кіноверсії повісті опинилися за ґратами (через вигадані провини) режисер Сергій Параджанов і дисиденти-шістдесятники, які скористалися фільмом для вираження протесту проти чергових арештів української інтелігенції.

Фільми режисера отримали понад 60 призів на міжнародних кінофестивалях. Велику цінність має його художня творчість: колажі, кераміка, ляльки, малюнки.

Сергій Параджанов за художній фільм «Тіні забутих предків» посмертно удостоєний Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1991). На території Київської кіностудії ім. О. Довженка відкрито пам'ятник митцю.

Михайло Наєнко: «Іван Дзюба перед початком демонстрації фільму в київ- ^ С Я К Т ському кінотеатрі "Україна" виступив із коротким аналізом кінострічки, а поет Василь Стус звернувся до глядачів із пропозицією: "Хто не згоден із радянськими безчинствами, прошу встати!" Пізніше поет Іван Драч скаже: "Усі в кінозалі

встали, а Василь незабаром сів; сів на багатолітнє в'язничне утримання". Чи думав Коцюбинський, що своєю повістю спровокує колись таке поєднання мистецького спалаху та ідеологічного терору? Звичайно ж — ні! Як митець, він просто розповів (не розповів, а проспівав!) натхненну легенду про дивовижну любов гуцульських дітей Івана Палійчука й Марічки Гугенюк і про те, як ця любов може високо підносити й водночас спопеляти людське життя».

162

Михайло Коцюбинський

завдання

1. Ознакою драматичного твору в новелі «Intermezzo» М. Коцюбинського є

Арозповідь селянина про п'ять голодних діток

Брозгортання дії переважно в одному місці

Вобраз «тисяч чорних ротів»

Г перелік дійових осіб на початку твору

Дпереживання ліричного героя

2.Установіть відповідність

Дбезлісні гори

4.Твори яких жанрів переважають у спадщині М. Коцюбинського? Прокоментуйте таку тезу: М. Коцюбинський розширив тематичні обри української літератури.

5.Які автобіографічні мотиви наявні в новелі М. Коцюбинського «Intermezzo»?

6.До якого літературного роду належить новела «Intermezzo»? Аргументуйте свою думку конкретними прикладами.

7.Як ви розумієте подане в дужках уточнення М. Наєнка про повість «Тіні забутих предків»: «...митець... розповів (не розповів, а проспівав!) натхненну легенду...»?

8.Чому головних героїв повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» називають «карпатськими Ромео і Джульєттою»?

9.Які ознаки неоромантичного стилю властиві повісті «Тіні забутих предків»?

Уяких епізодах цього твору яскраво виразне імпресіоністичне звучання?

10.Прокоментуйте назву новели «Intermezzo», спираючись на тлумачення музичного терміна й особливості змісту цього літературного твору.

11.Перепишіть у зошит чи на окремий аркуш уривок (або зробіть його ксерокопію) з новели М. Коцюбинського «Intermezzo» від слів «Мої дні течуть тепер серед степу...» до слів «я тільки тепер побачив село...». Зафарбуйте рядки

163

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

цього уривка олівцями, добираючи кольори відповідно до барв, які виникають у вашій уяві під час читання. Зіставте свої «імпресіоністичні роботи», проаналізуйте кольорову палітру й сформулюйте висновок.

12. Якби вам довелось озвучити фільм за мотивами повісті ГИ. Коцюбинського «Тіні забутих предків», то які за настроєм мелодії ви створили б для нього і які б музичні інструменти використали? Поясніть свій вибір.

домашнє завдання

1.Виписати з тексту новели IVI. Коцюбинського «Intermezzo» по два-три приклади зорових, слухових і запахових образів. Яку роль вони відіграють в імпресіоністичному малюнку новели?

2.Підготувати невелике повідомлення (з ілюстративним матеріалом) про імпресіонізм в образотворчому мистецтві (за бажанням).

3.Переглянувши кінофільм «Тіні забутих предків», написати невеликий відгук про те, наскільки вдало С. Параджанов передав ідейний задум М. Коцюбинського.

4.Скориставшись спеціальною літературою й матеріалами Інтернету, підготувати невелике повідомлення про всесвітню славу фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» (за бажанням).

ЛІТЕРАТУРА

Коцюбинський М. Твори: У З т. — К.: Дніпро, 1979. Спогади про Михайла Кйцюбинського. — К., 1989.

Кузнецов Ю., Орлик П. Слідами феї Моргани. — К.: Радянська школа, 1990. — 208 с. Агеєва В. Українська імпресіоністична проза. — К., 1994.

Пахаренко В. Над берегами вічної ріки // Дивослово. — 1994. — Ч. 7.

Хоткевич Г. «Тіні забутих предків» // Українська мова та література. — 1997. — Ч. 47. , Кузнецов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця XIX — початку XX ст.: Проблеми

естетики і поетики. — К.: Зодіак-ЕКО, 1995. — 304 с.

Наєнко М. Художня література України; Від міфів до модерної реальності. — К., 2008. — С. 594-615.

Коваленко В., Панченко Є., Пахаренко В. Українська література // Великий довідник школяра. - К.; Махаон, 2008. - С . 143-480.

Пахаренко В. Основи теорії літератури. — К.: Генеза, 2009.

http;//uk.wikipedia.org/wiki/Koцюбинcький_Mиxaйлo_Mиxaйлoвич http;//www.abc-people.com/data/kocyubinskiy-m/index.lltm http;//www.chl.kiev.ua/bibliograf/Kocub/kocub.htm

164

Ольга Кобилянська

Ольга Кобилянська була великою письменницею, бо час нічого не заподіяв її творам,

атільки утвердив їх у нашому народі...

В.Земляк

Ольга Кобилянська — видатний майстер слова, що належить до когорти фундаторів української модерної прози.

Життєвий шлях письменниці

Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. в місті ГураГуморулуї на півдні Буковини (нині це територія Румунії).

Батько, Юліан Якович, належав до давнього, але збіднілого шляхетного роду, який походив із Наддніпрянщини. Залишившись сиротою в чотирнадцятирічному віці, він із часом самотужки дослужився до посади урядовця-правника, тож і дітей своїх виховував у пошані до праці. Був людиною суворою, справедливою й послідовною.

Ольга успадкувала від батька кращі риси його вдачі.

Мати, Марія Вернер, по чоловічій лінії походила з німецького роду, а по жіночій — із польського. Її родичем був відомий німецький поет-романтик Захарій Вернер. З любові до свого чоловіка вона вивчила українську мову, прийняла греко-католиць- ку віру й виховувала дітей у пошані до всього українського (до речі, у Гура-Гуморулуї явно переважали німецька й румунська мови). Пані Марія вирізнялася безмежною добротою, особливою лагідністю й ніжністю. «...Свята мати! Та глибока тиха мислителька, з небагатьма словами на чистих своїх устах», — згадувала письменниця.

165

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

Ольга, як і її сестра Євгенія, грала на фортепіано, а також на дримбі^ іі цитрі^, які були її улюбленими інструментами.

Ольга Кобилянська згадувала: «Любо а к т спливали нам вечори в родинному гуртку... Музика, спів були одинокою насолодою для нас у маленькому гірському містечку.

(Діла наша родина була безтямно залюблена у своїй музиці так, що іноді грали аж поза північ і то, що попало нам під руки: грали класичну музику, різні со-

Ольга Кобилянська: «їх (ровесниць. — Авт.) ідеал був мужчина і заміжжя, ^ О К Е З тут все кінчалося. Мені хотілося більше. Мені хотілося широкого образо-

вания, і науки, і ширшої арени діяльності».

Дитинство та юність Ольги минули серед розкішної буковинської природи в містечку Кимполунг, куди батька перевели на службу.

Тут дівчина навчалася в так званій нормальній піколі. Оскільки Буковина перебувала в складі Австро-Угорщини, у школах викладання велося тільки німецькою мовою. Хоча доводилося жити в румунсько-німецькому оточенні, батьки подбали, щоб донька відвідувала приватні уроки української мови. Ольга дуже любила читати — переважно твори німецьких і швейцарських класиків: Иоганна Готфріда Гердера, Йоганна Вольфганга Ґете, Фрідріха Шиллера, Генріха Гейне, Євгенію Марліт.

Обдарованій дівчині вдалося закінчити лише чотири класи школи. Однак вона не змирилася з долею, а продовжила навчання самостійно, згодом ставши однією з найосвіченіших жінок свого часу. Захоплювалася також театром, музикою, верховою їздою, що дарувала їй відчуття повної свободи, малярством. Ще підлітком почала писати вірші німецькою мовою, бо знала її краще. У 1880 р. з'являється 11 перше німецькомовне оповідання «Гортенза, або Нарис з життя однієї дівчини», незабаром — ще кілька учнівських прозових творів.

' Дрймба — інструмент, який використовується в гуцульському музичному побуті: невеличка металева підківка зі сталевим язичком посередині притискається до рота. Музикант пальцем защипує язичок, а відповідним придиханням змінює висоту звука.

2 Цитра — давній струнний музичний інструмент, поишрений в Австрії й Німеччині. Має плаский дерев'яний корпус неправильної форми, поверх якого натягнуто від ЗО до 45 струн.

166

У 1886 р. Кобилянська створює німецькою мовою оповідання «Вона вийшла заміж», що взято за основу пізнішої повісті «Людина». Саме від цього твору (повість остаточно була закінчена в 1892 р.) і починається Ольга Кобилянська як українська письменниця й майстер художньої прози.

Відколи батько вийшов на пенсію, родина мешкала в селі Димці, а з 1891р. — у Чернівцях. Тут, у «серці буковинської України», письменниця входить у коло мистецької інтелігенції, глибше ознайомлюється з українським літературним життям. Бере активну участь в українському жіночому (феміністичному^) русі, обстоює в публіцистичних виступах права жінок. Усе це дає нові творчі імпульси. Один за одним з'являються нові досконалі твори — «Він і вона», «Царівна», «Ніоба», «Земля», «Природа», «Некультурна», «В неділю рано зілля копала» і багато інших.

1 Емансипація (з латин.) — звільнення від залежності, гніту, зрівняння в правах. 2 Фемінізм — жіночий рух за повне зрівняння жінок у правах із чоловіками.

167

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

Приблизно в той самий час, на початку 1900-х років, Ольга переживає драму особистого життя, пов'язану з іменем письменника Осипа Маковея (1867-1925). Значення Маковея в долі Кобилянської важко переоцінити: здавна приятелюючи з Ольгою, він заохочував її до творчості, був першим проникливим критиком.

Тривалі дружні стосунки переросли в почуття кохання. Кобилянська мріяла про шлюб і навіть першою заговорила про це.

Ольга Кобилянська (з листа до Маковея): «А Ви знайте: як хто, що був Вам ангелом в життю, що дрожив здалека і зблизька о Вас, то я се була. Дивуєтесь, що не "соромлюсь" се писати Вам? Ні, пане Маковей, не соромно мені.

Се, що я до Вас відчуваю, воно таке велике і святе, таке біле, що я стану перед цілим білим світом і скажу се. Може, йому мороз по тілі піде, але мені байдужно... Я знаю: ніхто не перевершить любов мою. Ви мене о ню не просили. Але вона сама зійшла звідкись на мене. Я знаю: вона не затупить мою жіночу гідність, як не затупить Вашу мужеську, що звернулась до Вас... Я ніколи не лицемірила. Я би трутила^ ту тінь, що станула між нас, — але скажіть: в чім вона? Пане Маковей, вона віє від мене смертю. Ви є сильні, трутьте її! Прошу Вас, страшне прошу вас — трутьте її. Ви її можете трутити і подати мені руки. Ви не знаєте, що зо мною діється, — відки? Ви ж мовчите. Прошу вас — трутьте її! О. К.».

Однак бути разом цим талановитим, духовно близьким людям не судилося. Маковей, як виявилося, захоплювався Кобилянською лише як письменницею, а одружився з іншою жінкою. Розрив болісно вразив Ольгу: до кінця життя вона залишилася самотньою, Осипові листи спалила. Інтимна драма письменниці позначилася на тематиці новел «Смутно колишуться сосни», «Мої лілеї», «Через море» та ін. Як свою рідну доньку Ольга Юліанівна виховала небогу Галину-Олену, яка ще маленькою залишилася без матері.

Особливо важкими були для Кобилянської трагічні роки Першої світової війни: один брат потрапив у російський полон і страждав далеко в Сибіру, а про долю другого не було жодної звістки. У ці роки письменниця жила в Чернівцях, потерпала від матеріальної скрути.

Ольга Кобилянська: «Ох, як се все торгає нерви, підкошує здоров'я, а як ^ОКЯЗ ще до того пристане турбота о насущний хліб — ляг би в труну і навіки з утоми заснув! Поет у мені заховався. Лиш часом, як я присяду на лавочку під своєю хатою і дивлюся на чисте синє небо, мене така шалена туга опановує за тиши-

ною і пером, що забуваю тоді все страшне теперішнє і сліджу душевними очима за тими картинами, що здіймаються десь із закутків душі».

У новелах «Назустріч долі», «Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки» Кобилянська гнівно засудила криваву війну.

Відрадою для буковинської письменниці стало відзначення в Чернівцях 35-річчя її літературної творчості, а також видання в Харкові в 1926-1929 рр. дев'ятитомного зібрання творів.

' Відтрфіувати — відштовхувати.

168