Авраменко-Українська література

Література 70-90-х років ХІХ ст.

з ватажком зграї конокрадів Хвигуровським. Зі спільниками-злодіями Роман мститься братам, батькові й землякам — викрадає коней спочатку в рідних, а потім — в односельців. Селяни, спіймавши найстрашніших своїх ворогів — конокрадів, не раз чинили самосуди. Саме картиною страшного катування Романа й закінчується повість «Серед темної ночі». Денис, спіймавши Романа, спокійно споглядає, як селяни кидають його у вогонь: «І в той час, як ноги йому (Романові. —

Авт.) горіли, його страшні з муки очі бачили перед собою спокійну Денисову постать».

Як протилежність старшим братам виступає в повісті Зінько, який живе за законами совісті, це тип правдошукача й доброї серцем людини. Тільки він один умовляв Романа жити нормальним життям і навіть зважився супроти волі батьків одружитись із сусідською наймичкою, яку Роман зробив покриткою.

Назва повісті символічна: селяни в постійних злиднях і здирствах безпросвітно скніють у темряві ночі. А ось назва другої частини дилогії «Під тихими вербами» звучить уже іронічно, адже під тихими вербами насправді чиняться страшні злочини, набагато страшніші, аніж ті, про які йшлося в першій частині. Розбагатілому Денисові, якому батько «кинув, як собаці, його частку» (адже не міг пробачити йому наругу над братом Романом), протистоїть молодший Зінько, який захищає права голоти: він засновує для бідних селян касу, навчає їх читати. Хазяї села вбачають у Зінькові ту силу, що здатна підняти селян, тож жорстоко з ним розправляються, забивши ледь не до смерті. Надія, що посіяне Зіньком добро зійде, звучить у репліці однодумця Карпа в символічній сцені прощання Зінька з рідними (він помирає від знахарського зілля): «— Ще не зійшло сонце? — Скоро зійде.»

90

Борис Грінченко

зла мачуха, замкнулася в собі, перетворившись на «каторжну». Це була реакція на відсутність щодо неї доброти й ласки, якими сама дівчинка змогла б наділити багатьох. Не знаходить розуміння Докійка і серед селянських дітей, вони теж з неї знущаються. Єдиною подругою дівчинки стає калина, до якої вона потайки приходить в особливо тяжкі хвилини:

«Калинонько, — каже, — моя червоная, рідна моя матінко! Покрий мене своїм листоньком зеленим, своїми ягідками червоними! Одна ти в мене рідная, улюбленая! — каже, а сама плаче^.»

Однак жорстока мачуха позбавляє сироту єдиної подруги — на зло їй вирубує кущ, якому Докія довіряла всі свої біди й жалі. Вирубування калини — характерний фольклорний мотив. В оповіданні, як і в народних піснях, він символізує страшну ненависть.

Підрісши, як і всі дівчата, Докія чекає свого нареченого. Її долею стає шахтар Семен. Він так заполонив серце дівчини, що впізнати її було неможливо: «Ох, любила ж вона! Так любила, що всю душу віддала і назад не думала брати^ Ночі тихії, зірки небеснії! Тільки ви чули й бачили. Світе мій ясний, світе мій красний».

Однак не судилося щастя Докії: її підло зрадив Семен. Зневажена дівчина мститься хлопцеві, але й сама гине тому, що у фатальну мить свого життя вона пройнялася вболіванням за маленьку дівчинку Саньку, яка була в палаючому будинку. «За що?» — це останнє запитання, з яким Докія помирає і яке повторює оповідач (автор). Цим він спонукає нас, читачів, замислитися над тим, чому так багато горя й сліз інколи завдають люди і чому душа не завжди відкрита щирому співчуттю.

Переслідуваний царатом, Грінченко залишався в немилості й у комуністичну добу, хоча сповідував ліві, революційні політичні погляди. Йому не простили українського патріотизму, державницької позиції, великої праці задля пробудження національної самосвідомості народу. Понад тридцять років твори письменника були заборонені, його ім'я замовчувалося.

Нині творчий доробок митця широко вивчається в школах, його ім'ям названо вулиці й бібліотеки в містах і селах України, Київський міський педагогічний університет.

91

с у д ж е н н я стосовно нього це не гучний епітет, а об'єктивна констатація. Грінченко умів поєднувати у своїй особі художника й політика, людину тонких естетичних почуттів і громадсько-культурного діяча, якого раз по

раз полонила невідкладна для нації практична робота. Кращі здобутки великої праці Грінченка — невід'ємна частина духовного світу українського народу».

завдання

1.До творів для дітей і про дітей належить оповідання Б. Грінченка

А«Під тихими вербами»

Б«Серед темної ночі»

в «Ясні зорі» Г «Дзвоник»

Д«Сонячний промінь»

2.Як ви розумієте слова М. Чернявського, сказані про Грінченка: «Він більше працював, аніж жив»?

3.Які мотиви переважають у поетичній творчості Б. Грінченка?

4.Прокоментуйте назви повістей Б. Грінченка «Серед темної ночі» і «Під тихими вербами».

5.За якими ознаками літературознавці називають оповідання Б. Грінченка «Каторжна» психологічним?

6.Прокоментуйте слова літературознавця С. Єфремова, узяті за епіграф до творчості Б. Грінченка.

7.Доберіть заголовок до кожної з трьох частин оповідання «Каторжна».

домашнє завдання

1. Написати міні-твір-роздум (7-10 речень) на тему «В оповіданнях Бориса Грінченка перемагає добро чи зло?».

2. Підготувати невелике повідомлення про «Словарь української мови» Бориса Грінченка (за бажанням).

ЛІТЕРАТУРА

Грінченко Б. Твори: У 2 т. — К.: Вид-во АН Української РСР, 1963.

Живот^енко-Піанків А. Педагогічно-просвітницька праця Бориса Грінченка. — К.: Просвіта, 1999. — 176 с.

Слоньовська О. Конспекти уроків з української літератури. 10 клас. — К.: Рідна мова, 2000. — 276 с.

Погрібний А. Борис Грінченко // Літературні явища і з'яви. — К.: Аспект-Поліграф, 2007. — С. 233-317.

http://images.google.com.ua/images?Ы

http://www.bookland.net.ua/author.php?id=182

http://www.library.lg.ua/grin/

92

Ранній модернізм

На межі ХІХ-ХХ ст. у європейській духовності, культурі й науці поступово утверджується новий тип світосприймання й мистецький напрям — модернізм.

Що ви довідалися про модернізм та його течії з курсу зарубіжної літератури?

Появу модернізму зумовили дві основні причини.

1. Гносеологічна. Людину вже не задовольняли відповіді на головні питання буття, які давав реалізм. Природничі науки на межі століть зробили відкриття (поле як форма існування матерії, подільність атома та ін.), що порушили й спростували старі матеріалістичні уявлення про будову світу; знову набули актуальності тези про непізнаність і неможливість цілковитого пізнання світу, про малу ефективність суто раціонального пізнання. Ставало очевидним, що для глибшого осягнення природи й сенсу існування світу й людської душі необхідно поєднувати свідомі й позасвідомі, раціональні й ірраціональні (емоційні, інтуїтивні) ресурси психіки.

2. Психологічна. Не задовольняла також реалістична настанова, за якою особистість цілком залежна від суспільних умов, середовища й виховання. Людина хотіла бути вільною, мати право вибору, активно творити свою долю, виявляти неповторність.

94

Ранній модернізм

•Інтуїтивний^ спосіб осягнення світу разом із логічним.

•Індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача.

•Заперечення залежності характеру й з^инків героя лише від зовнішніх умов його життя. Посилена увага до психологізму, позасвідомих сфер душі, внутрішньої боротьби роздвоєного людського «я». Різницю між реалізмом і модернізмом

упсихологічному аналізі людини чітко визначив І. Франко.

Іван Франко: «Коли старі письменники виходять від малювання зверхнього світу природи, економічних і громадських обставин — і тільки при помочі їх силкуються зробити зрозумілими даних людей, їх діла, слова й думки, то

новіші йдуть зовсім противною дорогою: вони, так сказати, відразу засідають у душі своїх героїв і нею, мов магічною лампою, освічують все окружения. Властиво, те окружения само собою їм мало інтересне і вони звертають на нього увагу лише тоді й оскільки, коли й оскільки на нього падуть чуттєві рефлекси тої душі, яку вони беруться змалювати».

Отже, коли в класичному реалізмі людський характер розглядається найчастіше як наслідок зовнішніх впливів, обставин і подій, то в модернізмі вся увага переноситься на особистість, її внутрішній світ, людина постає самодостатньою індивідуальністю зі складною душевною організацією.

•Використання символу як засобу осягнення світу.

•Потужний струмінь ліризму (навіть у прозі й драматургії), тобто в модерністських творах значна увага приділяється почуттям, емоційному стану героя,

уних добре відчутна настроєвість. Якщо реалізм був добою епічних жанрів, а поезія в той час майже цілком деградувала, то модернізм — навпаки — став розквітом поезії, а водночас навіть найпослідовніша епіка (романна, повістева, драматична) набуває ліричності.

•Глибокий естетизм. Якщо реаліста насамперед обходило, «що сказати», то для модерніста велике, часто головне значення мало, «як сказати». Краса для модерніста — уже не тільки форма, а й зміст, мета його творчості; у творенні краси (ідей, образів, композиції, мови, віршування) він убачає свою місію щодо вдосконалення світу.

К. Піскорський.

Україна

іірнгноблена.

1919 р.

1 Інтуїція (латин, уважно дивлюся) — позасвідоме пізнання істини без допомоги досвіду і доказів.

95

Українська література наприкінці XIX — на початку XX cm.

•Умовність. Ця риса спричинена попередніми (психологізмом, символобаченням й естетизмом). Мистецтво класичного реалізму намагалося бути безпосереднім відтворенням життя, прив'язувалося до суспільно-побутової повсякденної реальності. Однак тоді поза увагою залишалися позасвідомі, ідеальні, вічні основи буття. Найчастіше їх розкривають модерністи через умовні образи-символи. Сприймаючи ці образи, ми розширюємо обрії свого буття, осягаємо вічність, таємниці духовного світу.

•Волюнтаризм (від латин, voluntar — воля). Це культ сили волі, активності, боротьби. Волюнтаризм став відповіддю на раціоналістичну пасивність, споглядальність, фаталістичність (покору нібито всемогутнім законам природи) людини доби реалізму.

•Ідеологічність^. Ця риса безпосередньо пов'язана з попередньою. Для модерніста дуже характерна переконаність, що людина здатна перебудувати, удосконалити дійсність, він зазвичай пропагує власний рецепт такої перебудови.

Основні течії модернізму: імпресіонізм, неоромантизм, неокласицизм, символізм, експресіонізм, неореалізм, футуризм, сюрреалізм. Докладніше про ці течії ви довідаєтеся далі, аналізуючи творчість найяскравіших їх представників.

Етапи модернізму. Ця проблема викликає найбільше дискусій серед літературознавців, особливо щодо співвідношення двох понять: модернізм-авангардизм. Одні дослідники їх цілком розмежовують, модернізмом називають усе те, що вже усталилося в мистецтві XX ст., уважається естетично вартісним; авангардизмом — експериментальні, естетично сумнівні пошуки на крайніх межах мистецтва, пошуки, які ще не набули масового визнання. Інші науковці розглядають модер- нізм-авангардизм як взаємопов'язані ширше й вужче явища, виокремлюючи певні етапи в історії модернізму (звісно, межі між ними розмиті, невиразні). Другий підхід видається переконливішим. За цією логікою, можна виокремити три етапи модернізму.

1. Декаданс (від фр. decadence — занепад). Явища, подібні до цього, характерні для непевного періоду завершення, занепаду будь-якої культурно-історичної епохи (руйнування звичної моделі життя в уяві багатьох сучасників ототожнюється із вселенською катастрофою). Декаданс, що постав із занепадом реалістичної доби, набув поширення наприкінці XIX — на початку XX ст. спочатку у Франції, а тоді і в решті європейських країн. Для нього прикметний: 1) песимізм: уявлення, за яким у світі неподічьно панує зло, потворність, хаос, і людина зовсім не здатна цьому протистояти. Тому з'являються: 2) фаталізм — сумовитість, страх перед

...иттям, відчуття безмежної втоми, відчаю, зневіри в людині, прагнення забуття, утечі від реальності в мистецькій практиці; 3) розкривається краса згасання, смерті, перевага блідих барв, мінорні ритми.

Декадентами на певних етапах свого творчого шляху були, зокрема, Артюр Рембо, Поль Верлен, Стефан Малларме у Франції] Еміль Верхарн, Моріс Метерлінк у Бельгії; Оскар Уайльд в Англії; Іван Франко (у добу написання «Зів'ялого листя»), Микола Вороний, молодомузівці, Григорій Чупринка, Микола Філянський в Україні; М. Міцинський, Міріям у Польщі; Дмитро Мережковський, Федір Сологуб, Зінаїда Гіппіус, Олександр Блок, Андрій Бєлий, Микола Арцибашев у Росії.

1 Ідеологія (від грец. idea — образ і logos — слово, наука) — система поглядів та ідей: політичних, правових, естетичних, релігійних, філософських; світогляд.

96

Особливості українського модернізму

ський). У 1980—1990 pp. голосно заявив про себе український неоавангардизм — літературні гурти «Бу-Ба-Бу» (Віктор Неборак, Юрій Андрзгхович, Олександр Ірванець), «Пропала грамота» (Семен Либонь, Юрко Позаяк, Віктор Недостун), «ЛуГоСад» (Іван Лучук, Назар Гончар, Роман Садловський) та ін.

Особливості українського модернізму

1. У західноєвропейських літературах (насамперед французькій) існувала певна послідовність течій: символізм — імпресіонізм — експресіонізм; неоромантизм — неокласицизм — неореалізм — сюрреалізм тощо. В Україну ж модернізм «запізнився» на 10-20 років, тому письменники одночасно опановували стилі, які на Заході вже «відквітли». Це зумовило синкретизм^ різноманітних модерністських течій у нашій літературі.

' Синкретизм — поєднання різних поглядів, настанов.

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

2. Західноєвропейський модернізм в основному був аполітичним і дистанціювався від соціа-льних проблем (окрім авангарду). Український модернізм хоча зрідка декларував такі наміри (Микола Вороний, молодомузівці, неокласики), але все ж зберігав тісний зв'язок із національним, соціально-політичним життям. Це іноді негативно позначалося на художньому, естетичному рівнях творів, проте й увиразнювало актуальність, величезне значення й авторитет української модерної літератури в житті народу, не дава.то їй змізерніти, перетворитися лише на розвагу.

Початок XX ст. ознаменувався новим українським національним відродженням. На підросійськії! Україні його особливо активізувала Революція 1905 р. Розгорнули діяльність українські політичні партії, громадські організації, насамперед «Просвіта», з'явились україномовна преса, книгодрукування, дуже пожвавилося театральне, музичне й літературне життя.

З 1907 р. в Києві діє перший стаціонарний український театр Миколи Садовського. У 1916 р. Лесь Курбас засновує «Молодий театр», шо модернізував сценічне мистецтво.

Формується модерний національний стиль у музиці. Це поєднання фольклорної традиції з ускладненням ладотональних відносин, збагачення гармонії (видатні молоді композитори того часу — Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Яків Степовий, Олександр Кошиць).

Будинок

зхимерами.

м.Київ

98

Особливості українського модернізму

Оригінальні модерністські стилі виробляють художники й графіки — Олександр Мураоїко, Іван Труш, Василь і Федір Кричевські, брати Бойчуки, Георгій Нарбут.

У цей час в архітектурному стилі почали використовувати нові технології й матеріали: метал, бетон, залізобетонні конструкції. Класичним зразком стилю модерн є Будинок з химерами (1901-1902) архітектора Владислава Городецького. Започаткувалось українське кіно. У 1893 р. механік Одеського університету Й. Тимченко спроектував перппій кіноапарат, а в 1896 р. з'являються перші фільми. Зокрема, було екранізовано твори 1. Котляревського, Г. Квітки-Ос- нов'яненка, М. Гоголя.

І все ж найвизначніші досягнення мала худо.жня література. У цей час на ниві рідноі о слова виступаіпі представіпп<и різних напрямів: продовжували реалістичну традицію Панас Мирний, Іван НечуйЛевицький, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Марко Кропивіпіцький, Павло

Грабовськиіі, Борис Грінченко. Деякі автори (І. Фрапко, М. Коцюбинський) почали працювати як реалісти, а потім поступово перейшли па позиції нового світосприймання. Молодші ж письменники одразу обирали и^іях модернізму. Цс Ольга Кобилянська, Леся Українка, Василь Стефаник, Володимир Випниченко, Олександр Олесь, Богдан Лепкий, Микола Вороний, Архип Тесленко, Гнат Хоткевич і багато інипіх талановитих митців.

Оновлення мистецького світосприймання спричиняло бурхливі дискусії, що було цілком закономірно. Однак непроникної прірви між традиційіпіками й новаторами, звичайно ж, не було. Усі вони разом творили прекрасну й багатогранну рідну літературу.

Анатолій Погрібний: «Варто окреслити ті параметри праці, яка саме й ЖЯШ уможливила визрівання в нашій літературі того дерзновенного молодого вина, що іменується модернізмом. Виконали її, підкреслимо, не хто інші, як

"популісти", народники. Вони

•вирвали українське слово з могильного склепу, що в нього замурував його своїми відомими указами царат;

•витворили і виховали хай і нечисленного читача українського слова, без наявності якого ні "популістська", ні модерністська література неможлива;

•апробували й утвердили жанрове розмаїття;

•наростили в літературі, переходячи до все складніших мистецьких завдань, домінанту художнього критерію, що від неї, зрештою, і відштовхнулися модерністи на початку XX ст. Тобто — усе це була праця, без якої утвердження якісно вищого мистецького етапу в розвитку літератури було б немислимим».

99