Американська революція

Американська революція — політичні події у британських колоніях Північної Америки в 1775-1783 роках, які закінчилися утворенням Сполучених Штатів Америки. Вони було викликані небажанням колоній підкорятися інтересам метрополії.

Передумови

Після перемоги в Семирічній війні 1756-63 рр. Британія здобула панування на Північноамериканському континенті. Тепер їй належали не тільки 13 колоній уздовж узбережжя Атлантики (аж до Джорджії на півдні), але й відвойовані у французів землі на півночі - частина сучасної Канади. Проте, скоро перед Британією повстало нове випробування — проти її правління повстали жителі колоній.

Наприкінці XVIII століття на території 13 американських колоній проживало майже 3 млн. чоловік, в основному вихідці із Британії. Переважно невеликі поселення упевнено розвивались. Найбільшим містом була Філадельфія з населенням в 40 тисяч людей, у другім за розміром місті, Нью-Йорку, налічувалося 25 тисяч жителів. Північні землі освоювалися купцями, рибалками й мисливцями, на родючих угіддях півдня багатіли плантатори, але основну масу населення становили фермери, що обробляли власні землі й покладалися тільки на свої сили — саме їм було призначено зіграти вирішальну роль у прийдешній революції й закласти основи американської націй.

Висунуті вимоги

Жителі Америки звикли до того, що до їхнього слова прислухаються, хоча між виборчими органами колоністів і вельможами з Лондона часто виникали тертя. Британський уряд перебував занадто далеко й не міг реально оцінити потреби заокеанських поселенців - та й не прагнув цього. В Англії (як і в інших країнах Європи) вважали, що заморські землі існують лише для блага метрополії, яка їх заснувала і протегувала, і, виходячи із цього, накладали тверді обмеження на торговельні операції колоній

Недивно що в Америці, яка володіла багатими ресурсами і зростаючим заповзятливим населенням так більше тривати не могло, а перемога в Семирічній війні прискорила наближення кризи. Прагнучим освоєння нових земель, колоністам не припало до душі прийняте наприкінці війни рішення уряду про створення індіанської резервації, обмеженою демаркаційною лінією, яку поселенцям перетинати заборонялося. Такі укази уряду, незважаючи на благі цілі, були нездійсненні. Більше того, усунення погрози з боку французів означало, що колоністам уже не потрібно було ховатися за багнетами британських солдатів. Ці тенденції позначилися саме в той період, коли британська влада під вагою військових боргів була змушена підсилити колоніальний гніт.

Бостонське чаювання

Британія почала з того, що парламент в 1765 г. запровадив два закони: про розквартирування військ і про гербовий збір. І якщо перший (що вимагав кращого утримання британських військових) просто не сподобався колоністам, то другий, який ввів додаткову плату за оформлення будь-яких документів і за будь-які друковані матеріали, включаючи газети, торкнувся всіх шарів суспільства й привів людей у лють. Підняли голову радикальні об'єднання, наприклад "Синів Свободи". То тут, то там спалахували бунти, американські торговці відповіли ударом на удар і відмовилися закуповувати британські товари. Колоністів згуртувало нове гасло: "Немає податкам без представництва" (у британському парламенті). У Британії вже в ту пору знайшлися сили ,що підтримали колоністів в 1766 г. Опозиція прийшла до влади й скасувала Закон про гербовий збір, але в спеціальному Деклараційному акті вказала, що за парламентом і надалі залишається непорушне право ухвалювати закони для колоній

Перепочинок виявився недовгим. В 1767 г. новий міністр фінансів Великобританії обклав зборами чи не весь колоніальний імпорт. В Америці знову піднялися хвилювання, їх вогнищем був Бостон, столиця Массачусетса. Тут у березні 1770 г. англійські солдати здригнулися перед розлютованою юрбою й відкрили вогонь, вбивши кількох людей. Звістка про кровопролиття в Бостоні протверезила обидві сторони, і вони відступилися. Усі збори були скасовані, крім податку на чай, чому поселенці не стали противитися, а просто від законного ввозу чаю перейшли до його контрабанди.

Втім, тертя між британською короною й колоніями не припинялися, і черговий спалах відбувся через 3 роки, коли влади розв'язали допомогти труднощів, що випробовували, «Ост-Індійської компанії» і пішли на ряд надзвичайних заходів, включаючи податок на чай. Колоністи всіляко противилися й не давали кораблям з вантажем чаю кинути якір у своїх портах. У грудні 1773 г., коли губернатор Бостона все-таки дозволив розвантажити одне судно, група городян, переодягнених індіанцями племені могавків, проникнули на корабель і скинули тюки із чаєм у воду.

Британці відразу покарали колоністів за демарш, що ввійшов в історію як "бостонське чаювання": вони закрили порт доти, поки місцеві жителі не розрахуються за зіпсований товар, але ті на такі умови не пішли. Як наслідок, повноваження місцевих органів влади були обмежені, і губернатором Массачусетса був поставлений англійський генерал Гейдж, що одержав вказівки припинити смуту.