Авраменко-Українська література

, Леся Українка

4.Чому життя Лесі Українки називають подвигом? Аргументуйте свою думку конкретними прикладами.

5.Яку роль відіграли рідні Лесі Українки в становленні її як митця?

6.Назвіть провідні мотиви лірики Лесі Українки.

7.Яку роль відіграють символи в драмі-феєрГі «Лісова пісня»?

8.За що лісова Мавка отримала дар Божий — безсмертну людську душу?

9.Як ви розумієте слова Мавки про Лукаша, що він «не зміг своїм життям до себе дорівнятись»'?

10.Які ознаки неоромантизму властиві драмі-феєрм «Лісова пісня»?

11.Прокоментуйте слова І. Франка, подані в епіграфі до розділу, підтвердіть або спростуйте його судження конкретними прикладами з творчості Лесі Українки.

12.Візьміть участь у дискусії класу на тему: «Чому саме Лесю Українку за рівнем поетичного таланту ставлять в один ряд із Т. Шевченком та І. Франком?»

домашнє завдання

1. Вивчити напам'ять вірш Лесі Українки «Contra spem spero!» і останній монолог Мавки з «Лісової пісні» (від слів «О, не журися за тіло...»).

2. Написати невеликий твір-роздум на одну з тем:

«Гармонія людини і природи в драмі-феєрм Лесі Українки "Лісова пісня"»; «У чому бачить сенс свого життя Мавка, а в чому Лукаш?»

3.Підготувати повідомлення про родину Косачів-Драгоманових (за бажанням).

4.Переглянути фільм про життя і творчість Лесі Українки «Іду до тебе». Написати відгук про нього (за бажанням).

ЛІТЕРАТУРА

Франко І. Леся Українка // Зібр. творів: У 50-ти т. — К.: Наукова думка, 1981. — Т. 31. Донцов Д. Поетка українського рісорджіменту // Українське слово. Хрестоматія україн-

ської літератури та літературної критики XX ст. — К.: Рось, 1994. — Т. 1. — С. 149-183. Маланюк Є. До роковин Лесі Українки// Книга спостережень. — К., 1995.

Кудрявцев M. Драма ідей в українській новітній літературі XX ст. — Кам'янець-Поділь- ський: Оішп, 1997. - С. 14-106.

ПанченкоВ. «Так ніхто накохав» (10 шедеврів української любовної лірики і новели про них). - Кіровоград, 1997. - С. 41-47.

Зборовська Н. Моя Леся Українка // Есей. — Тернопіль: Джура, 2002. — 228 с. Костенко А. Леся Українка. - К.: А. С. К., 2006. - 512 с.

Скупейко Л. Міфопоетика «Лісової пісні» Лесі Українки. — К.: Фенікс, 2006. — 416 с. Забужко О. Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. — К., 2007.

iittp://images.google.com.ua/images?hl=ru&source=lip&q=

iittp://M'ww.myslenedrevo.com.ua/studies/lesja/index.html littp://www.aska-life.com.ua/ulcr/people/Lesia_Ui{rainiia 1 .html

219

Микола Вороний

Її я славлю і хвалю І кожну їй хвилину

Готов оддать я без жалю! Мій друже, я красу люблю — Як рідну Україну!

М. Вороний

Микола Кіндратович Вороний — талановитий поет, перекладач, режисер, актор, громадсько-політичний діяч, театрознавець, один із засновників Української Центральної ради.

Ще за життя поета критики справедливо порівнювали його творчість із писаннями великих французьких символістів Щарля Бодлера і Поля Верлена. Павло Тичина й Максим Рильський уважали Миколу Вороного своїм учителем.

с у д ж е н н я Сучасний поет і літературознавець Іван Лучук (про Вороного): «Перший правдивий модерніст української поезії. Майстер гармонійних дисонансів, піонер формальних пошуків, мрійливий лицар захмар-

ного князівства... Мав сміливість понад усе цінувати красу, прагнув облагороднювати марудну дійсність. Володів екстраординарним відчуттям слова, яке віддячувало йому взаємністю, піддаючись цілеспрямованим примхам».

Життєвий шлях письменника

Микола Вороний народився 6 грудня 1871 р. на Катеринославщині (нині — Дніпропетровська область). Батько поета був ремісником, дрібним торговцем, походив із кріпацької родини. Малому синові розповідав, що один з його предків воював у загоні Максима Залізняка. Мати походила з шляхетного роду Колачинських (її предок Прокіп Колачинський був ректором Києво-Могилянської академії в 1697-1702 рр.).

Микола Вороний (з автобіографії): «Колосальний вплив на мою душу мала мати ' а к т своїми казками, оповіданнями про війну, особливо ж піснями (і тепер не можу без сліз згадувати пісню "Ой ішов козак з Дону"), які співала вона з незвичайною чулістю і сльозами. І\/!ати ж навчила мене і перших початків

грамоти».

220

Микола Вороний

Коли Микола був ще немовлям, родина переїхала до передмістя Харкова, тут і минули дитячі літа майбутнього поета. Хлопець навчався спочатку в Харківському, а після переїзду батьків — у Ростовському реальному училищі. Ще в Харкові почав вірщувати. І то не дивно: у родині Вороних шанували українські традиції, мову, культуру. Микола захоплювався пригодницькими романами Майна Ріда, Фенімора Купера, Жуля Верна, віршами М. Некрасова. Особливий вплив на формування його світогляду справила творчість Т. Щевченка. Незабутнє враження залишили театральні вистави трупи Марка Кропивницького, відтоді Вороний на все життя полюбив театр, пов'язав із ним свою долю. Хлопець починає захоплюватися ідеями революційних народників, бере участь у різних таємних гуртках. Через зв'язки з народницькими організаціями Миколу було відраховано із сьомого класу училища із забороною вступати до вищої школи.

Микола Вороний (з автобіографії): «Шевченків "Кобзар" і український те- ^ О К ^ атр розпалили в мені національну стихію й розбудили національну свідо-

мість. Я мріяв "іти в народ", але в український народ».

Здобути вищу освіту Вороний міг лише за кордоном, тому 1895 р. він вступає до Віденського університету, а потім продовжує навчання у Львівському університеті на філософському факультеті. Саме тут він починає активне літературне життя: співпрацює з І. Франком у журналах «Житє і слово», «Зоря», газетах «Радикал» і «Громадський голос». Пізніше він згадував Франка з глибокою пошаною: «Це був велетень, таких людей у житті я більше не стрічав». У цей же час Вороний розгортає театральну діяльність — стає режисером галицького театру «Руська бесіда», а з 1897 р. — актором східноукраїнських труп Марка Кропивницького, Панаса Саксаганського та ін.

У1901 р. він залишив сцену, служив дрібним чиновником на півдні України. У 1910 р. Вороний переїхав до Києва, тут побачили світ його поетичні збірки. Працював у театрі Миколи Садовського. Пробував себе як літературний і театральний критик, став талановитим перекладачем (перекладав Данте, В. Щекспіра, О. Пушкіна, Ю. Словацького, П. Верлена, М. Метерлінка, М. Гумільова). Перу поета належать, зокрема, блискучі переклади революційних пісень — «Інтернаціонал», «Марсельєза», «Варшав'янка». Скажімо, ось так, цілком по-українськи, в інтерпретації поета звучить «Інтернаціонал»:

Повстаньте, гнані і голодні Робітники усіх країв!

Як у вулкановій безодні, В серцях у нас клекоче гнів!

Ми всіх катів зітрем на порох...

Повстань же, військо злидарів! Все нам забрав наш лютий ворог, Щоб все вернути час наспів.

221

радником уряду УНР у Варшаві. Згодом переїхав до Львова, де викладав у консерваторії та в організованій ним драматичній школі, видав театрознавчі книжки «Режисер», «Драматична примадонна», мистецтвознавчу — «Пензлем і пером».

У 1926 р., повіривши підступній пропаганді про «українізацію». Вороний

повертається на підрадянську Україну. Працював викладачем Харківського музично-драматичного інституту, у київському «Укртеатрокіновидаві», писав статті, кіносценарії, перекладав лібрето. Офіційна критика й влада розглядали творчість митця підозріло й негативно, звинувачуючи його в «модернізмі», «буржуазності», «націоналізмі».

Вороного, як і багатьох тодішніх українських діячів-патріотів, чекала доля «ворога народу». 1934 р. він був засуджений на три роки таборів, але через хворобу покарання замінили засланням до Казахстану.

«Логіку» червоних катів виразно демонструють свідчення-доноси офіційних письменників-комуністів, які збереглися в справі.

дує ту зброю, якою зараз користуються українські націонал-фашисти (насправді поема "Євшан-зілля" була написана ще 1899 р. — Авт.). Аналізуючи весь цей образ старого трубадура націоналістичної контрреволюції, переді мною постає таке запитання: нам дуже важко, особливо на Україні, де окремі комуністи навіть виявилися агентами фашизму, проводити ленінську національну політику. Для чого нам тримати явних ворогів, людей, які, на випадок чого, із задоволенням стріляли б нам у спину... Я вважаю, що дипломатничати тут не можна. ІУІені важко уявити, щоб такий тип, як Вороний, не був організаційно

зв'язаний із фашизмом».

Дізнавшись про долю батька, син митця, Марко Вороний (народився 1904 р., талановитий поет і публіцист, який працював у Москві), залишив усе і приїхав рятувати Миколу Кіндратовича: разом із ним голодував, оббивав пороги різних інстанцій у Харкові й Києві, вимагав перегляду справи й зняття обвинувачень. Клопотання не допомогли. Микола Вороний змушений був виїхати з Києва на

222

Микола Вороний

заслання, а Маріса заарештували, рік тримали в одиночній камері без суду й слідства, а потім винесли вирок — сім років каторги в холодній Карелії. Микола Вороний дуже любив свого сина й переймався його безвинними стражданнями.

Сучасник письменника Павло Андрієвський (одержав 10 років сталін- ^ О К а З ських таборів за правдиві спогади про М. Вороного): «Найтяжчі хвилини були в М. Вороного тоді, коли він згадував свого сина Марка, теж письменника, якого НКВД заслало в Карелію. Марко Вороний надрукував книжку своїх віршів, ця

книжечка теж на той час була вже вилучена з бібліотек. Читаючи вголос цю книжечку, Микола Кіндратович завжди плакав. А назавтра збирав останні газети, особливо "Літературну газету", купував трохи жирів і разом з газетами відсилав Марку...

У літературній енциклопедії показував дані про себе, указував на перекручення та замовчування деяких фактів... Він розповідав: "Примушували мене каятися, але я естет і не хочу бруднити своє єство; що зробив, від того не відмовляюся... Чого їм треба? Сина взяли, і він десь поневіряється в далекій холодній Карелії. Марку, Марку? Чи чуєш ти? Родинного життя позбавили... Тиняюся по рідній Україні, чужий, без притулку..."»

Творчий доробок

Перша публікація Вороного (вірш «Не журись, дівчино») побачила світ 1893 р. Потім з'явилися збірки «Ліричні поезії» (1911), «В сяйві мрій» (1913), в еміграції, у Варшаві, вийшла друком книжка патріотичної лірики «За Україну» (1921), підсумкове, ювілейне видання — «Поезії» (1929).

Письменник обстоював засади символізму в українській літературі. У творчій же практиці поєднував символістську манеру з неоромантичною. Його поезія перегукується з творами молодомузівців (Василя Пачовського, Петра Карманського, Богдана Лепкого) і «хатян» (Микити Сріблянського, Миколи Євшана,

223

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

Олександра Олеся, Григорія Чупринки, Галини Журби, Спиридона Черкасенка та ін.). Близькими за стилем йому були французькі іг.російські символісти: Поль Верлен, Шарль Бодлер, Олександр Блок, Костянтин Бальмонт.

Вороний дуже любив новизну, почувався піонером у будь-якій галузі культури, за яку брався. Як зазначав в автобіографії, «першим українською мовою написав поважну статтю про малярство», першим видав книжку, присвячену ідеології українського театру. У поезії ж переніс центр уваги зі змісту на виражальні можливості, музикальність, ритміку. «Взагалі, мабуть, у мене музика переважає образ», — небезпідставно визнавав митець.

Закономірно, що саме Вороний, як ви вже знаєте, став ідеологом модернізації українського письменства. Готуючи 1901 р. альманах «З-над хмар і долин», він опублікував в авторитетному львівському часописі «Літературно-науковий вісник» відкритого листа до колег із проханням подавати до планованого альманаху свої твори, але з новими підходами.

§1 Микола Вороний (уривок зі згаданого листа): «ІУІаючи на меті укласти та ви-

а К Т дати... русько-український альманах, який би змістом і виглядом бодай почасти міг наблизитися до новіших течій та напрямів у сучасних європейських літературах... звертаюсь... з уклінним проханням... прилучитися до спільної праці

й пером своїм спричинитись до осягнення згаданої цілі... Усуваючи набік різні заспівні тенденції та вимушені моралі, бажалося б творів, де було б хоча трошки філософії, де хоч би клаптик яснів того блакитного неба, що від віків манить нас своєю неосяжною красою, своєю незглибною таємничістю... На естетичний бік творів має бути звернена найбіль-

ша увага».

Вороний уважав неприйнятними для свого альманаху примітивні побутовоетнографічні та натуралістичні, спрощено тенденційні твори. Основна думка виступу поета проглядалася чітко: він закликав писати інакше, «по-сучасному», оновлювати літературу, виходячи насамперед із суто художніх вимог і завдань.

Прагнення «неосяжної краси» зразу ж викликало застереження старших письменників.

Іван Франко в передмові до поеми «Лісова ідилія» так відгукнувся на заклики Миколи Вороного:

Сучасна пісня — не перина, Не госпітальнеє лежання —

Вона вся пристрасть, і бажання, І вся огонь, і вся тривога.

Вся боротьба, і вся дорога...

224

Микола Вороний

Слова — полова^ Але огонь в одежі слова —

Безсмертна, чудотворна фея. Правдива іскра Прометея.

Як бачимо, Франко побоюється, що молодші колеги відійдуть від суспіль- но-національної проблематики. А вона була життєво необхідна для збереження й відродження нашої нації. Ще з різкішою критикою модерністів виступив Сергій Сфремов у статті «У пошуках нової краси». Цю крайню позицію засудили Леся Українка, Г. Хоткевич, інші молодші літератори. Натомість І. Франко намагався нав'язати діалог між опонентами.

У поетичній відповіді «Іванові Франкові» (1902) Вороний, процитувавши вислів Шарля Бодлера, що «предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність», запевнив старшого, глибоко шанованого колегу: йому теж не байдуже «життя з його шаленим шалом». Себто Вороний хоч і проголошує ідеї «чистого мистецтва» (оспівування краси природи, людських почуттів тощо), водночас уважає, що митець мусить писати твори й на злобу дня (порушувати громадянські проблеми):

А як поет — без перепони Я стежу творчості закони; З них повстають мої ідеї —

Найкращий скарб душі моєї. Творю я їх не для шаноби...

Моя девіза — йти за віком І бути цілим чоловіком!

Вороний, до речі, не випадково саме так закінчує своє послання: ідею «цілого чоловіка» (себто цілісної, багатогранної людини) висловив задовго до цього саме Франко.

Прочитаілте вірш «Іванові Франкові». Який, на вашу думку, зміст вкладає автор у вислів «бути цілим чоловіком»? Процитуйте відповідні рядки. Чи ЗГОДНІ ви з думкою Вороного про засадничу двоїстість, суперечливість життя? Що, на ваш погляд, важливіше для людини — особисте чи громадське, корисне чи красиве? Чи можлива гармонія цих первин?

С у Д Ж С Н Н Я Михайло Наєнко: «Найцікавіше, що обидва поети мали рацію; слова без внутрішнього вогню — справді полова, а "цілий чоловік" — це коли в ньому поєднуються і життя з шаленим шалом, і закони

творчості...»

Отже, Вороний не відкинув категорично стару народницьку традицію в літературі, а лише намагався розширити й поглибити її, збагатити естетично, поєднати «красу і Україну» (див. епіграф до розділу).

1 Полова — відходи при обмолочуванні й очищуванні зерна хлібних злаків, льону та деяких інших культур; що-небудь невагоме, що не має цінності, суттєвого значення.

225

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

Мабуть, найпереконливішим твором поета, у якому громадянські мотиви прозвучали як гімн покоління борців за українську незалежність, став вірш «За Україну!» (1917). Промовисто й ритмічно лунає в ньому повтор (рефрен) з анафорою «за»:

За Україну, За Гі долю,

За честь і волю. За народ!

Твір «За Україну!» звучить пафосно і водночас надзвичайно ритмічно, маршево. Це яскравий зразок поєднання актуального змісту й відповідної йому вишуканої форми. З вірша струмує потужна енергетика дієвого патріотизму. Покладений на музику Ярославом Ярославенком, цей вірш став одним з найпопулярніших маршів українських патріотів у часи визвольних змагань.

Услухайтеся у звучання вірша "За Україну!", у його ритми римування, пригляньтеся пильно до його будови, і ви переконаєтеся, що в попередників Миколи Вороного таких поезій і справді не було.

Микола Вороний об'їздив майже всю Україну, був на Кубані, в Криму, в Одесі й Чернігові, у Києві. Тож не дивно, що, пізнавши рідний край і волелюбні мри народу, написав глибокопатріотичний вірш, яким, до речі, у 1917 р. привітав воскресаючу країну.

З того часу пісня "За Україну!" пов'язується з боротьбою народу за волю. Її мали у своєму репертуарі Українські січові стрільці, нею українські патріоти вшановували полеглих за Україну борців; у 1938 р. ця велична пісня надихала січовиків Закарпатської України на боротьбу з окупантами за власну державу, а люди старшого покоління співали "За Україну!" в містах і селах під час проголошення Акта про відновлення Української держави в 1941 р. Відтак ця пісня була на устах вояків Української повстанської армії. З новою силою задзвеніла вона повсюдно в переддень проголошення незалежності України й лунає між нами й досі, а своєю мелодією прикрашає срібні звуки духових оркестрів Української армії».

ШПрочитайте цей вірш, а також прослухайте у виконанні Івана Мацялка й гурту «Соколи». Які фонічні й ритмічні прийоми творять його динамічну енергетику, маршевість?

Для символістів, як і для представників інших модерністських стилів, форма вірша, художні засоби набували дуже великого значення: важливо не стільки що сказати, а як сказати. Витончену форму та яскраві тропи має вірш Вороного «Блакитна нанна» (1912), який відкриває цикл поезій «Гротески^». Провідні мотиви твору — возвеличення краси природи та єдність її з мистецтвом. Блакитна панна — це образ Весни «у серпанках і блаватах^», якій уся земля виспівує: «Осанна!» і тривожить душу ліричного героя:

' Гротеск — тут ужито не на позначення одного із засобів творення сатири, а в значенні «художня образність, що відкрито й свідомо створює неприродний, химерний, дивний світ».

^ Блават — волошка; шовкова тканина блакитного кольору.

226

Микола Вороний

Іуже в душі моїй

всяйві мрій В'ються хмелем арабески^ Миготять камеї^, фрески^, гомонять-бринять пісні

голосні

Ісплітаються в гротески.

М.Чюрльоніс. Рай. 1909 р.

Зверніть увагу на кількість посилань, у яких подано тлумачення слів з поезії «Блакитна панна». Її автор використовує багато небуденної лексики, символів, без розшифровки яких поезія не тільки блідне, а й стає незбагненною для читача.

А тепер зупинімося на формі, про яку йшлося вище, точніше — на звуковому рівні поезії. Вороний став новатором у розширенні музичних можливостей українського вірша. «Блакитна панна» рясніє асонансами й алітераціями, як і сама Весна, що приходить до нас із співом птахів і ручаїв, — повернімося до цитованого вище уривка й переконаймося в цьому: повторів [і] — 11; [а] — 10; [о] - 7; [с] - 7.

Сам автор зазначав: «Я писав не так од образу, як од звуку. І дійсно, мелос, спершу примітивний, а далі технічно все більше ускладнений, був джерелом моєї пісні-вірша». Справді, джерелом поезії, її ритму й звучання, є мелодія. Звук для символістів — понад усе. У науці навіть відоме поняття «звукосимволізм».

к о н с у л ь т а ц і я

Дослідники звукосимволізму (звукопису) переконалися, що різні звуки викликають неоднакові асоціації. Зокрема, «поганими» носіями української мови вважають [х], [ш], [ж], [ц], [ф], грубими — [д], [б], [г], [ж], гарним, ніжним — [л]. За дослідженнями звукосимволістів, в українській мові цей звук пов'язаний із відчуттям плинності, його українці чують у звуках природи {лити, плавати, плисти, плакати, булькати), а, наприклад, у японській мові такого звука немає, отже, ідея плинності в японців із цим звуком не пов'язується, є мови, у яких дуже високий відсоток голосних (їх багато, наприклад, в екваторіальній зоні, навіть кажуть, що палюче сонце цьому сприяє: воно «любить» голосні), у деяких — багато приголосних (переважно в північних народів).

ІУІовознавець Олександр Потебня, наприклад, окремі звуки пов'язував із почуттєвою сферою людини: [а] для нього — загальний вияв рівномірного, тихого, ясного почуття.

^Арабеска — вид орнаменту з геометричних фігур, стилізованого листя, квітів, що поширився в Європі під впливом арабського мистецтва.

2 Камея — виріб із каменю або черепашки, що має художнє рельєфне різьблення.

^Фреска — картина, написана водяними фарбами по свіжій вогкій штукатурці.

227

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

спокійного спостереження, але одночасно й подиву; в [у] виявляється почуття протидГі, страху; [і] — вияв любові, прагнення наблизити до себе предмет, добре його сприйняти. Дуже подібні характеристики голосних звуків виявили й сучасні дослідники.

Про художнє відчуття звуків мовиться в лекції К. Бальмонта «Поезія як чаклунство»: «Плюскіт хвилі чуємо в [л], щось воложне, любовне — Ліана, Лілея, переливне слово "люблю"... Паралельне [р] стоїть поруч. Стоїть разом — і протилежне. Два брати — отже, один світлий, а другий темний, [р] — скоре, мережане, грізне, спірне...»

^сібтворення образності: «проміннострунними»,

«вогнелунними», «мрійнотканому». Справді, автор, поєднуючи колір і звук (промінь і струна; вогонь і луна), творить палітру свіжих, а головне — несподіваних відчуттів. І знову маємо справу із звуком, а ще — з кольором... їх теж треба розшифрувати, збагнути — це символи, які кожен читач пропускає через власну призму сприйняття:

Акордами проміннострунними День хвилював і тихо гас.

Над килимами вогнелунними Венера кинула алмаз.

Останні два рядки вірша звучать неждано, навіть прозаїчно: легкість, інтим,

краса, акварель, рельєф, звук — і вже зовсім не очікувано...

А наді мною Революція В червоній заграві пливла.

Дивовижний контраст. Так — із позицій сьогоднішнього дня, а сто років тому, в епоху неймовірних бурхливих перетворень, руйнації стереотипів, очікувань кращого, це був природний пасаж, данина моді (власне, такою була естетика доби соціальних перетворень).

Микола Вороний звертався і до історичних тем. Найвідоміша з цієї фупи творів поема «Євшан-зілля» (1899).

228