Авраменко-Українська література

Ольга Кобилянська

У цих словах уся Ольга Юліанівна. Тут же головний секрет її художнього слова, яке кожному чутливому, прихильному читачеві дає крила краси, мрії, віри й сили духу.

завдання

1.Прочитайте уривок з повісті О. Кобилянської «Земля»

Авідтак, коли настане весна — за три місяці вона вже настане, — буде земля

Займенники, виділені в тексті, указують на

АІвоніку

БСаву

ВМихайла Г Петра

ДТодорику

2.У наведеному вище уривку використано А порівняння, персоніфікацію, синекдоху

Бперсоніфікацію, метонімію, інверсію

Вепітети, порівняння, уособлення

гсимвол, епітет, паралелізм

Д паралелізм, символ, оксиморон

3.Установіть відповідність

179

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

К., 1956. - Т. 1. - С. 36.

180

Василь Стефаник

Людський біль цідиться крізь серце моє, як крізь сито, і ранить до крові. Людське щастя пересівається крізь душу, як сонце крізь хмару, і до неба мене вносить. Сто раз спадати з неба у сором людський — боляче.

В. Стефаник

Стефаник — це митець з Божої ласки. Він досконало володіє формою і має подиву гідний смак у доборі своїх творчих засобів. Він уміє найпростішими засобами

справити якнайбільше враження.

І. Франко

Ім'я цього митця стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу. Хоча написав він не так уже й багато — усі його твори вміщаються в одному томику. Стефаникові новели вражають дивовижним проникненням у глибини душі, надзвичайним співчуттям до людського горя, справжньою оригінальністю й художньою досконалістю. Уже перші твори майстра захопили й схвилювали читачів. Художник І. Труш, наприклад, писав, що Стефаник зумів представити душу селянина «так пластично і так знаменито, як ніхто перед ним». Леся Українка раділа, що молодий новеліст дуже швидко «став знаменитістю на своїй батьківщині». Іван Франко відзначав, що з'явився чи не найбільший після Шевченка письменник, «яким уже нині можемо повеличатися перед світом», що «його новели — як найкращі народні пісні...».

Життєвий шлях письменника

Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. в селі Іксові поблизу старовинного містечка Снятина на Станіславщині (нині — Івано-Франківська область). Рід Стефаників — за переказами — походить із Наддніпрянщини. Василеві батьки, Семен і Оксана, були заможними селянами. Дитинство хлопця минуло в атмосфері прадавніх традицій і звичаїв Покуття Батько був людиною працьовитою, але надто ощадливою й деспотичною. У доброго, щедрого Василя з ним складалися непрості стосунки протягом усього життя. Від матері хлопець перейняв любов до пісні; від наймитів, які працювали в батьковому господарстві, пізнав таємничий світ народних казок, легенд і переказів.

1 Покуття — південно-західний «кут» (звідси й назва) Галичини між річками Дністер, Черемош і Карпатами, уключаючи Гуцульщину.

181

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

Василь Стефаник (зі спогадів): «У нас було багато наймитів, старших і меніСХКаЗ ших, і я з ними жив усе в найбільшій дружбі, виносив їм батьків тютюн і все, про що вони просили. За те розказували багато_казок й показували місця, де

ночують відьми, опирі, де являлися мерці, а де сиділи правдиві чорти».

У1878 р. Василько пішов до початкової школи в Русові,

апіе через три роки, виявивши неабиякі старання й здібності, продовжив навчання в сусідньому містечку Снятині. Саме тут хлопчик уперше зіткнувся з «національним питанням»: «Я почув велику погорду до мене і до всього селянського від учителів. Тут мене зачали бити, хоч дома мої батьки ніколи мене не били».

наших учнів було мало? Навчання коштувало дуже дорого, тому українцю-селя- нину шлях до освіти був закритий (за винятком таких заможних родин, як Стефаники).

Після закінчення Снятинської школи Василь вступив до польської гімназії в Коломиї (українські були заборонені), але й тут панувало знущання з українських учнів-селян.

Василь Стефаник (зі спогадів): «У великій залі першої кпяси ми, селянські ^ О К а З хлопці, зайняли послідню лавку. Товариші наші в лакерованих чобітках глузували з нас і насміхалися. Як же ж учитель німецької сказав мені: "Іди, хаме, свині пасти", — то ціла кляса зареготалася, а професор натуральної історії —

Вайгель — бив мене тростиною по руках, тому що я не міг досягнути образка з намальованою гієною, бо образок високо причеплений, а я був ще малий... Батько, як приїхав, то скаржив моїх учителів у директора гімназії, а мені справив панське одіння... Як я появився переодітий вже в клясі, то гураган насміхів стрінув мене, так що я ледве дійшов до послідньої лавки. До того часу і відтоді дотепер я не чув більшого встиду, і здається мені тепер, що я був би іншим чоловіком, якби той встид мене не отроїв».

182

Василь Стефаник

Угімназії зі Стефаником навчалися майбутні письменники

Лесь Мартович і Марко Черемшина, які стали Василеві справжніми друзями. Це дружнє коло метців пізніше назвати Покутською трійцею.

Уроки навчання в гімназії Василь таємно організував ушанування пам'яті Т. Шевченка, відкрив у рідному селі читальню, входив до таємного гуртка гімназистів, у якому читали українські книжки. Через антиімперську діяльність Стефаника, як і Леся Мартовича та багатьох інших гімназистів-укра- їнців, було виключено з навчального закладу. Друзі перейшли

навчатися в Дрогобицьку гімназію. Тут Василь Стефаник познайомився з І. Франком.

Батько скептично ставився до Василевих прагнень здобути освіту, насміхався з його літературних зацікавлень. Мати потай від чоловіка складала копійчину, щоб допомагати синові прожити в місті.

Після її раптової смерті Семеп Стефаник незабаром одружився з дівчиною, молодшою за своїх синів. Така зневага пам'яті матері боляче ранила Василеве серце. Молодими померли його старша й молодша сестри, смерть забрала в нього й кохану дівчину Євгенію Бачинськ}', а також близьких друзів. Пізніше поховав двох братів. Так формувалося трагічне світосприймання письменника.

Із 1892 р. Стефаник навчався на медичному факультеті Яге.ч- лонського університету (м. Краків). На вступі до цього відомого в Європі закладу наполіг батько: у сина має бути інший, аніж у

землероба, «шмат хліба». Таким критерієм керувались і батьки Леся Мартовича (Віденський університет) й Марка Черемшини (Чернівецький університет), бажаючи вивчити їх на юристів, але правники з них (як і медик із Стефаника) вийшли не дуже видатні. Місця в їхніх душах казенній службі не було, адже хлопці горіли літературним словом.

Роки навчання в Кракові (1892-1900) були часом становлення Стефаника як письменника. Його новели з'являються в чернівецькій газеті «Праця», у львівському журналі «Літературно-науковий вісник»; одна за одною виходять друком збірки новел — «Синя книжечка» (1899), «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901).

У той час Краків був потужним європейським культурним центром, тож молодий письменник активно включився в мистецьке життя: відвідував театри, музеї, концерти, багато читав. Тут він познайомився з польським науковцем медиком Вацлавом Морачевським і його дружиною — українкою Софією Окуневською, з якою приятелювала Ольга Кобилянська. Спілкувався з польським поетом-модерністом Станіславом Пшибишевським. Саме ці люди сприяли розширенню світогляду Стефаника, його обізнаності з новітніми європейськими мистецькими течіями та явищами. Краків був також центром польського модернізму, що не могло не вплинути на формування Стефаника як митця: він розпочав свій шлях із поезій у прозі — творів улюбленого модерністами жанру.

183

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

У1903 р. Стефаник відвідав Наддніпрянську Україну, побував у Києві, у Полтаві на урочистому відкритті пам'ятника І. Котляревському. Тут познаііомився

зМ. Старицьким, Панасом Мирним, М. Коцюбинським, Б. Грінченком, М. Вороним. По дорозі додому Стефаник відвідав Канів, де вклонився могилі Тараса Шевченка.

У1904 р. письменник одружився з Ольгою Гаморак і переїхав до Стецева, що неподатік від Русова. Жив у тестя кілька років, узявши на себе всі господарські турботи. І тільки в 1910 р., коли в Русові збудував хату, повернувся туди на постіііне мешкання. Двері Стефаникового дому завше були відчинені для скривджених селян, усіх, хто приходив за порадами й допомогою.

Не дивно, що в 1908 р. саме селяни обрали Стефаника депутатом Віденського парламенту. їхні інтереси він уміло й самовіддано захищав аж до розпаду АвстроУгорщини.

У цей період, протягом 15 літ (від 1901 до 1916 р.), митець не написав жодного твору. Дослідники досі дискутують щодо причин такої тривалої творчої паузи. Головною причиною, напевне, було розчарування в людях, які захоплюва.чися його творами, але не дослухалися до його закликів ставати добрішими, милостивішими й духовнішими.

с у д ж е н н я Іван Драч (уривок з вірша «Мовчанка Стефаника»):

Питаєте, чому я все мовчу. П'ятнадцять літ лютую німотою. П'ятнадцять літ я корчусь від плачу. Що ж! Тільки плач на мене йде ордою! Я вас питаю: як у пеклі дня Ви, словом не розтерзані, живете.

Як вам смакують, о лиха бридня, З крові новел підсмажені котлети?!

Яж вам гармати слів повиставляв!

Яж ніс за вас камінного хреста, Аж захлиналась у сльозах земля! Так чбм же вам заціпило вуста?!

•й Наскільки переконливим видається вам міркування сучасного поета? Аналізуючи цю проблему, зверніть увагу на зізнання Стефаника, винесене в епіграф до розділу

У1914 р. померла дружина письменника, залишивши 43-річного чоловіка з трьома малолітніми синами. Більше він не одізужувався, нерозтрачену любов і ласку віддавав до решти синам.

184

Василь Стефаник

трагедії мітьйонів людей знову покликали письменника до слова. З-під його пера з'являються новели «Діточа пригода», «Марія», «Сини», у яких разюче постають криваве лихоліття й гострі проблеми національної долі українців. Моторошно читати новелу «Діточа пригода»: жінку, яка втікала з-під обстрілу, убила випадкова куля. До неї, уже мертвої, туляться двоє маленьких діток, яким нікуди йти: довкола темрява й свист куль. Старший Василько годує меншеньку Настечку закривавленим шматком хліба, який знаходить у мами за пазухою...

Західноукраїнської Народної Республіки, що прибула до Києва на торжества проголошення Акту Злуки обох частин України в єдину соборну державу.

У творчості Стефаника цього періоду особливо промовисто зазвучали патріотичні мотиви. Так, у новелі «Марія» (1916) постає образ селянки, трьох синів якої забрала кривава війна. Саме навколо них і зосереджені думи Марії, адже діти були її невимовним щастям. Пригадує їхнє дитинство, часи юності. Юнаки сподівалися, що розпадуться імперії й прийде свобода, кидаються у вир визвольної боротьби, створюють національні військові з'єднання, над якими замайоріли рідні жовто-сині прапори, загримів «спів про Україну». Ті хвилини національного пробудження навіки ввійшли в пам'ять матері. Автор передає патріотичне піднесення галицької молоді, не вдаючись до докладних описів, але харак-

185

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

стежив за подіями в підрадянській Україні. Брав активну участь у громадському житті: очолював місцеву «Пр(х;віту», кооперативну спілку «Сільський господар».

У 1926 р. громадськість Львова вшанувала 30-річчя літературної діяльності В. Стефаника, а 1931 р. в Харкові (тогочасній столиці УСРР) було відзначено 60-річчя з дня його народження. Радянський уряд призначив письменниковікласикові персональну пенсію. Вона була вкрай потрібна матеріально незахищеному немічному чоловікові — у січні 1930 р. Стефаника розбив параліч правої частини тіла. І все ж незабаром митець публічно відмовляється від цієї пенсії (так само зробили й інші видатні діячі Галичини) — на знак протесту проти голодомору й сталінських репресій.

186

Василь Стефаник

Творчість письменника поділяється на два періоди. Перший — від 1897 до 1901 р. Упродовж цього часу вийшло друком три збірки новел: «Синя книжечка» (1899), «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901). У 1905 р. побачила світ збірка «Моє слово», куди увійшли твори з попередніх книжок. Тоді ж, у Петербурзі, вийшла друком книжка перекладів новел українського майстра. Ознайомившись із ними, дуже влучно охарактеризував стиль новеліста Максим Горький: «Як коротко, сильно і страшно пише цей чоловік».

У другий період творчості Стефаника (1916-1933) побачила світ збірка «Земля» (1926), а решта його доробку, друкованого по журналах, з'явилася в ювілейному виданні «Твори» (1933). Крім того, митець залишив величезне листування, яке має не менше духовне значення, аніж новели («Моя література, — писав він, — у моїх листах»).

Дуже важко письменникові давався процес творчості.

^лятдалЛ^тжллЯ-зі^л^таадтелро^.^т «'РоЪота коштувала йому багато сил і нервів. Як писав, то ходив марний, ніби сам переживав те все, що пише. Не тим ставав. Маломовним, скупченим у собі, робив враження хворого чоловіка.

На такі малі твори (розмірами малі), як він давав, могло йому вистачити сил і нервів, на велику повість — ні».

Ї Прочитайте ліричну новелу «Моє слово». Як крізь густу символіку

ВОрчезавдання „ига?твору простежується особистість автора? Яке творче кредо Стефа-

Кожна його новела — це ніби стримано, а насправді вельми напружено описана людська трагедія-, картини смерті або Гі очікування, образи бідності, безнадійної самотності. Зовнішні події та вчинки персонажів відходять на задній план, натомість виражаються настрої й переживання, викликані цими подіями. Дія розгортається прямо на наших очах, як у драматичному творі.

Герої Стефаника — звичайні селяни, нерідко селянські діти. У центрі уваги митця — покутське село в австро-угорському ярмі, у пеклі Першої світової війни, під польською окупацією. Змінюються обставини, але незмінним залишається море народних сліз, поту й крові.

Така проблематика творів досі викликає дискусії літературознавців: одні за звичкою вважають Стефаника традиційним письменником-реалістом, інші доводять, що він — послідовний модерніст. Усе стає зрозуміло, коли враховувати специфіку письма новеліста. Річ у тім, що Стефаник започаткував в українській літературі експресіонізм^. А цей стиль передбачає поєднання двох пластів у творі — зовнішнього й внутрішнього. Цю унікальну особливість таланту письменника прозорливо зауважив ще І. Франко.

Іван Франко: «Та хіба ж Стефаник малює саму нужду селянську?.. Ні, ті І^ОКйЗ трагедм й драми, які малює Стефаник, мають небагато спільного з економічною нуждою; се трагедії душі, конфлікти та драми, що можуть

1 Експресіонізм — від фр. вираження.

187

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

mutatis mutandis^ повторитися в душі кожної людини, і власне, утім лежить їх велика сугестивна^ сила, їх потрясаючий вплив на душу читача».

консультація •ТЛ

Експресіонізм — стильова течія модернізму, що виникла на противагу імпресіонізмові. На переконання експресіоністів, спільною основою всього у світі є дух (вільна творча енергія). Виразити його, тобто сягнути глибинного пізнання невидимих основ буггя, можна насамперед за допомогою творчої інтуїції. Завдання мистецтва, за цією концепцією, — у вираженні (експресіонуванні) незримого через зриме, внутрішнього через зовнішнє, вічного через минуще.

Експресіонізм виник на межі ХІХ-ХХ ст. у європейському малярстві, а згодом у музиці й літературі. До найвизначніших майстрів цього стилю належать художники: норвежець Едвард І\/Іунк, голландець Вінсент Ван Гог^, французи Поль Сезан, Поль Гоген, Анрі Матіс; німецький композитор Ріхард Штраус; письменники: німець Стефан Георге, австрієць Франц Кафка. В українській літературі цей стиль започаткував Василь Стефаник, його традицію в прозі

продовжили Тодось Осьмачка, І\/Іикола Куліш, Олександр Довженко, у сценічному мистецтві — Лесь Курбас з театром «Березіль», у малярстві — Олекса Новаківський.

Роздивіться уважно репродукцію епатажної картини Едварда Мунка «Крик» (1893): на ній зображено волаючу людину, затиснуту урбаністичним оточенням, вона завмерла з широко роззявленим ротом. Чому ця людина волає? Можна лише здогадуватися: жахливий світ абсолютно байдужий, глухий до неї, отже, це крайня наївна спроба людини звернути на себе увагу й водночас вияв межового відчаю.

Основні ознаки експресіонізму в художній літературі:

•Намагання знайти спільну основу (частку Бога) у людині, тварині, рослині — у всьому живому. Звідси посилена увага до природи, до простих, «прозорих» характерів, не затемнених цивілізаційними нашаруваннями (виїзд Гогена з індустріалізованої Франції на Таїті малювати тубільців; тільки селянська й дитяча тематика в Стефаника).

•Уявлення, за яким схильність людини до добра чи зла криється в її глибинній самості, неповторній таємничій основі душі, пізнавати цю першооснову можна лише інтуїтивно. Добро вічне й абсолютне, зло — тимчасове й відносне. Тому, скажімо, герої Стефаника, попри свої добрі чи лихі вчинки, ходять «всі в білих сорочках, як на Великдень».

^Mutatis mutandis (латин.) — з певними відмінностями.

2 Сугестія (латин.) — вплив, навіювання.

^ Більшість художників-експресіоністів починали свою творчість як імпресіоністи.

188