Авраменко-Українська література

Микола Вороний

Справжнім пристрасним заповітом напіадкам, нам із вами, звучать слова Миколи Кіндратовича Вороного, сказані на пам'ятних ювілейних урочистостях 1 січня 1919 р.

а к т наш народ український увійде в ряди справді культурних народів, нехай сей народ буде високоморальний, благородний і духовно красивий, нехай усі інші народи, дивлячись на нас з почуттям високої пошани, промовлятимуть слова

"Україна", "українці". Я певен, що зоря нового життя ясним світлом осяває путь нашого самостійного демократичного всенаціонального існування... Хай живе Українська Народна Республіка! Хай живе соборна Україна як велика незалежна нація!»

завдант Я

1.До ліро-епічних належить твір М. Вороного А «Інфанта»

Б «Блакитна панна» В «Іванові Франкові» Г «За Україну!»

Д«Євшан-зілля»

2.Прочитайте уривок з вірша «За Україну!»

Слушний час Кличе нас Ну ж бо враз

Сповнять святий наказ!

229

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

У цих рядках використано

Ариторичний оклик і оксиморон

Басонанс і синекдоху

В персоніфікацію й паралелізм Г алітерацію й епітет

Д символ і анафору

3.Установіть відповідність

Докреслення естетичних засад митця

4.Які ви знаєте грані діяльності М. Вороного? У чому виявився драматизм життєвого шляху цього митця?

5.Що ви розумієте під поняттями «форма» і «зміст» художнього твору? Що є важливішим для символістів — форма чи зміст?

6.Визначте віршовий розмір поезій «Інфанта» й «Іванові Франкові».

7.Назвіть провідні мотиви творчості М. Вороного.

8.Визначте звукові засоби в поезії «Інфанта». З'ясуйте, яку художню роль вони відіграють.

9.Розкрийте естетичну програму М. Вороного на матеріалі вірша «Іванові Франкові».

10.Яку роль відіграв М. Вороний у розвитку української літератури в першій половині XX ст.?

11.Прокоментуйте вислів М. Вороного: «Треба брати від символізму найкраще. Любов (у широкім значенні), краса І шукання правди (світла, знання, початку чи Бога) — це сфера символічної поезії, вона найкраще про це може оповісти».

12.Розгляньте репродукції картин художників-символістів М. Чюрльоніса і

Г.Клімта. Яка з них, на вашу думку, найбільш співзвучна з поезіями М. Вороного? Свою позицію аргументуйте.

домашнє завдання

1.Вивчити напам'ять вірш М. Вороного «Блакитна панна».

2.Письмово розтлумачити визначення символізму, дане Полем Верленом: «Ніяких кольорів: нічого, крім нюансів» (за бажанням).

ЛІТЕРАТУРА

Вороний М. Твори. - К., 1980.

Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. — К., 1996.

Ільєнко І. Боже! За віщо? Судний день Миколи Вороного // Українське слово: Хрестоматія. Кн. 1. - К.: Рось, 1994. - С. 228-240.

Лесин В. Поетична спадщина Миколи Вороного // Дивослово. — 1994. — Х» 12. Кузьменко В. Палімпсести Миколи Вороного// Дивослово. — 1996. — № 12.

230

Затремтіли струни у душі моїй...

Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній...

Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня,

Чи журба, і радість, і любовь моя?!

О. Олесь

Олександр Олесь (справжнє прізвипіе Кандйба) — найпопулярніший український лірик початку XX ст. У його особі, за словами М. Грушевського, «Україна дістала поета-лірика, котрого виглядала від часів Шевченка».

Поезія Олеся вирізняється яскравим національним колоритом, виявляє істотні риси українського характеру: задушевність, м'якість і водночас палку внутрішню силу, темперамент і глибоку людяність.

Життєвий шлях письменника

Олександр Іванович Кандйба народився 5 грудня 1878 р. на хуторі біля містечка Білопілля (нині — Сумська область) у сім'ї дрібного службовця, який походив із чумацького роду.

Сашко рано залишився без батька, який під час роботи на рибних промислах упав з пароплава в крижану воду й загинув.

Овдовіла мати з трьома маленькими дітьми влітку приїздила до свого батька, який орендував у селі Верхосулля Лебединського повіту маєток відомої художниці Марії Башкирцевої. Дід Василь виховував Сашка в українському дусі. Сільські враження благотворно вплинули на формування естетичних смаків майбутнього поета. Сашко був схожий на матір не тільки зовнішністю, а й душею: любив природу, мандрівки, тягнувся до науки. Мати інтуїтивно відчувала обдарованість і особливе майбутнє сина. Щоб пересвідчитися в цьому, повела його до отця Івана Кронштадського, якого в народі вважали за пророка. Подивившись пильно на хлопчика, отець сказав: «Великою будеш людиною». Через багато років пророцтво збулося — Олександр Кандйба став талановитим ліриком, про якого Леся Українка заявила, що він її випередив і тепер писати їй ліричні вірші не варто.

П'ятнадцятирічним Олександр вступив до хліборобської школи в містечку Дергачах (Харківщина). У цей час померла й мати. На навчання хлопцеві часто бракувало коштів, тому, як і всі убогі студенти, заробляв приватними уроками.

У школі вперше оприлюднює свої твори в журналі «Комета». їхні характерні ознаки — щирість і невправність. Однак талановитий, завзятий юнак старанно

231

на початку XX ст.

вчиться у великих майстрів слова — Шевченка, Гейне, Брюсова, Сологуба, Белого. Ця наука допомогла йому відпрацювати ритмомелодику вірша, звільнитися від важкого синтаксису, одноманітного словника.

1903 р. Олександр вступив до Харківського ветеринарного інституту.

Мріяв вивчати філологію, але для цього потрібні були чималі кошти, тому довелося вступати туди, де випускник хліборобської школи мав пільги. У цей час як поет-початківець побував на урочистому відкритті пам'ятника І Котляревському в Полтаві. Сповнений неймовірних вражень від знайомства з Панасом Мирним, Миколою Лисенком,

Михайлом Старицьким, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Борисом Грінченком, Василем Стефаником та іншими митцями, молодий поет писав: «Шо я пережив — важко сказати! Знаю лиш одне: сидів я, говорив, слухав, сміявся з тими, творчість яких так само дорога і рідна мені, як колискова пісня матері».

Улітку 1906 р. Олександр разом зі своєю нареченою Вірою Свадковською (студенткою петербурзьких Бестужевських курсів) подорожує по Криму. Дівчица лагідно називала коханого Олесем. Через рік з'явилася друком його перша збірка «З журбою радість обнялась», підписана саме цим дорогим його серцю іменем.

Читачі, особливо молоді, зустріли цю книжку захоплено. А ім'я Олесь стало справжнім символом кохання.

1909 р. в Петербурзі вийшла друком друга збірка, що дістала назву «Поезії. Книга П», а згодом у Києві було видано «Книжку третю». Молодий поет захоплювався музикою: грав на арфі, лірі й кобзі. Це мистецьке уподобання Олеся зумовило особливу музикальність його поетичних творів.

Іван Франко: «Весною дише від цих віршів. Виступає молода сила, у якій ^ О К Я З уже тепер можна повітати майстра віршової форми і легких граціозних пісень. І\/Іайже кожний віршик так і проситься під ноти, має в собі мелодію».

Не випадково понад 80 відомих композиторів у різні часи зверталися до творчості Олександра Олеся. Серед них: Микола Лисенко, Кирило Стеценко, Яків Степовий, Станіслав Людкевич та ін.

Микола Лисенко написав музику на тексти віршів «Айстри», «Гроза пройшла, зітхнули трави», а Яків Степовий — до поезії «Не беріть із зеленого лугу верби». Поклали на музику твори поета й сз^асні композитори-виконавці — Олег Король, Марія Бурмака, гурт «Кому вниз» та ін.

У 1911 р. Олесь переїхав до Києва й зосередився на творчо-видавничій праці. 1913 р. поет побував в Італії, під враженнями від цієї країни він написав низку

232

Олександр Олесь

віршів з морськими мотивами («Мов келих срібного вина», «Італійська ніч підкралась» та ін.).

Поет радо вітає мирну Українську революцію навесні 1917 р., виступає як послідовний націонал-демократ, обстоює цілковиту незалежність України:

Тільки вільний народ своє щастя кує. Тільки вільний народ і бере, і дає.

Цього року виходить друком нова збірка поета, у ній привертає до себе увагу цикл «З щоденника. Р. 1917», у якій ліричний герой схвильований бурхливими подіями будівництва української державності.

Проте чутлива поетова душа все виразніше вгадувала наближення жахливої катастрофи. Незабаром найсумніші передбачення здійснилися: оновлена, уже комуністична імперія знову загарбала Україну.

У 1919 р. поет змушений емігрувати за кордон. Спочатку мешкав у Відні, а з 1923 р. й до кінця життя — у Празі. Відтоді душу й поезію Олеся до самої смерті заполоняє невгасима жура, туга за Батьківщиною.

Утяжкі 1919-1922 рр. О. Олесь разом з М. Грушевським та іншими патріотамиемігрантами збирає кошти на допомогу голодній Україні (лише на адресу Академії наук було надіслано тоді продуктів і одягу на суму понад 10 тис. доларів).

Уці роки митець створює поетичний цикл «Голод» — разюче правдивий

ітрагічний реквієм вимореіпй Україні. Адже голод, спровокований окупаційним комуністичним режимом у 1921-1922 рр., забрав майже півтора мільйони безвинних життів.

}№Г

СяіІіИі

<ЛИ*»П ЙМ >• 4M»t

Hmt UM'tr >1«*« .

M, «« <>«ik*«a • m« «»nMm

Kwtfi 1*4 Miw

N»<hMM«MM,«Mм^мшiM«ritotr

AM tm «їй» I e- I Dr«

A*« > «M *i' '

Uw>Mi Н»,чт kl». NHtMHix

MM« KM UMl.

r«M»t № HIMK» tWrtl4 «M»

П>«м жне млм»

II. WfMtfCf*. •»•« р*«|і»аМА.

<*. M ляг І пкг. Клм nttlLttf *» H*

о MMtts« M tvM.

<шк. iMllk MiMiMi

XM«I .«1, , И>»«М1

ii(i«li4«mii, in'i iiimliiinl ІШШІОВІ iiiciiffynit. J Липні „^нівгец", пул. 1'уи.ісл ч, Я), Кінівиїїй <'і>іч.і Іі|«иііиі. é itiilt. Ґ1ІН1Ж >1. 10 і „ikw.itjiHit Ikmiv", Иілнодц ч. 7. im ішт№}мки „ІЧіодкіП Д RtNtliii".

Вірш О. Олеся на листівці, що закликала українців-еміфантів допомагати голодній Батьківщині

233

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

Ще болючішою раною в поетовій душі став голодомор 1933 р. Одна за однією піокували вісті про арешти й розстріли видатних діячів української культури, багатьох з яких Олександр добре знав. 1935 р. він пише драму «Земля обітована». Це — одне з перших в українській літературі нищівне художнє викриття пекла комуністичної диктатури.

Останньою краплею, якої вже не витримала зболена поетова душа, стала рагічна загибель сина Олега.

консультація

Олег Кандйба (псевдонім — Ольжич) народився 1907 р. Емігрував з України разом з матір'ю 1923 р. Навчався в Карловому

}університеті в Празі, студіював археологію в Українському вільному університеті. Восени 1930 р. захистив докторську дисертацію на тему «Неолітична кераміка Галичини». Читав лекції в Гарвардському уні-

угорським профашистським режимом. Протягом 1939-1941 pp. очолював Революційний трибунал ОУН, член Проводу ОУН.

На початку війни в 1941 р. переїхав в Україну разом з Буковинським куренем. У 19411942 pp. жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН. У жовтні 1941 р. став одним

зорганізаторів політично-громадського центру — Української Національної Ради в Києві.

Зпочатком гітлерівських репресій проти українських націоналістів Олег Ольжич іде в підпілля, переїздить до Львова. У травні 1942 р. його обирають головою Проводу ОУН на українських землях. У травні 1944 р. заарештований гестапо, ув'язнений у концтаборі Заксенгаузен. Закатований під час допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944 р.

Незабаром після смерті сина відійшов у вічність і О. Олесь. Сталося це 22 липня 1944 р. Похований поет на Ольшанському цвинтарі в Празі.

Творчий доробок

Починаючи з перших збірок — «З журбою радість обнялась» (1907), «Поезії» (1909), «Твори» (1910) — митець уміло поєднував інтимну (насамперед любоен^) лірику з пейзажною та громадянсько-політичною. Збірки, написані в еміграції: «Чужиною» (1919), «Поезії» (1931), «Кому повім печаль мою» (1931), насамперед перейняті мотивом ностальгії. Не обминув поет і болісну тему голодомору 1921-1922 pp. (цикл «Голод»), створив також низку іронічно-сатиричних відгуків про емігрантське життя: збірка «Перезва» (1921).

234

Олександр Олесь

•часте використання антитез контрастів;

•майстерне відтворення в слові тами звуків і кольорів довколишнього світу, вишукана мелодійність.

Усі щойно згадані риси виразно проступають уже у вірші, що дав назву першій збірці, «З журбою радість обнялась...». Як бачимо з вірша, журба і радість, щастя і мука, смерть і воскресіння, день і ніч — ці антитези завжди переплітаються у світовідчутті й творчості митця, власне, як і в реальному житті, що зіткане з химерних суперечностей. Цю закономірність майстерно втілюють визначальні художні засоби вірша — антитеза й оксиморон:

В обіймах з радістю журба. Одна летить, друга спиня...

І йде між ними боротьба, 1 дужчий хто, не знаю я.

§ВОрче Розгляньте фото роботи В. Геншке. Чому, на ваш погляд, автор саме завдання в такому образі символічно втілив стан радості?

OJ^CiLLL

Обкладинка першої збірки О. Олеся «З журбою радість обнялась».

1907 р.

235

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

Продовжуючи народнопісенну традицію, поет будує вірш на наскрізному паралелізмі «людина — природа»:

Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди: «Цілуй, цілуй, цілуй її — Знов молодість не буде!»

Численні персоніфікації (наприклад, у п'ятій строфі) підкреслюють злитість природи й людини в прагненні жити, кохати й бути щасливими. Проступає у вірші й традиційний для поета контраст («Гори! — життя єдина мить, //Для смерти ж — вічність ціла»). Він особливо підсилює, загострює спалах радості, кохання.

Громадянсько-патріотична лірика. Громадянські, національно-патріотичні мотиви з'являються вже в першій збірці поета, а визначальними стають у другій — «Будь мечем моїмі» (1909). У біографічному огляді ми згадували цю збірку під назвою «Поезії. Книга П». Чому? Імперська цензура заборонила таку «провокаційну» назву в часи реакції після Революції 1905 р. Відтоді О. Олесь обирає своїм покликанням місію поета-громадянина, носія та провісника національновизвольних ідей.

236

традицію Т. Шевченка й Лесі Українки, гостро порушує проблему рідного слова, щиро захоплюється ним і гнівно картає колонізаторів, які його нищать, та своїх безбатченків, котрі його зневажають. Цей мотив віртуозно розкритий у поезії «О слово рідне! Орле скутий!..». Вірш буквально пульсує потужним патріотичним почуттям, яке особливо посилюють риторичні вигуки й звертання. Красу, мелодійність, багатство української мови Олесь розкриває через емоційно насичені пейзажні порівняння, метафоричні епітети («співочий грім», «шовковий спів», «левій рев Дніпра»). Ідея вірша висловлена в міфологічно-біблійних символах:

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! Вгорі спинися. Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним.

Меч тут символізує войовничу грань українського слова, отже — і самої нашої національної душі; сонце — миролюбну, окрилену, творчу. У будь-якому разі автор переконаний, що мовне, національне відродження України обов'язково стане судними дощами для її ворогів.

Олександр Олесь захоплено сприйняв Революцію 1917 р. і встановлення української державності {«дух наш пречистий, дух наш народний // Над нами сходить в сю мить сьогодні»). Палко закликав земляків одностайно піднятися на захист УНР {«Брати! За шаблю, за мушкет! Всі за Республіку! Вперед!»). Попереджав, що байдужість може призвести до страшної катастрофи:

237

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

І буде плач і зойк в краю, Але не буде вороття...

Спасіть себе, спасіть життя. Спасіть Республіку свою!

І все ж найжахливіше сталося. Від часу поразки визвольних змагань і вимушеної еміграції творчість О. Олеся переповнює ностальгія, невимовна туга над долею катованої полонянки:

Моя душа — моя країна — В диму руїн, в кривавій млі.

Лежить вона з розбитим серцем, З вінком терновим на чолі.

Драматургія. У 1914 р. вийшла друком збірка О. Олеся «Драматичні етюди». В ній уже переважає символістська поетика. Митець успішно продовжив, збагатив українським колоритом традицію європейської символістської драми (Генрік Ібсен, Герхарт Гауптман, Моріс Метерлінк).

Провідні мотиви цієї течії — вічне прагнення людини до кращого, досконалішого життя, туга за сонцем, світлом, «блакитною трояндою» ідеалу й болісне зіткнення цих мрій із суворою, приземленою дійсністю.

Одна з основних тем тогочасної символістської і загальномодерністської літератури — трагічне протистояння непересічної особистості, героя-одинака й сірої, байдужої чи й озлобленої маси («Бранд», «Ворог народу» Ібсена, «Затоплений дзвін» Гауптмана, «Мойсей» І. Франка, «Fata morgana» М. Коцюбинського, «Блакитна троянда», «Лісова пісня» Лесі Українки, «Царівна» О. Кобилянської).

§Прочитайте етюди «Цвіт яблуні» М. Коцюбинського, «Дорога» В. Сте-

Розробляє цю тему й О. Олесь у драматичному етюді «По дорозі в Казку» (1908). Символіка твору досить прозора. Народ заблудив у лісі й не може знайти стежки, щоб вийти з темряви на світло. З'являється Він — юнак, який береться вивести заблуканих із мороку й указати їм шлях у прекрасну країну Казку. Одначе із часом Він починає сумніватись у своїх силах, усвідомлює, що ще не доріс до місії провідника. Під впливом сумнівів героя зневірюється й народ. Можна здогадатися, що описана ситуація символізує суспільні настрої часів реакції після поразки Революції 1905 р.

238