3.Наростання пагона. Напрямок росту пагона.

Пагін росте в довжину звичайно верхівкою внаслідок діяльності розташованої там верхівкової меристеми.

Крім того, пагони багатьох рослин суттєво подовжуються завдяки вставному росту, зумовленому вставною меристемою.

Якщо пагін росте дуже довго за рахунок тієї самої верхівкової меристеми, то таке наростання називають моноподіальним

. Однак у багатьох рослин верхівка меристеми функціонує певний час, звичайно протягом одного вегетаційного пері­оду. Тоді в наступний сезон ріст пагона триває за рахунок найближчої бічної бруньки. Відбувається так зване переверхівкування.

Таке наростання пагона називають симподіальним.

В результаті одного або кількох галужень утворюється система осей.

При бічному галуженні система осей може бути або моноподіальною - при моноподіальному наростанні, або симподіальною – при симподіальному наростанні.

Особливою формою галуження є кущіння, під час якого найбільші бічні розгалуження утворюються лише біля основи пагонів, звичайно з приземних і підземних бруньок. Цю ділянку пагона називають зоною кущіння. Кущіння характерне для кущів, багаторічних, а іноді й однорічних трав.

У деяких рослин бічні бруньки на осі першого порядку недорозвинені і не утворюють бічних розгалужень. Тоді рослини мають нерозгалужене стебло (більшість пальм, динне дерево, агава).

Напрямок росту пагона.

Пагони, що ростуть вертикально, можуть бути:

• прямостоячими,

• чіпкими,

• виткими.

Пагони, що лежать на землі:

• називають сланкими.

• Якщо сланкий пагін утворює додаткові корені, його називають повзучим.

Пагони можуть змінювати напрям росту, тоді їх називають висхідними.

4. Відозміни стебла та пагона.

В метаморфізованих пагонах накопичуються запасні продукти, завдяки чому пагони краще переносять несприятливі умови, і виконують функцію органів вегетативного розмноження.

Кореневище - це багаторічний підземний пагін з горизонтальним, висхідним або вертикальним напрямом росту.

Функції кореневища:

• накопичення запасних продуктів,

• відновлення,

• вегетативного розмноження.

Кореневище має редуковані листки у вигляді лусочок, бруньок, додаткових коренів.

Запасні продукти накопичуються у стебловій частині.

Наростання і галуження відбувається так само, як і у звичайного пагона. Кореневище на відміну від кореня має листки і не має кореневого чохлика на верхівці.

Кореневище може бути довгим і тонким (пирій) або коротким і товстим (півники).

Щороку з верхівкової і пазушних бруньок утворюються надземні однорічні пагони.

Старі частини кореневища поступово відмирають. Рослини з горизонтальними довгими кореневищами, які формують багато надземних пагонів, швидко поширюються, і якщо це бур’яни (пирій), то знищити їх дуже важко.

Такі рослини використовують з метою закріплення пісків (колосняк, аристида).

У луківництві злаки з довгими горизонтальними кореневищними (мітлиця, тонконіг), а з короткими – кущовими (тимофіївка, біловус).

Кореневища бувають в основному у багаторічних рослин, іноді у кущів (бруслина) і кущиків (брусниця, чорниця).

Бульба - це потовщена частина стебла, вмістище запасних про­дуктів.

Бульби бувають надземні і підземні.

Надземна бульба являє собою потовщення головного стебла (кольрабі) або бічного пагона (тропічні орхідеї) і має нормальні листки.

Підземна бульба - це потовщення або гіпокотилю (цикламен) або недовговічного підземного пагона - столона (картопля). Листки на підземній бульбі редукуються, у пазухах їх містяться бруньки, які називають вічками.

Надземний столон - це недовговічний повзучий пагін, завдяки якому рослина вегетативно розмножується.

Він має довгі міжвузля і зелені листки. На вузлах утворюються додаткові корені, а з верхівкової бруньки - вкорочений пагін (розетка), який після відмирання столона продовжує самостійно існувати.

Наростає надземний столон симподіально.

Надземні столони, що втратили функцію фотосинтезу і виконують в основному функцію вегетативного розмноження, іноді називають вусами (суниця).

Колючки. Мають різне походження з пагона (яблуня, груша, терен, глід, гледичія, цитрусові), листка (барбарис) або його частин: рахіса (астрагал), прилистків (акація біла), ділянки пластинки (складоцвіті). Колючки характерні для рослин жарких сухих місцезростань.

Вуса. Вони утворюються з пагона (виноград), листка (гарбузові) або його частин: рахіса і кількох листочків (горох), пластинки (чина), прилистків (сасапаріль). За допомогою вусів рослини прикріплюються до опори.

Філокладії. Це плоскі листкоподібні пагони, розташовані у пазухах редукованих листків. На них у пазухах редукованих лускоподібних листків утворюються квітки. Спостерігаються у рослин переважно посушливих місцевостей (рускус, філантус).

Цибулина. Це вкорочене стебло (денце), яке несе численні тісно зближені листки і додаткові корені.

На верхівці денця знаходиться брунька.

У багатьох рослин (цибуля, тюльпан, гіацинт) з цієї бруньки утворюється надземний пагін, а з бічної, пазушної бруньки формується нова цибулина.

Зовнішні луски здебільшого сухі, плівчасті і виконують захисну функцію, внутрішні - м'ясисті, виповнені запасними продуктами. За формою цибулини бувають кулясті, яйцеподібні, сплющені тощо.

Бульбоцибулина. Зовні вона схожа на цибулину, але всі листкові лусочки в неї сухі, а запасні продукти відкладаються у стебловій частині (шафран, гладіолус).

4. Анатомія стебла: первинна і вторинна.